Новини для українців всього свту

Friday, Sep. 20, 2019

Про радощі та болі Марії Цісик

Автор:

|

Квітень 04, 2013

|

Рубрика:

Про радощі та болі Марії Цісик

Летять світами пісні Квітки Цісик. Вірю, що цими днями її голос із екранів телевізорів, на радіо та в концертних залах звучав особливо часто. Якщо так, то світ про неї знає, її пам’ятає та шанує. Вона стала не тільки улюбленою, а й знаменитою. А її сестра Марію нам досі дуже мало знайома. Тож дозволю собі сказати про неї більше.

Марія Цісик народилася 18 серпня 1945 року в м. Байройті (Німеччина), де на той час її батько Володимир — колишній концертмейстер Львівської опери – і мати Іванна перебували в таборі переміщених осіб.
Коли Марії виповнилося п’ять років, родина Цісиків еміґрувала до США й оселилася в Нью-Йорку. А невдовзі після приїзду Володимир активно включився в музичне життя міста. Музики в його хаті було хоч греблю гати. Ще більше її стало, коли окрім скрипки тут з’явилося фортепіано й композитор і піаніст-віртуоз Вадим Кіпа дав дівчині кілька уроків гри на ньому. Коли ж батько 1952-го став викладачем Українського музичного інституту (УМІ), там почала вчитися музики й Марія. Спочатку вона була ученицею відомого піаніста та педагога Романа Савицького, а після його смерті 1961-го — славетної Любки Колесси.
1958 року Марія вступила до знаменитої «Джуліярд-скул» у Нью-Йорку. Згодом, уже в роки своєї зрілості, в інтерв’ю із журналісткою Іриною Словіковською, згадуючи ті роки, піаністка розповість: «Мені було всього 13 років, я здала екзамен, а після того хтось підійшов до мене й каже: «Мадам зацікавилася тобою». Я навіть не зрозуміла, про кого йдеться, але взяла телефон і прибула на зазначену годину. Тільки тоді я зорієнтувалася, хто це, і мало не зімліла від страху. Це була мадам Левін, яка, лежачи на канапі, попросила мене заграти. Я не дуже була притомна, але мадам ніхто не смів сказати «ні». Я вчилася в неї три роки, а пізніше перейшла до Мечеслава Менуа й була в нього до кінця навчання».
Свої концертні виступи Марія розпочала в рідному УМІ, де часто грала в супроводі керованого батьком смичкового оркестру імені Н. Нижанківського. А 25 листопада 1961-го її гру почули по радіо WNYC із програмою творів композитора Миколи Фоменка. І вже після цього вона стала постійним акомпаніатором батька. Переважно Цісики виступали разом — батько Володимир, Квітка та Марія.
21 лютого 1965 року піаністка взяла участь у концерті на вшанування кардинала Йосипа Сліпого, де виступала разом із першим сопрано Нью-Йоркської міської опери Марією Полиняк-Лисогір, баритоном Юрієм Богачевським і композитором Ігорем Соневицьким.
Мабуть, у крові родини Цісиків було закладено потяг до самостійних виступів на концертній естраді. Не стала винятком і Марія. Слід визнати, що своїх успіхів вона досягала передусім завдяки впертій праці над розвитком своїх здібностей.
Її перший самостійний концерт відбувся 17 травня 1964 року, знову ж таки, у залі УМІ. Виконувана нею концертна програма містила «32 варіації» Людвіга ван Бетговена, «Новелетту» Роберта Шумана, «У Великодню ніч» Миколи Фоменка, сонату Дмитра Кабалевського, «Сонет Петрарки» Ференца Ліста, «Горбки Анакапрі» Клода Дебюссі, «Скаргу дівчини» Енріке Гранадоса та «Скерцо» Фредерика Шопена. «Марія Цісик — це в першу чергу креативний виконавець, — писав про неї композитор і дириґент Ігор Соневицький, — що відзначається блискучою музикальною пам’яттю, прекрасним відчуттям стилю, чистотою й акуратністю ведення складних віртуозно-технічних ідей. У неї — піаністичний розмах і жива музична фраза, що змушує фортепіано співати».
По закінченні «Джуліярд-скул» Марія якийсь час вела клас гри на фортепіано в музичній студії при знаменитому «Карнеґі-гол», де її вихованцями були переважно діти. «Діти — це чистий аркуш, — любила повторювати піаністка, — що на ньому напишеш, те й залишиться». Так воно й було, але студія — не школа, та коли їй запропонували очолити таку в Сан-Франциско (у США та Канаді їх називають консерваторіями), вона тут же виїхала за місцем призначення.
До Нью-Йорка Марія повернулася 1968-го на запрошення обійняти посаду викладача теорії музики університету в Бінгемптоні. У цей час вона вже працювала над докторською дисертацією.
А 20 березня 1970 року, як повідомлялося в газеті «Свобода», у Літературно-мистецькому клубі Нью-Йорка відбувся вечір, присвячений творчості Станіслава Людкевича. Доповідачем про творчість композитора виступив Роман Савицький-молодший. У концерті взяли участь три українські піаністки – Марія Цісик, Марта Чепельська та Марта Цибик. Отже, популярність Марії Цісик стала помітною й у літературно-мистецьких колах української спільноти. Тож невипадково рішенням журі конкурсу «Талант року», заснованого Союзом українок Америки, її разом із сестрою Квіткою було названо переможцями.
