Новини для українців всього свту

Thursday, Oct. 1, 2020

Із династії Іллєнків

Автор:

|

Серпень 21, 2014

|

Рубрика:

Із династії Іллєнків
Торік режисер Михайло Іллєнко та продюсер Пилип Іллєнко представили свій проект «Толока» в рамках презентації фільмів, що перебувають у виробництві, в українському павільйоні на Канському міжнародному кінофестивалі

Торік режисер Михайло Іллєнко та продюсер Пилип Іллєнко представили свій проект «Толока» в рамках презентації фільмів, що перебувають у виробництві, в українському павільйоні на Канському міжнародному кінофестивалі

Відтепер доля українського кінематографа перебуватиме в руках молодого продюсера, старшого сина відомого кінорежисера Юрія Іллєнка Пилипа, що недавно очолив Держкіно. Це призначення далося йому непросто, протягом кількох місяців у структурі тривали «бої» за крісло керівника. Зараз Пилип Юрійович освоюється в невеликому кабінеті, із вікна якого видно Києво-Печерську лавру. Утім, на новій посаді Іллєнко почувається цілком комфортно, адже, за його словами, світ кіно супроводжує його з дитячих літ. Пилип від самого народження знімався в усіх стрічках свого відомого батька, а останню – «Молитва про гетьмана Мазепу» – навіть продюсував.

Від водія – до генерального продюсера
Від самого дитинства він був занурений у світ кінематографу, оскільки в цій індустрії працювали всі його родичі: батько, мати, рідні дядьки. У шість років маленький Пилип знімався у батька в картині «Легенда про княгиню Ольгу». «Я пам’ятаю зйомки дуже добре, тому що мені все було страшенно цікаво. Взагалі, кіно – річ заразна. Якщо ти раз туди потрапляєш, то вистрибнути вже дуже складно», – зізнається п. Іллєнко.
І все ж йому це начебто вдалося, коли після закінчення школи вирішив стати юристом. «Та насправді я ніколи дуже далеко й «не відскакував» від кінематографа, – каже Пилип Юрійович. – Адже в кіно можна працювати і юристом, що я й робив багато років. Крім того, до всього, що зі мною відбувається, я ставлюся досить просто. Намагаюся ніколи не загадувати на роки вперед. Спасибі батькам, які завжди залишали мені свободу вибору.»
Свої «університети» в кіно він пройшов у сім’ї. Батько обговорював із Пилипом фактично всі теми, які стосувалися цієї індустрії. Хлопець брав участь у картинах Іллєнка-старшого, за його словами, від моменту свого народження. Ким йому тільки не довелося працювати на знімальному майданчику: від водія до генерального продюсера.
«Я вчився у багатьох наших легендарних режисерів і акторів, які часто бували у нас вдома: Леоніда Осики, Івана Миколайчука, Костянтина Степанкова, Сергія Параджанова…» – розповідає новопризначений голова Держкіно.

Про право на помилку
Пилипові Іллєнку – 37. Це – енергійна людина. І до справи він підходить, озброївшись цифрами. Зокрема, зазначає, що торік кіноіндустрія України була профінансована державою на рекордну суму – 157,6 тис. грн. Та хоч грошей було виділено достатньо для того, щоби дати серйозний поштовх економічному розвитку вітчизняного кінематографа, гучних прем’єр, на його думку, не було.
У 1970-х, розповідає п. Іллєнко, кіностудія імені Довженка на рік знімала 25 фільмів: «А скільки фільмів можна зараз назвати, які можна було би вважати класикою? Значно менше. Для того щоб з’явився хоч один фільм рівня «Тіні забутих предків», треба, аби виходило по 20-30 стрічок щороку протягом десяти років. Без цього не може бути кіноіндустрії й кінематографічної школи, – упевнений Пилип. – Не можна розраховувати, що, скажімо, профінансувавши десять фільмів на рік, ми отримаємо стільки ж шедеврів. Треба дати режисерам право на помилку. Це – мистецтво, а не завод із виконанням плану. До речі, в минулому році вийшло кілька цікавих фільмів: «Іван Сила», «Креденс», «Хвороба кохання»… Звичайно, коли раніше Параджанов, Іллєнко, Миколайчук, Осика знімали картини одночасно, вони створювали конкурентне середовище, дихаючи один одному в потилицю. І зараз ми повинні створити саме такий процес. У нас одночасно знімають Олесь Санін, Михайло Іллєнко, Валентин Васянович, Мирослав Слабошпицький, Володимир Тихий, Тарас Ткаченко. Гадаю, ці люди зараз цілком здатні сформувати нову хвилю українського кінематографа. І багатьох я ще не назвав».

