Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Wednesday, Oct. 18, 2017

Мости академіка Патона

Автор:

|

Квітень 19, 2012

|

Рубрика:

Мости академіка Патона

Знаменитий перший у світі суцільнозварний міст, що носить ім’я академіка Патона, давно перетворився на елемент київського пейзажу. Кожного дня по ньому туди й назад снують тисячі автомобілів, і ніхто не згадує бурхливої історії цієї магістралі.

Ланцюги та кохання

На початку XX століття набір листівок «Вітання з Києва» неодмінно містив фото Миколаївського ланцюгового мосту, збудованого в 1848—1853 роках винахідником сучасних залізничних рейок англійцем Чарльзом Віньолем. Перший капітальний міст через Дніпро був названий на честь царя, але величний вигляд він мав тільки на поштівках.

Під час будівництва робітники погнули один із пілонів (опора, що підтримувала ланцюги, на яких висів сам міст), унаслідок цього в кладці опор утворилися тріщини. А оскільки судноплавний фарватер Дніпра тоді постійно мінявся, розвідна секція виявилася непотрібною, і її замінили на звичайну. Ланцюги двох центральних прольотів провисли нижче за полотно покриття. За арки моста чіплялися вози зі сіном, яке потім клаптями звисало з моста, а суднам доводилося протискуватися під ним. А коли 1912 року по мосту пустили автомоторний трамвай, що зв’язав місто зі слобідкою, дачною місцевістю Дарницею й містечком Броварами, міська влада всерйоз занепокоїлася стійкістю конструкції. Щоправда, при цьому вона продовжувала справно стягувати мита: за проведену через міст корову належало сплатити шість копійок, за коня — дев’ять.

Тільки 1913-го сяк-так було змінено облицювання опор моста й залито бетоном порожнечі. А наприкінці 1920 року міст підірвали поляки, що відступали з Києва під натиском Червоної армії. Точніше, підірвали вони тільки один його проліт, але 1921-го відновлювальний загін Народного комісаріату шляхів сполучення вирішив не мучитися з його відновленням і підірвав решту мосту.

Свято для міста

Новий міст на старих опорах було доручено зробити головному київському авторитету в мостобудуванні Євгену Патону, тоді ще професору Київського політехнічного інституту. Це був другий проект моста для Києва авторства Євгена Оскаровича, що тоді ще не мав справ зі зварюванням.

А перший міст Патона, ще клепаний за старою технологією, дожив до наших днів. Це «Міст кохання» — витончена дуга, що з’єднує дві кручі над Петровською алеєю. Кажуть, нібито з нього через нещасливе кохання ще за царату стрибнув якийсь гімназист…

Новий міст, названий на честь полум’яної революціонерки та першого голови Раднаркому УРСР Євгенії Бош, було відкрито 10 травня 1925 року. Це стало справжнім святом для міста, позаяк знову запрацювала трамвайна лінія на лівий берег. Два десятки селищ, у тому числі Стара й Нова Дарниці, увійшли до складу Києва. До Дарницького району приєдналися села Позняки, Осокорки й ще кілька населених пунктів. Місту були потрібні ще мости. 10 вересня 1920 року відкрили Дарницький залізничний міст, 22 березня 1921-го — дерев’яний Наводницький, потім — Русанівський і Петровський залізничний мости. 1940 року почалося спорудження капітального мосту через Дніпро, поруч із Наводницьким, що за проектом іменувався Київським міським. Саме навколо нього й розгорнулася головна інтриґа…

Сумніви партії

Знайомство професора Патона з електричним дуговим зварюванням відбулося 1928 року, коли він приймав роботу з реконструкції невеликого моста на безіменному полустанку. Уже немолодий учений дуже захотів поєднати непоєднуване — мостобудування та зварювання.

Але якщо в першому питанні він не мав собі рівних, то з приводу другого Євген Оскарович зіштовхнувся з твердолобою опозицією. Електрозварювання на той час застосовувалося рідко, і час від часу в різних місцях планети зварні мости падали. 1929 року академік Патон створив у Києві Електрозварювальну лабораторію, яку 1934-го було перетворено на Інститут електрозварювання Академії наук. Його колектив вирішував найважливіші оборонні завдання: зварювання металу дозволяло відмовитися від клепаних конструкцій у бронетехніці, військовому суднобудуванні та спорудженні підводних човнів. А одночасно в інституті провели порівняльні дослідження однотипних клепаних і зварених конструкцій (мостів, естакад, прокатних станів) і переконалися, що зварні — легші.

Але ніхто з партійного керівництва України не вірив у те, що суцільно­зварний міст через Дніпро не впаде. «Товариші, це ж 1 543 метри, міст довший за Хрещатик! 27 метрів завширшки, десять тисяч тонн металевих конструкцій!»— жахалися опоненти Патона. Для впровадження нової технології на будівництві величезного моста знадобилося втручання першого секретаря ЦК КПУ Микити Хрущова, і 1941 року звели його опори. Але… почалася війна.

19 вересня 1941-го радянські частини, відступаючи з Києва, підірвали міст імені Бош. А в жовтні 1943 року німці знищили готові опори моста Патона. Після війни все довелося починати спочатку. Причому у всіх сенсах: Міністерство шляхів сполучення заборонило зварювання мостів.

Спадщина Патона

80-річному академіку знову довелося захищати свій міст, доводити свою правоту на нарадах у Радміні УРСР. І він домігся свого. Революційна суть його технології мостобудування залишалася незрозумілою ще багато років після того, як по мосту вже їздили автомобілі. Так, Американська асоціація зварювання визнала міст Патона видатним досягненням тільки 1995 року.

Усі роботи на мосту було завершено в червні 1953 року. А коли восени міст випробовували на міцність, по ньому по всій ширині пустили колону «тридцятьчетвірок», тих самих, зварених «Патонівський швом». Але самого академіка вже не було серед живих. Євген Оскарович пішов із життя 12 серпня 1953-го, а його міст був урочисто відкритий у листопаді.

До 9 червня 2004 року по ньому їздив трамвай, а сьогодні щодоби з берега на берег проїжджають понад 145 тис. автомобілів.

 Дарина Галицька

About Author

MiCT

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...