Новини для українців всього свту

Friday, Sep. 18, 2020

Краса і велич України-12

Автор:

|

Вересень 03, 2020

|

Рубрика:

Краса і велич України-12
Київський метрополітен

Третьою публікацією про Київ у філателії завершуємо розповідь про столицю України на поштових марках.

Київ: пам’ятники і визначні місця
Найпершим зображенням краєвиду Києва була поштова марка Української Народної Республіки в серії, яку 1919 року адміністрація Директорії замовила у віденській друкарні. На марці був пам’ятник св. Володимиру. Його, Парковий міст і краєвид Лівобережжя показали на марці 2019 року і на так званій власній марці України, яку можна замовити для себе.
На Володимирській гірці від 1853-го стоїть пам’ятник Володимиру Великому — найстаріший скульптурний пам’ятник Києва. Колись тут були виноградники Михайлівського Золотоверхого монастиря. 15 квітня 1833 року з Києва до Санкт-Петербурга надійшов лист президенту Академії мистецтв Олексієві Оленіну від київського генерал-губернатора Василя Лєвашова з проханням створити пам’ятник св. Володимиру для Києва.
Відомий скульптор українського походження Василь Демут-Малиновський подав перший проєкт пам’ятника. Але 1835 року Микола І, невдоволений поданим варіантом, відправив його на доопрацювання. Роботу передали Олександру Тону. 1842-го остаточно схвалили місце розташування — Олександрівську (Володимирську) гору. Схвалили використати п’єдестал Олександра Тона та скульптуру Володимира Демут-Малиновського. 1850 року Микола І передав роботу на завершення Петру Клодту фон Юрґенсбурґу. 1851-го той приїхав до Києва. 28 вересня 1853 року пам’ятник урочисто відкрили.
Пам’ятник княгині Ользі, святому апостолу Андрію Первозванному та просвітителям Кирилу й Мефодію мені випало побачити на конверті першого дня обігу 2019 року. Сумна історія в цього пам’ятника. Він стоїть на Михайлівський площі поруч із Михайлівським Золотоверхим собором. Спершу між Софією і Михайлівським собором хотіли влаштувати «Історичний шлях» із 20 пам’ятників видатним історичним особам. Це був дуже коштовний задум, тож вирішили, що пам’ятники будуть лише засновникам Києва, князям Ользі, Ярославу Мудрому та Святославу. Пам’ятник Ользі урочисто освятили та відкрито 4 вересня 1911-го. Його авторами були скульптори Іван Кавалерідзе, Петро Сниткін та архітектор Валеріян Риков. 1919-го більшовики скинули скульптуру княгині Ольги і закопали в землю, а 1923 року знищили й інші скульптури. 1996-го пам’ятник відновили.
На марці стандартного випуску СРСР 1990 року є пам’ятник засновникам Києва і Золоті ворота. Пам’ятник Богданові Хмельницькому показаний на марках СРСР 1954-го й України 2019 року разом із марками про Андріївську церкву, Лавру і Будинок із химерами блоку «Київ». Пам’ятник урочисто відкрили 11 липня 1888-го на Софійській площі до 900-річчя Хрещення Руси. Ідея створення пам’ятника виникла з ініціативи історика, професора Київського університету Миколи Костомарова у 1840-х рр. Після отримання дозволу царського уряду 1860-го створили комітет на чолі з Михайлом Юзефовичем, професором Імператорського університету св. Володимира. Перший проєкт пам’ятника, створений скульптором Михайлом Микешиним, був відверто шовіністичним — кінь гетьмана скидав польського шляхтича, єврея-орендаря й єзуїта зі скелі, перед якою «малорос, червонорос, білорус і великорос» слухали пісню сліпого кобзаря. Барельєфи п’єдесталу зображували битву під Збаражем, Переяславську раду та сцену в’їзду козацького війська на чолі з Хмельницьким до Києва.
1870 року розпочався збір коштів за всеросійською підпискою. Зібрали мало. Генерал-губернатор Олександр Дондуков-Корсаков засумнівався в доцільності антипольського й антисемітського пам’ятника. Цар заборонив коневі гетьмана топтати польський прапор. Залишили тільки центральну фігуру гетьмана, яку перевезли з столиці до Києва, де її кілька років зберігали у дворі поліції, бо на постамент, передбачений проєктом, забракло коштів. 1885-го архітектор Володимир Ніколаєв склав дешевший проєкт постаменту і втілив його у життя.