І знову – успіх. У березні 1970-го родина Цісиків виступила з концертами в Скрентоні й отримала надзвичайно високу оцінку від музичного критика Герольда Манді зі «Скрентон Таймс». Той високо оцінював можливості кожного із членів родини й у захваті від виконаного ними концерту для двох скрипок Й.- С. Баха запевняв, що «немає кінця талантам Цісиків». Якщо ж говорити про виступи піаністки поза межами Нью-Йорка, то їх було багато, зокрема у Філадельфії, Чикаґо, Детройті, Клівленді, Бостоні, Вашинґтоні, Балтиморі. Дуже вдалим був концерт у Рочестері, що відбувся в березні 1971 року в залі «Аудиторіум-театру», де Марія виступала разом із хором кубанських козаків, співачкою Галиною Андреадіс, балериною Ромою Прийма-Богачевською й оркестром Тадея Комара.
Минали роки. Водночас із концертними виступами відбувалися й інші значні події в житті піаністки. Вона здобула магістерську освіту та вийшла заміж. Її чоловіком став Брус Мерлі, від якого вона народила доньок Олександру та Саманту. Проживали вони в чудовій околиці містечка Ріджфілда, на вулиці Майнетмен-роуд, де з одного боку було озеро Труесдейл, а з іншого — заповідник «Західні гори».
У жовтні 1996-го Марія Цісик побувала в Україні. У Києві вона, як гість, виступила на Міжнародному музичному фестивалі «Київ-музик-фест-1996». Про це українська преса писала: «У зв’язку з міжнародною фінансовою кризою фестиваль не став для України чимось особливим, але всі його програми сприймалися із цікавістю та подарували глядачам кілька справді незабутніх аспектів. Кількість іноземних гостей цього року була обмеженою, проте кожен із них був по-своєму вельми цікавим, а найперше — піаністка Марія Цісик. Її програма містила цілий блок із творів українських композиторів В. Барвінського, М. Колесси, М. Фоменка, Ф. Якименка й американця Джефрі Бейкера». З особливою легкістю вона виконала сонату останнього з них. Цей твір їй було присвячено. Із Джефрі (її колишнім учнем) Марію зв’язувало майже 20 років спільного сімейного життя. Такими були долі сестер Цісик, що вони виходили заміж за одних чоловіків, а доживали віку – з іншими.
Що ж до фортепіанної музики українських композиторів, то піаністка стверджувала: «Кажуть, що енергія в ній, як у Бартока, але ще дуже багато серця. Ця музика – дуже лірична, дуже промовляє до серця. Коли я грала цю музику в університеті, то учні аж плакали. Усі просили ноти, бо то є щось інакше, яскраве й цікаве».
Від’їжджаючи зі столиці України до Львова, у розмові з Іриною Словіковською Марія сказала: «Зараз я відбуваю до Львова, хочу відвідати стареньких друзів моїх покійних батьків, а також довідатися про долю бібліотеки: три роки тому я подарувала велику кількість книжок на кілька тисяч доларів Музичному інститутові й просила відкрити там відділ бібліотеки пам’яті батька. Відтоді нічого про це не знаю. А після повернення до США матиму цикл лекцій із питань імпресіонізму в «Метрополітен-музеї».
У Львові Марія зустрічалася з композитором Ігорем Білозіром, із яким була знайома ще з 1989 року, коли він був на гастролях у Америці. До речі, під час тієї поїздки Ігореві вдалося порозмовляти з її сестрою Квіткою, він навіть домовлявся про спільні гастролі в Україні.
То був перший і останній приїзд Марії Цісик на батьківську землю. Це залежало не тільки від неї, а й від стану її здоров’я, яке погіршувалося з кожним днем. 15 років вона боролася з хворобою — раком грудей. А 12 грудня 2003-го тижневик «Свобода» сповістив: «Ділимося сумною вісткою, що 6 грудня 2003 року після довгої та важкої недуги, упокоїлася на 59-му році життя блаженної пам’яті Марія Цісик. У глибокому смутку залишилися дочки Леся й Саманта Мерлі, друг життя Джефрі Бейкер, шваґер Едвард Ракович, сестрінок Едвард Володимир Ракович, вуйко Василь Лев із дружиною Оксаною, двоюрідні сестри Марія Цісик і Христина Лев із чоловіком Андріяном Гавдяком і сином Грицем, Олеся Лев із чоловіком Пітером Гауслером і донею Зозулькою, Рута Лев, Мая Лев і ближча та дальша родина в Україні й Америці».
Марія довгі роки була членом профспілкової організації учителів-піаністів і товариства музикознавців. Матеріали її лекцій «Теорія кольору за методикою О. Скрябіна», «Від Баха до Шопена та Шенберга», «Естетика експресіонізму в музиці» друкувалися в американських виданнях. Піаністка займалася науковим дослідженням усього пов’язаного з використанням музики в медицині. Що ж до її добродійності та жертовності, то їм не було меж. Вона надавала допомогу багатьом виданням української й американської преси та частково фінансувала міжнародну програму боротьби з хворобою молочної залози.
У Нью-Йорку на знак пам’яті про сестер Цісик було засновано фонд «Життя прекрасне», головним завданням якого є збір коштів на закупівлю мамографічного обладнання для лікування хворих жінок в Україні.

Анатолій Житкевич

 

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...