Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Saturday, May. 25, 2019

Місто сонячного каменя

Автор:

|

Вересень 19, 2013

|

Рубрика:

Місто сонячного каменя

Є на мапі України місто, яке стоїть на березі моря, але це — не Чорне море й не Азовське. Його називають Бурштинським, і свою назву воно отримало саме від населеного пункту — Бурштина.

Камінь – коштовний чи звичайний?
Назва міста, що належить до Галицького району Івано-Франківської області, на перший погляд є зрозумілою: бурштин – скам’яніла викопна смола хвойних дерев. Але те, що спільного має поселення над рікою Гнила Липа із коштовним каменем, залишається незрозумілим і досі. Хоча версій виникнення цього топоніма не бракує.
За легендою, на місці, де згодом виник населений пункт, княжна загубила бурштинове намисто. За наказом князя-батька прикрасу довго шукали, але так і не знайшли. Урочище, де відбувалися пошуки, відтоді стали називати Бурштиновим. Коли в XIV ст. тут виникло поселення, то найменування з цієї місцини перейшло й до нього.
За іншою версією, 1648 року участь в осінніх бунтах брали Іван і Гриць Бурштини зі села Сівки, і не виключено, що містечко було названо іменем нового осадника Бурштина.
А місцевий педагог В. Матіїв припустив, що свою назву місто отримало від кам’яного замку, який німецькі будівельники й колоністи-урядники назвали  burgstein (нім. burg – замок, stein – камінь).

Замість Нового Села
Археологічні знахідки свідчать про життя людей на цих теренах понад 2 тис. років тому. Науковими експедиціями виявлено сліди 16 археологічних культур. У ХІІ-ХIII ст. уздовж Гнилої Липи (на території, затопленій зараз Бурштинським водосховищем), існувала ціла низка давньоруських селищ, одне з яких, без сумніву, дало початок первісному поселенню на місці Бурштина. Про те, як воно називалося, можна судити з пізніших історичних документів. «Акти земські і гродські» засвідчують існування в XV ст. на землях Бурштина населеного пункту Нового Села. Його назва дає підставу припустити, що десь неподалік було ще древніше поселення (старе село) або ж його руїни, котре й мало би бути тією первісною осадою.
Уперше про Нове Село історичні джерела згадують 1436 року. То була маєтність галицьких старост. 1488-го Нове Село було віддане в заставну оренду шляхтичеві Нікелю із Голов. Він за досить короткий час перетворив його на економічний і адміністративний центр волості. 1554 року за військові та державні заслуги король Речі Посполитої передав Нове Село Миколі Синявському. Грамота передбачала надання Новому Селу магдебурзького права та пов’язаних із цим привілеїв, осадження його новими жителями й окреслення кордонів. 1596-го містечко вперше назване в історичних документах Бурштином. Точна дата й причина його перейменування й досі лишаються загадкою.

Коли є справжній господар
Протягом XVII ст. місто страждало від набігів татар і козаків, а також від пожеж. Воно часто змінювало господарів — аж до 1740 року, коли дідичем довколишніх волостей став варшавський каштелян Павло Беное. Він заснував у Бурштині монастир оо. тринітаріїв, став автором плану міста згідно з магдебурзькою системою.
Місто будувалось за чітким і продуманим планом. Бурштин був регулярно поділений мережею вулиць та сформованих ними кварталів, при кутах ринкової площі розташували дерев’яну церкву й мурований костел, у південній частині ринку поставили ратушу, а в північній частині міста — розташована прямокутна територія давнього замку з трьома малими офіцинами та великою спорудою палацу, на схід від замку — регулярний парк.
У другій половині XVІII ст., після смерті Павла Беное, власники знову почали змінювати один одного, які проте не зробили в розвиток міста вагомого внеску. Така ситуація залишалася незмінною, аж доки Бурштин не успадкував граф Ігнацій Скарбек, у добу господарювання якого місто активно розбудовується та змінює свій архітектурно-просторовий образ. Варто, мабуть зазначити, що фундатором будівництва знаменитого львівського театру, свого часу найбільшого у Європі, став його молодший брат Станіслав.
Зусиллями графа було змінено розташування та наново збудовано ратушу, на ринку з’явився будинок ваги, а також заїзд та криниця, замість дерев’яної побудовано муровану церкву, на місці давнього замку розплановано палацово-парковий ансамбль, у південній частині середмістя формується єврейська дільниця.

