Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Monday, Dec. 11, 2017

Радощі п’янких джерел

Автор:

|

Квітень 19, 2012

|

Рубрика:

Радощі п’янких джерел

Яскраве природне обдарування й віддане служіння своєму народові є тими визначальними віхами вартості, які роблять людину особистістю. Такою людиною був Іван Ковалів — скрипаль, дириґент, поет і педагог, який, мотивуючи своє життєве кредо, писав:

Ходи, у кого серце

б’є здорове,

і пий із радості

п’янких джерел!

Іван — син священика о. Степана й онук письменника Степана Коваліва, народився 9 травня 1916 року в с. Підкамені поблизу Рогатина (тепер Івано-Франківської області). Його дитячі роки минули в рідному селі, потім він навчався у Львівській академічній гімназії (1930), Вищому музичному інституті імені М. Лисенка (1934) і Віденській музичній академії, по закінченні якої 1937 року повернувся до Львова та якийсь час виступав із концертами як скрипаль. 1940-го він узяв шлюб з учителькою Оксаною Дощаник, а 1941-го в подружжя народився син Ігор. 1942-го Іван став концертмейстером оркестру Львівської опери й водночас — професором консерваторії імені К. Шимановського.

Навесні 1944 року музикант разом із сім’єю виїхав до Відня, де ще якийсь час навчався на філософському факультеті Віденського університету. Згодом в Інсбруку й Ляндеку скрипаль відкрив приватну музичну школу. 1948-го Іван Ковалів разом із дружиною та синами Ігорем (1941), Орестом (1944) і Андрієм (1946) еміґрував до Канади й оселився у Ванкувері, де став оркестрантом оперного театру.

Однак уже за два роки родина Ковалівих переїхала на постійне проживання в Торонто, де після дворічного навчання в університеті мистець очолив Музичний інститут імені М. Лисенка, заснований з ініціативи Лева Туркевича та за підтримки Преосвященнійшого архієпископа Кир Ізидора Борецького. Вагому допомогу в організації та роботі цього навчального закладу надав о. Богдан Липський, який не тільки виділив для інституту приміщення при церкві

Св. Миколая, а й забезпечив його необхідними музичними інструментами.

Не стояла осторонь цієї благородної справи вся українська громадськість міста, яка в перший же рік діяльності інституту заохотила своїх дітей до навчання музики. Професорами цього навчального закладу того часу були дириґент і композитор Лев Туркевич (фортепіано й солоспів), віолончелістка Христя Колесса, скрипаль і контрабасист Лев Білошицький, піаністи Софія Голод, Катерина Гвоздецька, Антоніна Ярошевич і хореограф Олена Гердан-Заклинська.

Окрім керівництва інститутом, Іван Ковалів вів ще й клас скрипки, сольфеджіо та викладав теорію музики. І вже протягом першого року продемонстрував, що його колектив спроможний спрямувати діяльність навчального закладу в досить сконцентрованому та якісному педагогічному й концертному руслах і не тільки налагодити навчальний процес, а й забезпечити участь у громадському культурно-мистецькому житті міста.

У перший же рік роботи до інституту було прийнято близько ста учнів, а двома роками пізніше тут почав працювати струнний ансамбль, організатором і дириґентом якого став Іван Ковалів. За п’ять років цей колектив виріс у доволі чисельний за кількісним складом молодіжний симфонічний оркестр, найкращий у Північній Америці.

Уже наприкінці квітня 1953-го викладачі й учні інституту виступили перед українською громадою з великим звітним концертом, про що в газеті «Свобода» від 4 червня 1953 року повідомлялося: «Музичний інститут має серед своїх учнів багато талановитої молоді, яка при добрій опіці нею може збагатити наше музичне життя в майбутньому».