Кіно переживає кризу
Звичайно, український кінематограф має серйозні проблеми, визнає п. Іллєнко, але вони аж ніяк не творчого характеру, а скоріше пов’язані з фінансуванням та законодавчим врегулюванням. «Я вже не кажу про ситуації з державними кіностудіями, матеріальна частина яких перебуває в повному занепаді, – зауважує п. Іллєнко. – Хоча жодна з кіностудій України не підкоряється Держкіно. Але я знаю, що справи на кіностудії імені Довженка – дуже погані: немає грошей на ремонт приміщень, опалення. Кошти від оренди йдуть у Фонд державного майна, і на утримання павільйонів вже нічого не залишається. Абсолютно абсурдні в цьому сенсі в нас закони.»
Зараз саме триває процес складання бюджету на наступний 2015 рік. І п. Іллєнко стверджує, що відстоюватиме якнайповніше фінансування українського кіно, однак без введення збору на розвиток національного кіно вітчизняний кінематограф завжди буде залежним від формування держбюджету.
І насамперед цим збором повинні обкладатися іноземні фільми, переконаний Пилип Юрійович. Податок передбачається стягувати з їхнього прокату в кінотеатрах, реклами, показу по телебаченню, у кабельних мережах та в Інтернеті. Причому, уточнює він, мова йде не про якісь грандіозні цифри, а всього лише про 2-5 %.

Моральна відповідальність
А крім того чимало російських стрічок може взагалі опинитися під забороною. Як, наприклад, фільм «Піддубний». «Ця стрічка не отримала прокатного посвідчення, без якого вона не може бути допущена до демонстрації в кінотеатрах, – пояснює п. Іллєнко. – Експертна комісія, яка існує при Держкіно, кілька тижнів тому переглянула стрічку й вирішила, що її не можна показувати в Україні. Правда, це було ще до мого призначення. Не отримала прокатного посвідчення та картина «Біла гвардія». І так буде з усіма, хто спробує використовувати проти нас кіно як інформаційну зброю, спотворивши нашу історію. Особливо в той момент, коли йде справжня війна, гинуть наші хлопці. У нас є моральна відповідальність перед тими, хто віддає свої життя за свободу України на сході країни. Я не можу сидіти тут, у тилу, і їх зраджувати.»
Пилип Іллєнко згадує, як два роки тому в прокат вийшла російська картина «Матч», яка в абсолютно перекрученому вигляді представила історію з Другої світової війни, образивши багатьох українців.
«У мене із цим фільмом – особисті рахунки, – зазначає він. – Свого часу я виступав із протестами проти його показу в Україні. Понад те, звертався із судовим позовом до Держкіно. Але закінчилося все тим, що на прем’єрі цієї картини в Києві мене затримав «Беркут» разом із ще 30 моїми однодумцями. Згідно класиці жанру нас відвезли в Печерське РУВС. Мене допитували, навіть порушили карну справу. На жаль, тоді нам не вдалося переконати Держкіно змінити своє рішення й заборонити показ «Матчу». У будь-якому разі, картина вийшла невдалою й прокатного успіху не мала. Зараз у зв’язку з її явною антиукраїнською спрямованістю, думаю, нікому й на думку не спаде її показати.»

Історія повторюється
Свого часу подібна історія із забороною сталася й зі стрічкою Юрія Іллєнка «Молитва про гетьмана Мазепу» – тільки вже на російській території. 2002 року міністр культури Російської Федерації Михайло Швидкой, що, до слова, народився у Львові, спеціально зібрав прес-конференцію після прем’єри «Мазепи» на Берлінському фестивалі й проголосив фільм антиросійським.
Цікаво, що початок інформаційної війни з картиною Юрія Іллєнка поклав журналіст Дмитро Кисельов, що натой час працював на каналі ICTV. Швидкой тоді сказав, що не буде рекомендувати російським прокатникам цей фільм до показу. «Хоча стрічка насправді просто антиімперська, – зауважує Іллєнко-молодший. – Росіянам дуже не хотілося повертатися до деяких сторінок історії. Наприклад, до Батуринської різанини, коли каральний загін князя Меньшикова вирізав абсолютно все населення міста Батурина. Тоді теж були свої гіркіни. Історія повторюється. До закінчення зйомок «Мазепи» Росією вже керував Путін, і ця картина була сприйнята російською владою як спроба до втечі з «русского міра». А за таке там прийнято «стріляти без попередження».
Іллєнко-старший дорого заплатив за цю спробу. На нього було буквально влаштоване цькування. «Думаю, це вплинуло на те, що він так рано пішов з життя, каже Пилип Юрійович. – Я теж зіграв роль у цьому фільмі – Мазепу в ранньому віці. Головна роль була у Богдана Ступки. Але протягом п’яти років після закінчення зйомок фільм майже не показували – він належав одній з компаній, яка просто поклала картину на полицю. Тільки коли я з батьком створив компанію «Іллєнко-Фільм», нам удалося зробити нову версію «Мазепи», продюсером якої я й став. Прем’єра фільму «Молитва про гетьмана Мазепу. Нова версія» відбулася вже після смерті батька.»
Іллєнкові-молодшому довелося продати свою частину компанії «Іллєнко-Фільм»: «Не буду вже продюсером і картини Михайла Іллєнка «Толока». З юридичної точки зору, та й моральної теж, я не маю права об’єднувати державну службу з продюсерською діяльністю» .

Степан Коник

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply