Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Thursday, May. 24, 2018

Прощавай, Америко!

Автор:

|

Травень 09, 2013

|

Рубрика:

Прощавай, Америко!

Досить добрі наміри мали організатори концерту співачки в Чикаґо, який мав відбутися там 29 квітня 1928 року. В оголошеннях у пресі вони обіцяли глядачам справжнє свято за участю кількох хорів і відомих музикантів. Володимир Крушельницькій, молодший брат Соломії, особисто подав кілька оголошень до українських мас-медіа, у яких чітко вказав, де й коли цей концерт відбудеться. І справді, хотілося б, аби це було якнайкраще, бо то ж мав бути останній виступ співачки на вільній землі Вашинґтона.

Планували гарно, але не так сталося, як гадалося. «У неділю дня 29 квітня відбувся в залі міської «Симфоні-оркестра» концерт Соломії Крушельницької, — писав у «Свободі від 7 травня 1928 року вже знайомий нам п. Присутний. — Та не випав він так, як повинен. По інших містах, як було можна читати в часописах, — виступали на концертах за її участю великі українські хори, оркестри, декламатори. У нас сего не було. Коли я прийшов о 3-й годині пополудні, то застав там тільки на третину заповнений зал, і то – людьми головно чужими, бо своїх було дуже мало. Аж жаль і сум тиснув душу, що так пошанували в нас свою землячку. Та сльози на очах з’явилися, коли почув я гарного нашого соловія в особі п. Крушельницької. Співала вона пісню за піснею — і все наше, усе таке рідне, миле, за душу хапаюче. Співала вона сама цілих дві години, і що вже мав я нагоду чути різних співачок, та подібного сильного й милозвучного сопрана, як у Соломії Крушельницької ще не чув».
Коли вже люди виходили зі зали, то все дивувалися, куди то поділися ті хори, про які сповіщалося в пресі. І чути було у відповідь, що пішли співати «Многая літа» гетьманові Скоропадському, який того дня відзначав якісь там роковини. Щоправда, тут, як писав рецензент, «не було чого звинувачувати загал, а тільки тих людей, що взялися за організацію справи».
А 2 травня, мабуть, усвідомивши велич особистості співачки, у залі готелю «Бісмарк» зібралося українське жіноцтво міста. Зібралося, щоби подякувати їй за хвилини радості, які вона їм дарувала своїм співом, і побажати їй щасливої дороги до рідного дому, рідного краю й нових здобутків на славу роду нашого українського. Присутніх на вечірці було 40 осіб. Від імені української громади слово взяв проф. Скегар, який сказав: «Хвиля, яку наша славна співачка вибрала собі, щоби завітати до нас, є дуже важна й історична для чиказьких українців. Ся хвиля є така хвилююча, що, вітаючи нашу дорогу гостю, нам хочеться і сміятися, і плакати. Ви принесли нам рідну пісню, яку творив український нарід тисячоліттям, пісню, яка давала нам духовну силу пережити ворожі завії. Наша пісня — се джерело нашої життєвої сили, се наша витривалість, наша хоробрість, наше завзяття. Ви прийшли, щоби скріпити нас, загартувати до дальшого бою в боротьбі за нашу державну самостійність. Ми вдячні вам за це».
На прощання жінки Чикаґо подарували співачці пам’ятну «Золоту чашу любові», а Соломія з охотою підписувала їм конверти з платівками, виготовленими саме в Чикаґо американською компанією «Колумбія». На них було записано чотири пісні: «Вівці мої, вівці», «Через сад-виноград», «Ой, де ти ідеш, де ти поїдеш» і «Ой, летіли білі гуси».
Деякі дослідники творчості співачки наголошують на тому, що ці пісні вона записала в час свого виступу в Чикаґо. Як бачимо, це суперечить дійсності, бо з’явилися вони в продажу ще на початку квітня, отже, задовго до її концерту в Чикаґо. Як стверджує Степан Максим’юк, дослідник дискографії співачки, нею було записано не чотири, а 13 пісень.
Але й так записані співачкою пісні стали великою відрадою для українців, які з примхи долі опинилися на далеких заокеанських берегах. Так, В. Гасій із Трентона в листі до часопису «Свобода», опублікованого 17 квітня 1928-го писав: «Щаслива доля прислала нам до Америки нашу світової слави співачку пані Соломію Крушельницьку. Об’їхала вона великий і широкий світ. Серед усіх народів розсіяла чар наших пісень, дарувала їх своїм і чужим. Це — ті пісні, що виростали на стражданнях, злиднях і були зрошені кров’ю та слізьми. А вона сіяла їх світом і співала, щоби чули люди, які скарби є в нашого народу!»
Тут так і напрошуються слова, сказані співачкою у хвилину натхнення: «Я така рада, коли бачу, що люди слухають пісню з насолодою, що вона доходить до їхнього серця, а їхні переживання зливаються з моїми: коли моя пісня несе їх у світ краси й високих стремлінь. Це – така велика нагорода, що іншої я не бажаю».