Коли монумент уже зайняв своє місце, виявилося, що кінь дуже неввічливо повернутий хвостом до Михайлівського Золотоверхого собору. Тому постамент розвернули і гетьманська булава, яка, за задумом, мала погрожувати Польщі, виявилася спрямованою кудись у бік Швеції. Про московську орієнтацію пам’ятника нагадували плити з написами: «Волимъ подъ царя восточнаго, православнаго» і «Богдану Хмельницкому единая недълимая Россія». 1919-го і 1924 року їх замінили на «Богдан Хмельницький. 1888». Цей напис можна бачити і зараз.
Пам’ятник Олександру Пушкіну в Києві також є на марці СРСР 1963 року. Його встановили в однойменному парку. Раніше тут був фруктовий сад Київського товариства садівництва. Восени 1898-го голова садової комісії міської думи Ромишовський запропонував влаштувати тут парк суспільного користування. 1899-го відзначали 100-річчя від дня народження Пушкіна, тому парк вирішили назвати Пушкінським. Вирішили, що дерева в парку посадять діти. 19 жовтня 1902 року відбулося свято. Трамваї привезли у парк понад 1 тис. учнів із 53 міських училищ і під звуки військових оркестрів посадили ялини, модрини, дуби та липи. 2 червня 1962-го біля входу в парк встановили пам’ятник Пушкіну на постаменті з чорного лабрадориту.
Кілька марок відтворюють історію громадського транспорту Києва. 2015 року випустили марку «Київський фунікулер», який проклали схилом Володимирської гірки з гарним краєвидом на Дніпро. Будували його впродовж 1902-1905 рр. Спершу кияни йшли на Поділ крутими стежками, потім — Андріївським узвозом, який під цією назвою відомий ще з XVIII ст. Згодом Олександрівським узвозом проклали першу лінію електричного трамваю.
Ідею збудувати між горішньою та нижньою частинами міста механічний підйомник у вигляді невеличкої похилої залізниці з канатною тягою подав інженер Абрагамсон, проєкт розробили інженери П’ятницький і Баришников. Фунікулер урочисто відкрили 7 травня 1905-го. Він мав назву Михайлівського електричного канатного підйому.
На марці 2015 року також є київський трамвай, першу лінію якого відкрили 1 червня 1892-го. Це була перша електрична трамвайна лінії на території колишньої Російської імперії та території сучасної України, третя в Східній Європі (після Будапешта і Праги), шістнадцята в Європі.
У 1870-х рр. розглядали кілька проєктів будівництва у Києві міської залізниці на кінській тязі, але жоден не втілили у життя. 1886 року свій проєкт запропонував інженер Аманд Струве, котрий 8 червня 1889-го підписав контракт із Київською міською думою й створив акціонерне товариство Київської міської залізниці.
18 червня 1891 року відбулася урочиста церемонія закладання кінного трамвая. Парк нараховував близько 70 коней, які працювали в дві зміни. Наприкінці квітні 1890-го Струве звернувся до Київської міської управи з пропозицією запровадити у місті електричні трамваї. 21 вересня 1891 року на Олександрівському узвозі (тепер — Володимирському) почалося будівництво, яке завершили до лютого 1892-го. 3 травня 1892 року перші два трамвайні вагони з електродвигунами прибули до Києва. Їх побудували брати Струве на фабриці у Москві за американськими кресленнями. 9 червня електричний трамвай випробувала комісія, а 13 червня він запрацював для пасажирів. 1896-го кінний трамвай зник із вулиць міста.
