Новини для українців всього свту

Tuesday, Jul. 16, 2019

Про виставу «Євангеліє від Івана»

Автор:

|

Березень 07, 2013

|

Рубрика:

Про виставу «Євангеліє від Івана»

Те, що 17 лютого ц. р. відбувалося на сцені зали Пластової домівки імені Гуцуляків, дуже вже нагадувало події з реального життя, які могли мати місце під сонцем на світанку незалежності нашої держави. Судіть самі: фермер-початківець позичає в селян (за плату, звичайно) на кілька годин 40 корів і 35 свиней і видає все це за свою власність. А робить це він для того, щоби напустити «туману в очі» банкірові й отримати кредит, кошти від якого так необхідні йому для обробітку купленої землі. Та чи вдалася це Іванові (а саме так звали фермера)? Скажемо, що так, але події закінчилися для нього досить трагічно.

Мова йде про виставу «Євангеліє від Івана» Анатолія Крима, яку поставив колектив драматичного театру «Заграва» з режисурою Йосипа Терлецького, заслуженого працівника культури України. Він же є виконавцем головної ролі.
Анатолій Крим — чи не єдиний драматург, п’єси якого з успіхом грають як на сценах українських театрів, так і за кордоном. 2007-го «Заграва» вже ставила його «Нелегалку», а цього разу, поповнившись молодими талановитими акторами, театр відчув себе спроможним здійснити постановку цієї трагікомедії, написаної драматургом ще 2003 року. До речі, її вже ставили театральні колективи Тернополя, Івано-Франківська, Хмельницького, Чернівців, Рівного, Кіровограда та деяких інших театрів. В Україні вона справила ефект бомби. І ось з’явилася нагода побачити цю виставу й на американських берегах, а найперше – тут, у нашому Торонто.
І хоч дехто з критиків називає «Євангеліє від Івана» сумною комедією, це — справжня трагедія. Як пояснюється в буклеті, у ній «висвітлюються життєві реалії, пов’язані з трагічними людськими долями», в основу яких закладено проблеми соціальних змін, без вирішення чого неможливе подальше формування й творення нового суспільства. На жаль, жертвою цих змін стає глибоко віруюча в Бога людина, котра всі свої вчинки звіряє з Архангелом Михаїлом — іконою, із якою ще дід Івана пройшов через холодні каземати більшовицьких тюрем і сибірських таборів.
Водночас, ця п’єса — і сатира на атрофовані бездіяльністю владні структури та деяких наближених до них пристосуванців. Словом, те, що тут відображено, змушує суспільство серйозно задуматися над нашим сьогоднішнім життям і перспективами на майбутнє.
Пригадуються перші читання п’єси, коли п. Йосип докладав немало зусиль, аби переконати колектив у потребі такої постановки, де навіть сама назва суперечить жанрові. Відомо, що «Євангеліє від Івана» — це твір високої духовної тональності, а тут раптом — комедія. І мало зрозумілою стає та «блага вість», як перекладається слово Євангеліє з грецької. Тож довелося режисерові пояснювати колегам, що все криється у святій землі, її «плоді та цвіті», про що говориться: «По любові — зросте, а по вірі — воздасться». На радість трупі глядацька аудиторія сприйняла виставу захоплено, і ті овації, які влаштували глядачі акторам наприкінці вистави, — свідчення цього успіху.
Особливо глибоко торкнулася вистава сердець новоприбулих із України, кожен із яких привіз на ці далекі береги свої болі. Не є таємницею те, що більшість із них — освічені, талановиті, творчі особистості, яким не залишалося нічого іншого, як покинути свій край, рідну землю через дії корумпованої влади. Але що поробиш, якщо на кожному кроці в Україні повно тих Макуховичів, одного з яких так удало зіграв на сцені Зореслав Книщук. Хочемо ми того чи ні, а виходить так, як казав поет Микола Глазков: «Чим епоха цікавіша для історика, тим сумніша вона для сучасника». Та найгірше – те, що дуже вже швидко наш брат звикає до спотвореного владою суспільства.
Розігнали людей чужими світами, а Іван усе ще сподівається, що йому вдасться засіяти землю та повернути селу його справжнє призначення, а Україні — славу житниці Європи. Та його розтоптали, забрали хату, землю, а державу перетворили на «країну глухонімих», а все ж не змогли забрати в нього душі. Фізично він змушений був піти на компроміс із совістю. І якщо для глядача це хоч якоюсь мірою виявилося потрясінням, то такі вистави варто ставити. За ними — майбутнє! Усе залежить від тих струн серця, яких торкнулася ця вистава. У будь-якому разі люди мають залишитися людьми, бо інакше, як застерігається в п’єсі: «Одним народом стане менше на землі».
Йосип Терлецький виконав свою роль настільки правдиво та досконало, що виникало враження, ніби її спеціально написано саме для нього. Та непросто було Івану серед того смішного, спотвореного бездіяльністю товариства, дії більшості з якого спрямовано на те, щоби якнайскоріше випорожнити його ж гаманець. Можемо сміливо стверджувати, що це – одна з найдраматичніших із виконуваних актором ролей. Якщо ж говорити про його режисуру, то вона була цілісною та переконливою. Але не берімо це за підсумок, а тільки за намагання обґрунтувати досягнення мистця на нинішній день і накреслити перспективи на день прийдешній.
Велике задоволення подарувала гра старших і молодих талановитих членів колективу: Василя Ахтемійчука, Степана Геника-Березовського, Олени Гісис, яка переконливо виконала роль Анжели, Ірини Берлінг, Максима Столяревського, Ольги Клименко, Зореслава Книщука, Юрка Барсука, чия поява на сцені викликала живу реакцію в глядачів, Мирослава Ковалевича, Олексія Слепухова, молодого читця Романа Бутенко, помічників судовиконавця Ореста Білика, Ігоря Мисливчука та Станіслава Хоменка, який одночасно є й художником театру. Належне також треба віддати тим людям, котрих ми не бачили на сцені, але без яких жодна вистава не змогла б існувати, а це — Лариса Микитин, Сергій Щибиволок (музичне оформлення), Дарія Терлецька (світло). Уже вкотре захоплює нас ведуча артистка театру Лариса Баюс, яка бездоганно впоралася з досить конфліктною роллю судовиконавця Ганьки Гаркової.
За зсюжетом п’єси, Іван помирає. Та наші глядачі того так і не побачили. Дуже вже не хотілося цього режисерові. Й Іван залишився жити. Можливо, це й краще, бо зосталася надія на майбутнє.
Найближчим часом театр має намір показати виставу в різних містах провінції Онтаріо та Квебеку, а згодом — у Нью-Йорку, Філадельфії, Клівленді та інших містах США. Нехай же щастить їм! Хай вони дарують людям радість своїм мистецтвом, що окупиться вдячністю людських сердець і запам’ятається надовго.

Анатолій Житкевич

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...