Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Wednesday, Dec. 12, 2018

До 90-річчя відкриття Будинку-музею Т. Шевченка в Києві

Автор:

|

Листопад 14, 2018

|

Рубрика:

До 90-річчя відкриття Будинку-музею Т. Шевченка в Києві

Навесні 1846 року Тарас Шевченко жив у Києві, змальовуючи історичні пам’ятки для Археографічної комісії. Він винаймав кімнату в одноповерховому будинку з мезоніном, що ховався серед тополь на Інститутській вулиці. Цей дерев’яний непоказний домик чиновника Івана Житницького був збудований 1835 року на так званому Козиному болоті. На його ділянках була непролазна грязюка. Брукованих вулиць тоді майже не існувало, а освітлювалися вони погано. Поруч стояли переважно одноповерхові будинки, а то й бідняцькі халупи, що ховалися у садках. Вранці, якщо дозволяла погода, Шевченко виходив звідси і малював визначні краєвиди Києва. З-під його пензля з’явилися сепії й акварельні малюнки «Костьол у Києві», «Аскольдова могила», «Церква всіх святих Києво-Печерської лаври» й інші. У цьому будинку Шевченко написав балади «Лілея» та «Русалка». З цієї хати Шевченко вирушав у різні місця Київської, Подільської та Волинської губерній, де змальовував й описував архітектурні пам’ятки, записував народні думи, пісні, перекази, працював над історичними документами та повертався до свого помешкання.
Минали роки, змінювалося обличчя Києва, власники будинку та його мешканці. В історії та спогадах на завше ця скромна хата залишалася оселею Шевченка. Через 80 років на цьому сірому будинку прибили маленьку табличку «В цьому будинку жив Т. Г. Шевченко 1846 р.». За рік до цього звідти виселили мешканців.
17 серпня 1925-го Київський окружний виконавчий комітет ухвалив рішення, щоб у будинку, в якому жив Шевченко, провести необхідний ремонт і передати в розпорядження Академії наук. Реставрацію проведи під керівництвом художника й архітектора Василя Кричевського (1873-1952). Роботи тривали майже два роки.
За спогадами Олександра Афанасьєва-Чужбинського (1816-1875), він, художник Михайло Сажин і Шевченко жили разом у будинку І. Житницького від квітня до 21 вересня 1846-го, коли Шевченко отримав відрядження на Волинь. Він стояв на кривій, вузькій, темній і неохайній вулиці — Хрещатицькому провулку, оточений деревами, з трьома вікнами та дверима, які вели через скляну галерею до входу помешкання.
1905 року син Житницького, котрий жив тоді в Москві, продав будинок Софії Петерсон. Її брат І. П. Петерсон розповідав, що будинок був вкритий не бляхою, а деревом, але зазнав переробки. Хоч був далі дерев’яний, але обтинькований, пофарбований охрою. Сліди переробки виднілися на парадному вході. Зі слів Петерсона, Шевченко жив у мансарді в невеличкій кімнаті з вікном, через яке було видно садок. Кімната поета була з дуже низькою стелею, але непогано освітлена вдень, її площа становила 5 м і 15 см. Довжина всього будинку сягала трохи більше 18 м, ширина — майже 10 м.
Аби привернути увагу громадськості Києва, після обстеження будинку та готовим проектом і художнім оформленням, за згодою виконавчого комітету Кричевський написав статтю «Будинок, де жив Шевченко 1846 р.», опубліковану в журналі «Україна» 1925 року (№ 1-2). Наприкінці статті її автор запропонував довести будинок до такого ладу, щоб у ньому можна було влаштувати читальну або музей імені Тараса Шевченка.
Крім великого обсягу робіт, пов’язаних із оформленням приміщення Історичної секції Української вільної академії наук і Кімнати фотокіноуправління, Кричевський взявся за оформлення Будинку-музею Т. Шевченка на Козиному болоті як зовні, так і всередині.
4 листопада 1927-го в будинку відбулася виставка з нагоди десятої річниці Жовтневої революції, а 10 листопада 1928 року офіційно відкрили Будинок-музей Т. Шевченка для охочих відвідувачів. З того часу тимчасова поетова оселя стала народною святинею. У кімнатах будинку унікальні експонати розповідають про три періоди перебування Шевченка в Україні. В музеї зберігалися тоді особисті речі художника — мольберт, етюдник, олівці, пензлі, гравірувальне приладдя, його полотняний костюм, сорочка, люлька, кавник тощо, а також п’ять коштовних примірників «Кобзаря» 1860 року видання з дарчими написами автора для Михайла Максимовича, Михайла Чалого, Олександра Лазаревського, Лева Деркача та Кіндрата Яхненка.
1941-го експонати музею евакуювали. Його роботу поновили 1944 року, до попередніх експонатів додали більше одягу Шевченка, книжок, малярських приладів, гравюр і світлин, а також багато ілюстрацій до творів Шевченка, виконаних різними художниками. Над робочим столом із двома кріслами поруч повісили картину Шевченка «Катерина». В музеї зберігали документи про Шевченка й інші видання творів поета у перекладах різними мовами світу.
9 березня 1947 року в саду встановили бронзове погруддя Т. Шевченка роботи скульптора Галини Петрашевич. Поета там зображено молодим, безвусим, таким, як він був у Києві у 1845-1847 рр. Тут зберігаються велику, з пожовтілими від давнини сторінками, Книгу вражень. На одній з них є запис 21 червня 1941-го, а наступного дня почалася війна. 1973 року Літературно-меморіальний будинок-музей Т. Г. Шевченка як філію Державного музею Шевченка реставрували.

Павло Лопата

About Author

Meest-Online

Loading...