Київський тролейбус на марці також випустили 2015 року. Це найбільша тролейбусна мережа в світі за довжиною ліній і найбільша в Україні за довжиною та кількістю машин. Рух відкрили 5 листопада 1935-го. Київський завод електротранспорту у 1950-х збирав тролейбуси ТБЕС і МТБЕС, випустивши кілька десятків машин. З 1959 року завод вирішив почати виробництво власної техніки. Перший тролейбус отримав назву «Київ-1». Потім були тролейбуси «Київ-2», або КТБ-1, списані наприкінці 1960-1970-х рр. 1963-го завод розробив нову модель тролейбуса під назвою «Київ-4», який виготовляли і для інших міст України. Вони працювали у Кіровограді, Львові, Херсоні, Алчевську, Одесі, Севастополі. Ці тролейбуси у Києві вже списали та передали в інші міста.
Марку на честь Київського метро випустили в СРСР зі зображенням станції «Шулявська». У Києві ідея підземної залізниці вперше виникла 1884 року. Саме тут уперше в Російській імперії розглянули проєкт дороги під землею. Він передбачав прокладання тунелів від пристані на Дніпрі до залізничного вокзалу через Поштову площу та Бессарабку. Проте депутати міської Управи цей проект відхилили. 1935-го в Москві відкрили перший радянський метрополітен з 13 станцій, споруджений ударними темпами за чотири роки. 9 липня 1936 року президія Київської ради розглянула дипломну роботу випускника Московського інституту інженерів транспорту Папазова «Проєкт Київського метрополітену». Роботу схвалили. 1937 року розпочали будівництво двох тунельних переходів під Дніпром. Проте війна 1941-го внесла свої корективи, роботи припинили, обладнання вивезли. Більша частина тунелів та невивезена техніка назавжди поринула у воді, надземні залишки цих споруд можна знайти на Оболоні. В Україні чотири марки на честь 50-річчя метрополітену випустили 2000 року.
5 серпня 1944-го розпочали підготовчі роботи до будівництва підземної магістралі, на початку 1958 року оголосили конкурс на проєкти станцій. Чотири перші станції метро — «Вокзальна», «Університет», «Хрещатик» та «Арсенальна» — мають найкращі рішення архітектурного та скульптурного оформлення.
Ряд марок України присвятили авіаконструктору Олегу Антонову та літакам, що носять його ім’я. 31 травня 1946-го створили Конструкторське бюро на Новосибірському авіаційному заводі й призначено Олега Антонова його головним конструктором. Було завдання створити сільськогосподарський літак Сх-1 (Ан-2), перший політ якого відбувся 31 серпня 1947 року. 1952-го весь колектив переїхав до Києва і розмістився в Святошині, де тоді базувався 92-й авіазагін цивільної авіації. Від 1959 року я був авіамеханіком літака Ан-2 в цьому загону, тож ми виявилися сусідами, щоправда ненадовго, бо цивільна авіація невдовзі поступилася місцем підприємству.
Бюро у наступні роки створило літаки Ан-8, Ан-10 «Україна» і Ан-12, Ан-14 «Бджілка», Ан-24, Ан-22 «Антей» (перший у світі широкофюзеляжний літак), Ан-28, Ан-72, Ан-124 «Руслан», Ан-225 «Мрія». Після створення Ан-225 колектив почав розробку середнього транспортного літака короткого злету та посадки Ан-70. Коли 1984-го помер Олег Антонов, підприємству присвоїли його ім’я. В 1990-ті рр. створили легкий багатоцільовий літак Ан-38, призначений для місцевих повітряних ліній. Пасажирський літак Ан-140 розробили для заміни на повітряних трасах ветерана Ан-24. 2010 року вперше піднявся в небо Ан-158 — версія Ан-148 із покращеними технічними та експлуатаційними характеристиками та підвищеною економічністю.
Наприкінці лютого 1918-го, за збройної підтримки Німеччини й Австро-Угорщини, уряд Української Народної Республіки повернувся до звільненого від більшовиків Києва та встановив контроль над більшою частиною українських земель. Виникла ідея налагодження дипломатичного зв’язку між Австрією й Україною, а також для оперативного керування військами створити регулярну авіалінію. Ініціатором створення цієї лінії був 24-річний військовий пілот Авґуст Рафт фон Марвіл. 20-21 березня 1918 року здійснили перший випробувальний рейс із Відня до Києва з приземленнями у Кракові та Львові. Урочисте відкриття авіалінії відбулося 31 березня 1918-го на віденському аеродромі Асперн. Того ж дня була погашена перша в світі марка повітряної пошти зі штампом Flugpost.