Подальший шлях Соломії Крушельницької проліг до Монреалю. Саме там відбувся її останній концерт на американських теренах. Про цю подію газета «Канадійський українець» від 30 травня 1928 року сповіщала: «Коли рознеслась вістка в часописах, що до Америки завітала наша славна співачка Сальомея Крушельницька, нашою думкою було, щоби так само, як і другі товариства в Америці, запросити її до Монреалю від імені нашого товариства імені Тараса Шевченка для всього українського громадянства, а тим самим і повеличатись поміж чужинцями, що наш нарід має таку славну співачку».
Далі в дописі розповідалося, що керівництво товариства надіслало співачці листа з проханням про концертний виступ у Монреалі. І хоч не без проблем, які виникли між організаторами та представником брата співачки Володимира Крушельницького, який на той час був у Нью-Йорку, концерт відбувся в неділю 20 травня, о третій пополудні, у просторій залі «Принц-театру».
Перед початком виступу Соломію Крушельницьку вітав, як писалося в згадуваній газеті, «український посол до парламенту в Оттаві, котрого із цією метою було запрошено на концерт». Говорив він англійською мовою, але так доступно та виразно, що було зрозуміло: представляє він її, як славетну оперну зірку й велику патріотку українського народу. Це дуже гарно гармонізувало з її інтернаціональною програмою в першому відділі концерту та було скріплене українським репертуаром у другому, що відбувся після виступу парафіяльного хору автокефальної церкви в Монреалі під орудою Володимира Слюзаря. І хоч часопис не подав рецензії на цей виступ, але наголосив на тому, що її «любо та мило було слухати».
А слухати й справді було що. «Італійські пісні летіли, мов із підблакитного неба, — писав один із критиків, — іспанські — із соняшникового поля, англійські — холодні, але в них відчувалося прозоре повітря Середземного моря з відгомонами нащадків маврів. Зате українські – несли енергію танцю, що вихором злітав у простір». І як тут не згадати сказані Крушельницькою про українську пісню слова: «Вона мені, як храм. Я чую в ній органи».
На цьому й закінчилося велике концертне турне Соломії Крушельницької містами США та Канади, а через два дні одним із кораблів німецької корабельної корпорації North German Lloyd, які постійно курсували між Монреалем і Бременом, вона відпливла в Європу.
І хай не був цей тур таким кількісно наповненим концертами, але протяжністю шляху рівнявся півсвітові, тривалістю — третині року, а славою — на тисячоліття. Левову частку зароблених коштів співачка віддала на будівництво пам’ятника Тарасові Шевченкові в Нью-Йорку. А через рік Соломія Крушельницька завершила свою співацьку кар’єру, заявивши: «Перемоги в житті не можуть бути занадто часті. Тріумф щовечора? Це — забагато. Найважливішим мірилом моїх успіхів залишалось часто власне відчуття, що я проспівала свою партію, як уміла найкраще».
Після цих слів стає ще більш зрозумілою велич Соломії Крушельницької, яка була не тільки великою співачкою, але й непересічною особистістю, сповненою шляхетності, освіченості, коректності, витримки, а особливо – цілеспрямованості, бо, як писали деякі критики: «Вийти з родини простого сільського священика й добитися такого злету було нелегко навіть людині з таким неординарним талантом». І добилася наша зірка, наша слава того, чого хотіла, про що мріяла, чим жила, дотримуючись гасла: «Хай там громи б’ють, а я беруся за роботу – і кінець!»
Зараз ми знаємо про Соломію Крушельницьку багато. Знаємо про її голос, ідеальну пам’ять, чудову артистичність, грацію, надзвичайну працьовитість, патріотизм і велику жертовність. Виникає питання про те, що ж зробила для вшанування пам’яті про неї українська діаспора? Відповіддю на це запитання є велика дослідницька праця Степана Максим’юка з Вашинґтона, який ретельно зібрав усе, що тільки можна було з дискографії співачки. Справі дослідження шляхів її життя та діяльності вділили максимум уваги композитор і публіцист Осип Залеський із Баффало, музикознавець Роман Савицький-молодший із Гранфорда, журналістка та письменниця Уляна Любович із Філадельфії, Марія Климчак із Чикаґо й інші.
Можна впевнено заявити, що в США та Канаді не було такого часопису, газети, журналу чи альманаху, де би не вийшло хоч однієї статті з її іменем. І зараз у низці архівів і музеїв цих країн ще зберігають програмки з її виступами та платівки з її піснями. Ширяться чутки, що незабаром у США й окремо в Канаді про Соломію Крушельницьку буде видано книги англійською мовою.
У багатьох музеях, архівах, бібліотеках, зокрема у бібліотеці при інституті Св. Володимира в Торонто, є на збереженні значна кількість матеріалів, книг і оригінали платівок із наспіваними нею піснями. Можна послухати їх і в Інтернеті й до того ж у досить якісному відтворенні. Про неї створено чималу кількість фільмів як в Україні, так і в далеких заокеанських краях.

Анатолій Житкевич

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...