Новини для українців всього свту

Tuesday, Nov. 12, 2019

Обитель, що рятує від марноти. У різні часи монастир був і просвіти-тельським центром, і місцем тортур

Автор:

|

Листопад 24, 2011

|

Рубрика:

Обитель,  що рятує від марноти. У різні часи монастир був і просвіти-тельським центром, і місцем тортур

Свято-Троїцький монастир має бурхливу історію. Він переходив від одної конфесії до іншої, був то чоловічим, то жіночим. У середні віки монастир як духовний і культурний осередок підтримував зв’язки з Києво-Могилянською академією та друкарнею Києво-Печерської лаври.

Спершу — під землею

На околиці селища міського типу Сатанова, що на Хмельниччині, на вершині порослої лісом гори розташований Свято-Троїцький монастир. Історія не зберегла ні дати його заснування, ні імен людей, які це зробили. Тому існують різноманітні версії. Найдавніша дата — XI століття. За переказом, цей чоловічий монастир був закладений ченцем з Афону. Спочатку він містився в печері, яка розташована трохи нижче у лісі, і зараз до неї ведуть дерев’яні сходи. До цієї печери є й хід через колодязь із верхньої частини пізніше побудованого монастиря.

Печера є частково природною, частково вирубаною людьми у вапняку, який досить легко піддається обробці. На сьогодні вона складається з двох маленьких келій, підземної церкви та коридору, який їх з’єднує. Одна з келій носить назву келії випробовування. У ній міститься камінь, на який ставав на коліна кожен, хто хотів стати монахом. Уважається, що до чернечого життя був готовий той, хто міг витримати так цілу ніч. У підземній церкві зберігся напрестольний камінь. На ньому й тепер стоять ікони та хрест. Із запаленою свічкою можна пройти темним коридором, зайти у вузькі келії. У печері завжди прохолодно, темно. У підземній церкві є невеличке віконце, крізь яке видно схили гори, де стоїть монастир, і вікові дерева.

Поруч із печерою є залишки порослих мохом кам’яних надгробків і хрестів. На них можна розгледіти фраґменти написів церковнослов’янською мовою, якою користувалися ченці. Чиясь турботлива рука намагалася навести на лісовому цвинтарі лад — місця декількох могил обкладено камінням, деякі залишки надгробків стоять у головах поховань.

Поневіряння в часі

На місці печерного скиту поступово виріс дерев’яний монастир, який на початку XVII століття перебудували в кам’яний. Донині зберег­лися частини кам’яних споруд, будівництво яких завершилося 1744 року. Нині із трьох монастирських храмів залишився один, побудований на честь Святої Трійці. Інші два храми — Покровський і Миколаївський — не встояли під тиском часу. Варто зазначити, що багато споруд монастиря знищено, особливо великої шкоди обителі було завдано після її другого закриття 1962 року, коли споруди почали розбирати на каміння для потреб будівництва, зокрема для колгоспного корівника. За час своєї довгої історії монастир був православним, а з 1707 до 1793 рр. у ньому діяв греко-католицький монастир ченців-василіан.

1893 року обитель стає жіночою. На території й досі збереглися могили — одна з них датована 1953 роком. Тоді упокоїлась у Богові ігуменя Рафаїла Святова. Свято-Троїцький монастир закривали двічі — в 1929 та в 1962 рр. Після першого закриття радянською атеїстичною владою монастир відновив свою діяльність лише під час окупації 1942 року.

Сліди варварського ставлення до віри з боку комуністичної влади вид­но й тепер, хоча православна громада УПЦ, якій передано храм і залишки монастиря в 1989 році, і відреставрувала храм, відновила дзвіницю, установила дзвони. У кам’яних спорудах чернечого корпусу можна побачити фраґменти розписів. На фресці, яка зображує Богородицю, чиясь варварська рука повністю знищила обличчя, хоча руки та плечі вціліли…

Хмельницький і Суворов

Свого часу Свято-Троїцький монастир був відомим духовно-просвітницьким центром. У його стінах у XVII столітті частину свого чернечого життя провів Арсеній Сатанівський, який згодом долучився до створення греко-слов’янського словника й очолював редагування богослужбових книг, якими користуються й досі. 1653 року обитель відвідав гетьман Богдан Хмельницький. Побував у монастирі й російський імператор Петро І. Під час повернення з Прутського (Дунайського) походу в 1711 році Петро заїжджав у Сатанів і в Сатанівський монастир. Під час зустрічі царя з духовенством трапився прикрий казус: ієромонахові, який виголошував промову на честь приїзду самодержця, царський блазень відрізав пишну бороду. Цар владнав конфлікт за допомогою грошової винагороди.

Також тут зупинявся російський полководець Олександр Суворов. Перед походом на Альпи він отримав у Свято-Троїцькому монастирі благословення.

За словами краєзнавця Ірини Пустинникової, у Троїцькому монастирі колись діяв єдиний в Україні цех жебраків. Він був офіційно зареєстрованим, мав свою символіку, печатку та керівництво. Аби стати членом цеху, потрібно було шість років проходити в учнях, а потім здати екзамен.

Щовесни місцеві жебраки розбрідалися по Поділлю й Волині, а на зимівлю поверталися в монастир. Старих безхатченків, які вже не могли самостійно ходити по селах і заробляти на прожиття, довічно утримували молодші колеґи по цеху.

Свято-Троїцькому монастирю судилося стати й місцем тортур. Як розповідає Світлана Маркова в історико-краєзнавчій розвідці «Сатанів. Історія, міфи та леґенди», на початку ХVІІІ століття монастир відійшов до чину отців василіан. Вони віднесли Свято-Троїцький монастир до першої категорії — це монастирі, що не є бідними й можуть існувати частково самі по собі, частково в об’єднанні з іншими. 1773 року провінційний з’їзд представників василіанського ордену вибрав Сатанів місцем для довіч­ного ув’язнення монахів, котрі отримали вирок до поховання заживо. Так, до монастиря для здійснення покарання прислали ієромонаха Филимона Вітошинського. У келії, куди помістили монаха, замурували двері, залишивши невеликий отвір для передачі їжі. Про подальшу долю монаха не відомо.

 Дарина Галицька

About Author

MiCT

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...