Новини для українців всього свту

Friday, Oct. 18, 2019

Палац у Вікні

Автор:

|

Вересень 12, 2013

|

Рубрика:

Палац у Вікні

Нещодавно палац де Зотта, головна атракція села Вікна, що на Чернівеччині, відсвяткував своє 200-річчя.

Сімейне гніздечко де Зотта
Така доволі дивна назва цього населеного пункту Вікно – походить від слова «вікниця», яким називають невеликі, але глибокі водяні плеса серед заростей осоки, що не замерзають узимку. Утім, в історичних джерелах село вперше згадується 1591 року під назвою «Мартинівка».
Знамените село, передусім, романтичним палацом, збудованим у західноєвропейському стилі. Головний фасад будівлі має арочну галерею із широкими отворами. Галерея першого поверху доповнюється аркою – проходом у першому ярусі, – побудованою над рогом квадратної башти з зубчатим завершенням.
Цю розкішну споруду почали зводити ще 1809 року за кошти поміщика й барона Вільбурга. Згодом єдина донька барона Катерина вийшла заміж за відставного капітана Міхая де Зотта, і палац став їхнім сімейним гніздечком. Тому цей маєток інколи називають палацом де Зотта, а іноді – Вільбурга.

Розкіш: парк і конюшня
Поряд із головним будинком, як і годиться, була конюшня. У ній постійно тримали зо десять коней, оскільки пани їздили лише у бричках, запряжених четвіркою, а то й шестіркою коней. На місці панських конюшень згодом розмістили тракторну бригаду. Згодом через необережність вона згоріла, але маєток, на щастя, тоді не постраждав.
Палац оточує закладений 1860 року парк. У ньому росте 28 видів рідкісних дерев, серед яких є реліктові, такі як гінкго, платан і величні дуби віком понад два з половиною століття. Є тут навіть романтична «Алея закоханих».
Кілька років тому в парку, який розкинувся майже на два гектари, нарахували 238 дерев. Відтак, селяни досадили у парку ще дубів.
Рідкісний парк в народі називали “вікнянський оград”, оскільки територія була обгороджена. А прогулятися й помилуватися ним можна було лише в неділю й у великі свята, коли пани відчиняли ворота для простого люду.

Барон-благодійник
Зотта виявився людиною інтелігентною й високоосвіченою. 1852 року барон разом зі своїм приятелем знаним піаністом і композитором Каролем Мікулі (до слова, він був учнем Ф. Шопена) заснував першу в Чернівцях крайову бібліотеку.
Окрім грошового внеску у бібліотеку, барон Зотта передав близько 200 примірників із власної книгозбірні. Підтвердженням цього слугує те, що в науковій бібліотеці Чернівецького національного університету, куди свого часу передали всі архіви крайової бібліотеки, працівники знайшли дві книги з підписом Міхая. Мікулі ж для створення бібліотеки в Чернівцях передав усю виручку зі своїх двох концертів.
Старожили ще довго згадували Міхая Зотту як добру та чуйну людину. Натомість, пані Катерина була з характером. Розповідають, що якось барон звелів наймичці покликати його дружину. Дівчина виконала наказ, а пані не захотіла прийти – і так кілька разів. Розсердившись, пан штовхнув служницю, і та впала на підлогу, а потім у сльозах вибігла з кімнати. Наступного дня Міхай де Зотта вручив дівчині жменю крейцерів на знак вибачення за те, що скривдив її.

Церква Святого Івана
У 1824-1826 роках на кошти родин Вільбургів і Зотта збудували кам’яну церкву Св. Івана на місці родинної усипальниці. Колись від маєтку до церкви можна було пройти через одну хвіртку, тепер церква від палацу відгороджена муром. Як і багато інших буковинських церков того часу, храм – прямокутний у плані, із заокругленою апсидою, безкупольний. Замість бані на даху церкви здіймається вгору лише скромна сигнатурка. Навколо святині — кілька побілених старих хрестів.
За переказами, у церкві вже понад 150 років зберігається частка мощів цілителя Пантелеймона. Реліквію доставили на Буковину з грецького Афону, де бував один із фундаторів храму князь Олександр Кантакузин, зять барона де Зотта.
Сам він був нащадком візантійського імператора, тож часто бував на горі Афон і жертвував величезні суми тамтешнім монастирям. За це йому передали частку мощів святого й завірений ігуменом монастиря сертифікат про справжність реліквії.
Нова дерев’яна рака для мощів, які справді кровоточать, оздоблена перламутром, виготовлена в гуцульському стилі майстрами з сусідньої Снятинщини.
Наразі церква є діюча, Богослужіння відновили після її капітального ремонту.

Подальша доля — незавидна
Кажуть, що остання пані з роду Зотта втекла до Румунії під час Другої світової війни. Тікаючи, вона залишила багато меблів, начиння, худоби. 1944 року, коли прийшла радянська влада, маєток розграбували. А десь у 50-х палац почали ремонтували й розмістили тут контору колгоспу та сільраду.
Згодом, палац Зотта виконував роль Будинку культури. Тут діяли кінотеатр, бібліотека, музична школа, танцювальний і інші гуртки. А в 1990-х він опинився в аварійному стані: дах тріснув, центр унікальної ротонди завалився й стояв фактично на дверях, зверху почали проростати дерева. Тоді подивитися на родове гніздо своїх предків приїжджав нащадок роду Зотта. Утім, оглянувши руїни, не зилишив контактів і поїхав додому.
Лише 2006 року український уряд виділив району субвенцію на відновлення пам’ятки до святкування її 200-річчя. Для виконання робіт у село запросили кваліфікованих покрівельників. Відновили фасад, перекрили дах, замінили старі вікна на нові, облаштували доріжки та поставили лавочки у парку.
Утім, усередині приміщення не бачило ремонту ще з радянських часів. Відтоді на стелях залишилися зірки, шпалери та картини на стінах, дерев’яна підлога та кахельну грубки.
На першому поверсі просторого маєтку розміщено музичну школу, де вчать грати на фортепіано, баяні та духових інструментах. Кажуть, тут добра акустика.
На другому поверсі — бібліотека, фонд якої складає близько 18 тисяч примірників і сільський клуб, де час від час проводять збори та організовують концерти. Колись у залі реєстрували шлюби молодят. Наречені заходили із чорного входу до основного залу, а їм під ноги кидали барвінок.

Дарина Галицька

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...