І це майбутнє прийшло. Без участі симфонічного оркестру в українській громаді Торонто не відбувалося жодного культурно-мистецького дійства. Першим із них був виступ у листопаді 1962-го на концерті, присвяченому пам’яті батька української класичної музики Миколи Лисенка до 50-х роковин його відходу у вічність. Концертну програму оркестру було побудовано суто з творів композитора, хоча до репертуару колективу вже тоді входило кілька десятків творів. Того ж року оркестр узяв участь у популярному фестивалі «Ківанс» і став його переможцем.

Свої виступи колектив здійснював і поза межами Торонто. Його чули в Гамілтоні, Лондоні, Кіченері, Сент-Кетеринсі, Ніаґара-Фолс, а 5 грудня 1965-го мав великий самостійний концерт симфонічної музики в аудиторії «Парма Сеньйор Гай Скул» у місті Клівленді (США). Із цієї нагоди, заохочуючи клівлендців до відвідання концерту, газета «Свобода» від 30 листопада писала: «Український музичний інститут імені Миколи Лисенка в Торонто є тепер єдиним українським музичним осередком Канади, при якому працює постійно повний струнний симфонічний оркестр». Далі на сторінках часопису розповідалося, що склад оркестру нараховує 40 осіб, а його репертуар охоплює 50 музичних творів Баха, Вівальді, Альбіоні, Бартока, Моцарта, Перголезі, Гайдна, Генделя, Чайковського, Лисенка, Нижанківського, Барвінського, Косенка й інших композиторів. Повідомлялося також, що оркестр постійно бере участь у Шевченківських концертах, різних святкових ім­презах, а також виступав на концертах-акдеміях на честь митрополита Андрея Шептицького та кардинала Йосифа Сліпого.

Наступним помітним досягненням оркестру стала його участь у святкуванні століття Канади (1967) та з нагоди освячення українського собору Св. Софії в Римі, що відбулося 27—28 вересня 1969 року. Там Іван Ковалів дириґував ще й зведеним колективом хору Святомиколаївської церкви з Торонто, Візантійського хору з Нідерландів і церковного хору Св. Івана Хрестителя з Ньюарка.

12 жовтня 1974-го оркестр під орудою Івана Коваліва виступив із великим концертом у Нью-Йорку, а наступного дня — у Філадельфії. Тоді ж у пресі з’явилися схвальні рецензії на них. Так, відомий маляр Володимир Ласовський у газеті «Свобода» писав: «Кулуарні мовлені рецензії в кількох фразах, що їх я почув від тямущих у музиці людей у перерві концерту, високо ставлять і дають високу оцінку дириґентові професору Коваліву, його солістам і членам оркестру. Отже, належить дуже радіти, що ми маємо таку значну музичну одиницю, створену талановитою молоддю. Маємо радіти, що на чолі цієї одиниці стоїть фаховий спеціаліст і що таким ансамблем ми можемо почванитися перед неукраїнцями». А композитор Ігор Білогруд зазначав, що коли оркестр береться за такі речі, як твори Генделя, Баха, Гріга, Портера, то це — колектив високого рівня.

Зазначимо, що концерти оркестру відбувалися й у Чикаґо, Детройті (двічі), Монреалі й Оттаві, де виступи проходили з великим успіхом. Солістами цього оркестру найчастіше виступали Галина Стрілець (скрипка), Орест Ковалів (скрипка), Марія Барабаш (арфа), Маркіяна Дубляниця-Гузар (співачка), Христя Голод (віолончель) і Зенон Лавришин (фортепіано).

Високо оцінювали оркестр і американські та канадські професійні критики. Приміром, Леонора Кравфорд у «Лондон Фрі Прес» писала: «Виконавська майстерність оркестру — добра. Інтонація звучання була на висоті, зміни темпів — інтелігентні й цікаві. Відчувалася рівновага оркестрових груп музичних інструментів, а ансамблева зіграність у цілому була гідна подиву».

Щиро та професійно відгукнувся на зіграність оркестру й відомий музикознавець і дириґент Богдан Кушнір із Детройта, який на сторінках газети «Свобода» писав: «Від перших звуків відчувався зрілий тон, дисципліна, опрацювання деталей і ведення широкої формальної лінії».

