Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Tuesday, Oct. 16, 2018

Мовчанський монастир

Автор:

|

Жовтень 01, 2012

|

Рубрика:

Мовчанський монастир

Ця обитель слугувала не лише для заспокоєння душі, а й для оборони

Путивль — місто з понад тисячолітньою історією. Воно стало знаменитим завдяки «Слову о полку Ігоревім». Саме тут плакала прекрасна Ярославна, чекаючи на повернення князя з походу в «поле незвідане, половецьке». На околиці міста на пагорбі над річкою Сейм розташувався монастир, він будувався значно пізніше — у XVII—ХІХ століттях, але його стіни зберігають пам’ять про чимало історичних подій.

Із гостей – у господарі

У літописах XII століття неодноразово згадувався дерев’яний острог, на місці якого наприкінці XVI століття була побудована кам’яна цитадель. Називалася вона кремлем і була шестикутною в плані, із круглими кутовими й квадратною надбрамною вежами. Невисокі стіни мали три яруси бійниць. Покладаючись на надійність кремля, тут в 1570-х роках облаштувалися ченці заміського Молчанського монастиря. В 1580—1590 роках посередині двору фортеці вони побудували собор Різдва Богородиці, а до 1597 прибрали до рук і всю твердиню, перетворивши її на монастир. У разі війни монахи були зобов’язані захищати монастир-фортецю. Пізніше собор неодноразово перебудовувався. Надбрамна вежа перетворилася на дзвіницю, а в XIX столітті оборонні стіни й башти місцеві люди почали активно розбирати на цеглу, так що від старих укріплень збереглися лише надбрамна башта, кругла кутова вежа зліва при вході в монастир із прилеглою невеликою ділянкою фортечної стіни й центральна споруда — собор.

Супроти канону?

Існують дві гіпотези щодо собору: а) це — тільки частина древньої, набагато більшої споруди; б) це — пізня прибудова до стародавньої фортечної вежі, перетвореної на вівтар.

Композиція будівлі є досить незвичайною. Вона — двоповерхова, складається з трьох високих веж — центральної, вівтаря та приділу.

Дослідження, розпочаті в 1970-х роках архітектором В. Трегубовим і продовжені іншими фахівцями, визначили, що такий вигляд храму — результат перебудов, проведених на межі XVII—XVIII століть. Усі три частини — центральна, вівтар і приділ, а також галерея були збудовані одночасно у 80-х роках XVI століття. Спочатку четверик центральної частини завершувався банею, а вівтарну вежу вінчав потужний кам’яний купол, набагато вищий за головний, що за церковними канонами є неприпустимим.

Усе — в одному цілому

Ще одним порушенням канонів був вівтар у вигляді надбрамної башти, а не напівкруглої апсиди. Мабуть, це було викликано тим, що собор зводився на невеликому фортечному подвір’ї, затиснутий з усіх боків іншими спорудами. Для будівель трапезної, теплої церкви, собору, комор для пороху та зброї, а також поварні у вигляді окремо розташованих споруд просто не було місця. Довелося все це об’єднати в одній будівлі: комори — у підвалі та на першому поверсі (так звана підкліть), трапезну й кухню — теж у підкліті, собор і церкву — на другому ярусі, бойову камеру з бійницями — на третьому ярусі над вівтарем. Таким чином, собор належить до найрідкіснішого типу багатофункціональних будівель, пристосованих до оборони. Їх нерідко називають «церквами-фортецями». Невідомі будівничі XVI століття не тільки створили гармонійну архітектурну споруду, а й вирішили важливе інженерне завдання: зі зведенням собору система фортифікації кремля набула завершеності й він став неприступним.

У так звані «часи смут», між 1606 і 1612 роками, собор горів, відбудовувався й був знову освячений 1630 року. На рубежі XVII—XVIII століть його суттєво перебудували. Будівля набула рис українського бароко.

Дзвіниця з хитринкою

Надбрамна дзвіниця міститься із західного боку собору. На перший погляд це — стандартна двох’ярусна споруда, увінчана цибулястою банею. Однак її детальне вивчення в останні роки засвідчило, що нижній ярус — це не що інше, як надбрамна башта кремля, побудована в другій половині XVI століття. Зараз ніщо не нагадує про оборонний характер споруди: бійниці — зруйновані, внутрішній хід, що веде на бойовий майданчик стіни, — закладено цеглою, та й самі стіни, що прилягали до вежі, не збереглися, за винятком фундаментів у землі. 1700 року шатрову дерев’яну покрівлю вежі розібрали й надбудували високий восьмерик з арковими прорізами дзвонів. Біла гладінь оштукатурених стін розчленована пілястрами й прикрашена кольоровими полив’яними кахлями місцевої роботи. Внутрішніми сходами можна піднятися на верхній ярус дзвіниці, де колись висіли дзвони. Із цього майданчика видно панораму нагірної частини міста й безкраїх лугів, на тлі яких виростає велична громада собору.

Трансформації храму

Північніше від дзвіниці стоїть одноповерховий корпус із круглою кутовою вежею. Це — трапезна, прибудована в 1730-х роках до древньої кріпосної стіни з вежею. Якщо обійти її довкола, то можна побачити невелику кутову вежу кремля, сильно перебудовану в 1880-х роках, а за нею — фрагмент фортечної стіни XVI століття. Вона невисока — близько п’яти метрів, але значна товщина, часте розташування бійниць верхнього та косого бою, наявність у першому ярусі ніш для установки артилерії — усе це свідчить про її оборонне призначення.

Ця стіна впирається в потужну триповерхову споруду, у якій зараз насилу можна впізнати Іоаннівську церкву, споруджену в 1866—1869 роках. Храм збудований в офіційному російсько-візантійському стилі на місці розібраного в XVI столітті. Незважаючи на чималі розміри, одноглавий силует церкви добре вписався в ансамбль. Після революції, коли монастир був ліквідований, купол церкви зруйнували. На його місці надбудували один поверх, і храм став схожим на великий житловий будинок.

І, звісно, печери…

Якщо вийти з монастиря й спуститися лісовою дорогою до Сейму, то з правого боку біля самої дороги видно невисоку стіну з бійницями різної форми: вузькими — для рушничного вогню, широкими арочними — для гармат. Визнати в цій стіні фортечну заважає її занадто незначна висота — близько півтора метра. І тим не менше, це — елемент складної системи загальноміських укріплень XVII століття, що якимось дивом зберігся.

1620 року за наказом російського царя Михайла Федоровича цю стіну побудував Онисим Радишевський. Він був не тільки відомим фортифікатором, а й талановитим архітектором, інженером, артилеристом, теоретиком містобудування та військової справи. Стіна, зведена ним у Путивлі, — чи не єдиний точно встановлений його витвір, що зберігся до наших днів. Вона не лише захищала дорогу, яка проходила вздовж неї, а й виконувала функцію підпірної стіни, яка запобігала зсуву монастирської гори.

З архівних джерел відомо, що монастирська гора прорізана безліччю печер і підземних ходів, деякі з них прориті одночасно з будівництвом кремля. Протягом XX століття вони не досліджувалися. Усе це говорить про те, що монастирська гора зберігає ще чимало таємниць. Археологічні та спелеологічні дослідження допоможуть відновити забуті сторінки історії Путивля.

About Author

MiCT

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...