Новини для українців всього свту

Tuesday, Oct. 15, 2019

Місця «містичної» слави-2

Автор:

|

Грудень 13, 2012

|

Рубрика:

Місця «містичної» слави-2

Усі ми знаємо легенди про привидів: зловісні або добрі напівпрозорі субстанції з потойбічного світу, що поневіряються поруч із нами. Звичайно, кожен привид, що хоч трохи себе поважає, має моторошну драматичну історію, частенько – з елементами нещасливого кохання, яка обов’язково закінчується трагічною смертю.

Ужгород: закохані красуні
Закарпатська область – це край замків. Але саме Ужгородський зберігся краще за інші. Розташована в східній частині міста твердиня – це не просто пам’ятник архітектури, а візитна картка й об’єкт особливої гордості Ужгорода.
Замок, звичайно ж, овіяний легендами й має власного привида. Кажуть, якось польський воєвода захотів захопити фортецю, але стіни її були неприступними, і потрапити всередину можна було тільки за допомогою хитрощів. Зловмисник проник у місто інкогніто, аби розвідати, де розташовані таємні ходи. У замку він випадково познайомився з прекрасною дочкою князя, яка закохалася у воєводу й розповіла, як пробратися в замок непомітно. Дізнавшись про це, правитель Ужгорода наказав замурувати дочку-зрадницю в стіну замку живцем, а шпигуна – стратити. Відтоді рівно опівночі привид дівчини бродить околицею й шукає свого коханого, а з першими півнями – зникає.
А ще розповідають, що іноді вночі біля стін замку з’являються дівчина в білому й чоловік у чорному. Якщо затамувати подих і не ворушитися, можна побачити, як вони обіймаються. Переказ про те, кому належать ці тіні, уже загубився, але й так зрозуміло, що це – закохані, яких розлучили злі люди.

Мукачеве: голоси з підвалу
Там, на Замковій горі, височіє дивовижний замок, якому не менш ніж 10 століть. Будь-який мукачівець із гордістю за «свій замок» розповість вам про всі мислимі й немислимі дива та навіть привидів, що мешкають у підвалах, що колись слугували за в’язницю. До речі, вельми солідні люди, працівники історичного музею, що працювали на території замку, розповідали чомусь пошепки, що під час останнього серйозного землетрусу наприкінці 1970-х років, епіцентр якого був неподалік, у Румунії, із замкових підземель було чутно жахливий гул, що нагадував тисячі різномовних голосів, які звучали одночасно.
Директор музею-замку наказав усім негайно покинути робочі місця й залишити замок його історичним господарям. Усі співробітники разом з директором спустилися із Замкової гори на рівнину. Коли ж після землетрусу вони повернулися, то побачили, що багато старовинних речей «переселилося», знайшовши собі місце в інших, причому, як виявилося, хронологічно більш правильних експозиціях. Останньою ланкою в ланцюзі загадок було те, що величезний позолочений замковий ключ перекочував із заскленої вітрини, де він зберігався під сигналізацією, аж до портрета господині замку Ілони Зріні, яка мужньо захищала свої володіння від ворогів. Сам же жіночий портрет видався фахівцям дещо зміненим.

Млинів: Біла Пані без голови
У селі Млинові Рівненської області якимось дивом зберігся до наших днів чудовий палац старої графської садиби. Про його містичну мешканку вперше заговорили після революції. Тільки не більшовицької 1917-го, а Французької буржуазної – 1780 року. Розповідали, що одного осіннього вечора графиня Людвіга Ходкевич відпустила слуг і залишилася сама. Дивлячись із вікна на парк, вона думала про своїх дочок, які давно були заміжні й жили в Парижі. Зненацька тишу було порушено: пані Людвіга почула, як усі двері в будинку одночасно відчинилися!
Смілива графиня пішла по всіх кімнатах, аби дізнатися, у чому річ. І раптом у правому крилі палацу вона побачила силует своєї дочки Розалії. Невже приїхала?! Аж тут графиня помітила щось жахливе: голова дівчини була відокремлена від тулуба – вона висіла над її плечима!
Пізніше господиня дізналася, що саме в той день її дочку стратили в Парижі за зв’язок із королевою Марією-Антуанетою. Вражена трагедією й зустріччю з примарою, графиня покинула маєток і більше не поверталася. А привид, який назвали Білою Панею, назавжди оселився в цьому будинку…