Дещо пізніше гарні слова сказав про оркестр Івана Коваліва музикознавець і композитор Василь Витвицький, який у своїх спогадах «Музичними шляхами» писав: «Якщо в Торонто не було би добрих хорів і солістів, якщо там не відбувалися би згадані раніше імпрези, то й тоді це мало б у своїх руках козир, якого не міг би побити ні один центр нашої еміґрації. Цим унікальним козирем була струнна оркестра Музичного інституту імені М. Лисенка. Складена з давніх і сьогоднішніх учнів, вона виявила напрочуд велику зрілість, чистоту й технічну спроможність. Її ініціатор, учитель, мистецький керівник і дириґент Іван Ковалів зумів вивести її на високий, майже професійний рівень».

1984-го симфонічний оркестр випустив у світ платівку з назвою «Українська камерна музика». До списку виконуваних творів увійшли «Українська сюїта» Миколи Лисенка, «Диптих» Василя Витвицького, «Сюїта в українському стилі» американського композитора Квінсі Портера та «Симфонієта» Жанни Колодуб.

Протягом 29 років (1953—1982) Іван Ковалів керував церковним хором церкви Св. Миколая в Торонто, який тривалий час був одним із найкращих хорових колективів провінції Онтаріо, і саме із цим хором дириґент побував у Римі. Самих лише служб Божих цей колектив за всі ці роки виконав понад 500, а його спів неодноразово лунав на хвилях радіо Сі-бі-сі. Окрім того, маестро впродовж певного часу керував і чоловічим хором «Прометей» по смерті Лева Туркевича та жіночим хором «Чайка» після Степана Гумініловича.

Іван Ковалів був ще й доволі успішним поетом і письменником. Перші його поетичні твори побачили світ 1936 року у львівських журналах «Назустріч», «Наші дні» та «Сучасність». Його ранні вірші були сповнені лірики, близької до поезії Богдана-Ігоря Антонича. Особливо такі з них, як «Розбрівся травень на три милі», «Ранок», «На юних, провісних вітрах», «Весногривий шум» і інші. Він — автор поетичних збірок «Прелюдії» (1942), «Триптих» (1987), кількох новел, оповідань і статей, праці «Василь Барвінський» (1964) і співредактор дослідження «Українська музична історіографія» (1964). Довгі роки Іван Ковалів був членом літературного об’єднання «Слово» та Спілки українських журналістів. Його поезія відзначається тонким ліричним почуттям, лаконізмом і філософським світосприйманням. Пісні на тексти І. Коваліва досить фахово виконував чоловічий квартет «Каравана» в складі М. Длябоги, Д. Калинича, О. Гельбіна та Б. Демко. Незавершеними залишилися його повісті «Поворот» і «Мандрівки до Росохвиша», а також низка оповідань. Напрямок його творчості, особливо пізнього періоду, набув досить складного змісту, як у цих рядках:

О, мій жахливий соловію,

мій мерклий двійнику

в симфонії ночі,

загадковий

і невидимо видний,

що обняв неждано все —

невдачу моїх заклять

і ридання моїх злиднів!

Іван Ковалів був ще й авторитетним музичним критиком. Його статті та рецензії на виступи відомих співаків і музикантів завжди мали глибокий зміст і були чіткими, конкретними та справедливими. Помер маестро 5 травня 1988 року на 73-му році життя, залишивши в смутку дружину й синів із родинами. Його син Орест пішов шляхом батька й став професійним скрипалем, добре знаним у Канаді, США та Європі.

Отже, слід сказати, що Іван Ковалів був особистістю, діяльність і масштаб праці якої спрямовано на добро роду українського. Він був із тих мистців, хто будував і стверджував українське музичне життя на теренах Канади й США, та, на превеликий жаль, став тим лелекою, який відлетів, і дотепер у нашій громаді немає кому його замінити.

Анатолій Житкевич

About Author

MiCT

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...