Скарбекові проекти
Об’єктами, які формували архітектурне середовище Бурштина ХІХ ст., також були релігійні споруди — церква, костел, цвинтарна каплиця та синагога. Дерев’яну церкву побудували ще 1746 року. У Йосифінській метриці Бурштина (1787 р.) зазначається, що побудована Павлом Беное церква стояла неподалік Ринкової площі. Під час реконструкції храму влітку 2002-го було заплановано замінити маківку над цибулястою банею. Під час зняття обшивки майстри знайшли запечатану сургучем пляшку, усередині якої містилася записка з текстом польською та латинською мовами: «Року 1824 Ясновельможний Ігнатій граф Скарбек Підкоморій […] Цю церкву власним коштом зовсім нову разом із вежею тут вимурував».
Невід’ємною частиною Бурштина ХІХ ст. був палац Яблоновських, який донька Ігнація Скарбека Елеонора, вийшовши заміж за князя Кароля Яблоновського, отримала в посаг 1834 року. Величний палац, що проіснував до Другої світової війни, походив ще з XVIII ст. Розташовані на фронтоні герби Скарбеків і Потоцьких указували, що палац був збудований Ігнацієм Скарбеком на зламі XVIII– ХІХ ст., а завершений іще пізніше. Водночас, є гіпотеза, що палац насправді був значно старшим, а Ігнацій Скарбек його лише ґрунтовно відновив і, можливо, перебудував. Архітектурно палац у Бурштині подібний до театру Станіслава Скарбека у Львові (1837-1842). Цікаво, що Станіслав конфліктував з Ігнацієм, який навіть не пускав брата до свого помешкання. Причиною була його погана слава картяра, яку той намагався згладити будівництвом масштабного театру та сиротинцю в Миколаєві.

Війна знищила все
У Першу світову війну Бурштин спіткала доля майже всіх галицьких містечок: його цілеспрямовано знищили, здійснивши перше у світі килимове бомбардування. Наслідки були сумними: повністю знищене середмістя, частково зруйновані костел, синагога, ратуша, будинок ваги та п’ять будинків по боках ринкової площі.
Опис міста в цей час наведений у листі бургомістра Бурштина: «місто Бурштин Рогатинського повіту зруйноване і спалене російськими військами у 1914-1915 роках. Внаслідок цих дій завдано великої шкоди майну гміни і ряду приватних осіб. Унаслідок воєнних подій постраждали гмінні будинки, а саме: міська різня, 4 гмінні крамниці на ринку, пекарня, пожежна станція з майном, пошкоджена криниця, кілька мостів, лави, огорожі, стайня для коней, вага і канцелярія на ринку…». І хоч було розроблено плани відновлення міста, через брак коштів, повільний розвиток економіки та політичну неврівноваженість першої половини ХХ сторіччя історичний центр Бурштина так і не був відбудований.
До сьогодні збереглися ринкова площа, кілька будиночків, церква, костел, синагога. У будівлі останньої зараз розташовано лікарню. Палац і парк із довколишніми спорудами вже не існують. Фактично втрачено ансамбль міста-саду або романтичного міста.

Друге життя
У другій половині ХХ ст. місто змінює формат свого функціонування. У цей час воно перетворюється на місто енергетиків. Затирається давня містобудівельна концепція і занедбується середмістя. Натомість закладаються широкі вулиці та будуються соціальні багатоповерхівки.
Зараз Бурштин – це промисловий центр зі сформованим переважно в радянський період архітектурним середовищем.
1962 року біля міста було споруджено теплову електростанцію. З огляду на потреби електростанції, у Бурштині було створене велике водосховище. Через застійну воду у водосховищі купатись не рекомендується, але це — чудове місце для риболовлі. Раз на рік місцеву водойму площею понад 1 200 гектарів, відому в народі як Бурштинське море, зарибнюють. Останнім часом сюди приїжджають поціновувачі серфінгу.
У період міграції птахів тут можна спостерігати тисячні зграї водоплавних птахів, зокрема, тут є колонія сірих чапель, яка гніздиться на верхівках дерев біля водосховища. Біля водойми є Касова гора, із якої відкривається панорама водосховища та навколишніх сіл. Гора складається з алебастру, на ній є клаптик цілинного степу, де виявлено понад 300 видів вищих рослин. На найбільшу увагу й охорону серед них заслуговує чотири види ковили, сон великий, осока низька.

Дарина Галицька

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...