Підгірці: Біла Пані з головою
Іще одна Біла Пані живе в Підгорецькому замку, що на Львівщині. Місцеві люди запевняють, що вечорами то в одному, то в іншому вікні будівлі з’являється слабке світло, ніби хтось несе свічку. А іноді чути й стукіт підборів. Працівники замку називають привид просто – Марусенькою…
За легендою, один із власників палацу був уже людиною літньою, а його дружина – юною й прекрасною. Тож чоловік її постійно ревнував. Після чергового банкету старий ревнивець задушив свою дружину й замурував у стіні. Відтоді жінка ночами виходить звідти, бере свічку та бродить залами, цокаючи каблучками по мармурових підлогах.
А ще кажуть, що під землею біля замку є лабораторія алхіміка Жевуського, який за життя відкрив таємницю виготовлення золота. Час від часу підземелля відчиняється, і примара алхіміка запрошує подорожнього до себе, обіцяючи подарувати незліченні багатства…
До слова, 2010-го автори американської програми “Мисливці за привидами”, провівши тут кілька безсонних ночей, підтвердили: привиди дійсно існують, ще й обіцяли видати Марусеньці офіційний паспорт. Але, мабуть, уже забули…

Олесько: привид допоможе вийти заміж
За кілька кілометрів від Підгорецького стоїть Олеський замок, який теж має власного привида, тільки чоловічої статі. Один із власників замку, великий український магнат Іван Данилович (у якого, до речі, перебував на службі Михайло Хмель, батько Богдана Хмельницького) був одружений із дочкою польського коронного гетьмана Софією Жолкевською та, зрозуміла річ, мріяв про вдалу партію й для своїх доньок. Але всі його матримоніальні плани сплутав небіж дружини Адам Жолкевський, який за тодішньою моді закохався у свою двоюрідну сестру Марціану. І ось одного разу, одержавши від магната під час гри в карти остаточну відмову віддати за нього Марціану, у всіх на очах Адам заколов себе кинджалом…
Неприкаяна душа Адама й понині бродить по замку. А якщо незаміжня дівчина побачить привид, то незабаром вийде заміж. Тому всі панни пристрасно, ледь увійшовши в замок, поспішають у підземелля. Там, кажуть, Адам з’являється найчастіше.

Золочів: під дзенькіт обладунків
Привид, відомий як Чорний Лицар, є мешканцем іще одного замку на Львівщині. Лицарів за довгу й криваву історію твердині (в основному, у боях із татарами) тут загинуло чимало. А з 1872 року австрійська влада почала використовувати замок як в’язницю та приміщення суду. З 1939 по 1941 рр. в замку була катівня НКВС, потім тут хазяйнували фашисти. Сучасними археологами в тюрмі було знайдено 649 замучених у ямі, перед в’язницею відкопано 432 трупи, в іншій ямі на подвір’ї – ще 217. Мабуть, саме після цього почали народжуватися історії про привидів. Але 2000 року в палаці заночували реставратори. Один із них устав перекурити, як раптом у кватирку, до якої із землі жодна людина не дотягнеться, постукали. За вікном майнула тінь кремезного чоловіка. Потім таке траплялося ще не раз.
Охоронці замку розповідають про те, що часами чітко чують кроки в себе за спиною. Причому здається, що то йде чоловік, одягнений в обладунки, бо чути слабкий дзенькіт металу. Однак, обернувшись, люди нікого не бачать. Дехто з них стверджує, що встиг помітити миготливу чорну тінь. Привида охрестили Чорним Лицарем.

Дарина Галицька

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...