Загалом на лінії працювали 14 пілотів і 22 літаки. Восени 1918 року кризові явища призвели до розвалу Австро-Угорської імперії. Усі поштові перельоти припинилися. Останній стартував із Відня 5 листопада, але до Києва не долетів, його перепинили поляки у Львові. Пошта України 1993-го випустила марку до 75-річчя перельоту і штемпель до 100-річчя 2018-го.
Мости Києва зображені на марках двічі. У Києві діє вісім мостових переходів через Дніпро. Загалом у Києві є понад 60 мостів і шляхопроводів. На марках 2000 року зображений Північний міст (до 2018-го — Московський) через Дніпро у Києві, введений в експлуатацію 3 грудня 1976 року. Міст сполучає правобережні житлові райони з житловими масивами Райдужний, Троєщина, Воскресенка.
Міст ім. Патона — перший у світі суцільнозварний міст завдовжки 1543 м. Безпосередню участь у проєктуванні та будівництві брав академік Євген Патон, на честь якого й назвали цю споруду. Будівництво моста розпочали 1939-го, а припинили у вересні 1941 року через відступ радянських військ із Києва. На початку 1942-го нацисти продовжили будівництво. Восени 1943 року, при відступі нацистів міст знищили. Сучасний міст введений в експлуатацію 5 листопада 1953-го.
Парковий міст — пішохідний міст через Дніпро, який сполучає центральну частину Києва з парковою зоною та пляжами Труханового острова. Споруджений у 1956-1957 рр. Міст Метро відкрили 5 листопада 1965 року. Цим мостом проходить Святошинсько-Броварська лінія метро. Це перша у світі аркова споруда з великими прогонами.
На марці 2004-го є Дарницький міст — залізничний міст через Дніпро у Києві. Збудований 1951 року. Перший міст на цьому місці збудували впродовж 1868-1870 рр. У червні 1920-го міст підірвали відступаючі польські війська, його відновили 10 вересня 1920 року. 19 вересня 1941-го міст знищили вже радянські війська при відступі. Під час німецької окупації відновили, але остаточно зруйнували німецькі військові наприкінці 1943 року. Теперішній міст спорудили дещо південніше від колишнього моста на забивних залізобетонних палях і проміжних опорах на кесонах.
Національний спортивний комплекс «Олімпійський» показаний на марці 2012року, він уміщує 70 тис. глядачів. На стадіоні провели сім змагань футбольного турніру Літніх Олімпійських ігор 1980-го та п’ять чемпіонату Європи з футболу 2012-го, в т. ч. фінального, а також фінал Ліґи чемпіонів УЄФА 2018 року. Стадіон є на конверті СРСР 1980-го.
На марці до 100-річчя першого польоту дирижабля в Києві можна побачити будівлю філармонії. Відлік концертних сезонів Національна філармонія веде з 1863 року, коли заснували Київське відділення Імператорського російського музичного товариства. В цей час музичне життя Києва бурхливо розвивалося — на Київські контрактові ярмарки приїздили з концертами відомі європейські музиканти. 1882-го Музичне товариство отримало новий концертний майданчик — щойно збудований Будинок купецького зібрання, тепер — Колонний зал ім. М. Лисенка. Купецьке зібрання проіснувало до 1919 року. Потім у його приміщенні розмістився Пролетарський будинок мистецтв. Пізніше — Будинок політичної освіти, потім клуб «Більшовик», Палац піонерів і жовтенят.
Під час окупації Києва у будинку колишнього Купецького зібрання був німецький офіцерський клуб. Цей будинок, один із небагатьох, уцілів неподалік від зруйнованого Хрещатика. Київська філармонія розпочала тут свою роботу вже 1944-го.
1984 року в СРСР вийшла марка зі зображенням велетенської скульптури «Батьківщина-мати» в Києві. Найвищу монументальну скульптуру в Європі відкрили 1981-го. Статуя ліплена з образу скульпторки Галини Кальченко.

Лев Хмельковський

About Author

Meest-Online