Новини для українців всього свту

Saturday, Dec. 7, 2019

Про долю співачки Антоніни Піддубної-Лисенко

Автор:

|

Січень 29, 2015

|

Рубрика:

Про долю співачки Антоніни Піддубної-Лисенко

Антоніна Піддубна-Лисенко

Серед представників українського вокального мистецтва, котрі після Другої світової війни еміґрували до Канади, була оперна й концертно-камерна співачка Антоніна Піддубна-Лисенко. Уже після першого її виступу, що відбувся в березні 1949 року у Вінніпезі, українська преса написала: «Голосу з такою барвистістю, соковитістю та красою тембру тут ще не чули. За силою вона легко перекривала потужність концертного роялю, а своїм піанісимо сягала самих глибин сердець слухачів».

Антоніна Піддубна-Лисенко побачила світ 12 серпня 1906-го в с. Липці, що поблизу Харкова. З дитячих літ любила співати українські народні пісні та мріяла стати співачкою. І ця мрія здійснилася навесні 1935 року, коли її було прийнято до Харківської консерваторії.
Дівчина виявилася такою обдарованою та працьовитою, що вже після першого року навчання виконала партію Одарки з опери «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського, яку ставила студентська оперна студія.
Тож не дивно, що 1942-го, відразу ж по закінченні консерваторії, її було зачислено до Харківського театру опери та балету. Зазвучали в її виконанні арії в операх «Євгеній Онєгін» (Няня) П. Чайковського, «Чіо-Чіо-сан» (Сузукі) й «Тоска» (Тоска) Дж. Пучіні, «Паяци» (Недда) Р. Леонкавалло, «Ноктюрн» (Цвіркунка) та «Пан Коцький» (Лисичка) М. Лисенка.
Перспективним був початок творчого шляху співачки, та якби ж то було в мирний час! Бо що не кажи, а доводилося виступати в опері та з концертами й перед окупантами, а це за радянськими законами вважалося зрадою. Тому, коли навесні 1943 року більшовицькі війська підійшли до Харкова, Антоніна разом із групою артистів Харківської опери вирушила на Захід. На якийсь час група затрималася в Тернополі. Там співачку було прийнято до театру Богдана Сарамаги для виступу в операх «Кармен» Ж. Бізе, «Аїда» й «Травіата» Дж. Верді та «Тоска» Дж. Пучіні.
Крім Антоніни виступали солісти Дніпропетровської опери Микола Чалий, його донька Маргарита Чала-Роговська, Лідія Горн, Ніна Слободіна, концертмейстер Микола Мальців й інші. Та з наближенням військових дій група харківських, а разом із ними й частина колективу артистів Дніпропетровської опери виїхала до Станіславова.
Подальші шляхи співачки пролягли до Польщі, далі до Австрії та Німеччини. У вересні 1946-го, під час перебування в таборі для переміщених осіб, що розміщувався в околиці Мюнхена, Антоніна вступила до Українського оперного ансамблю Богана П’юрка. Крім неї тут були відомі оперні співаки Ірина Туркевич-Мартинець, Орест Руснак, Олександр Мартиненко, Іван Гош, Іван Самокишин та інші. І вже в першій із поставлених ансамблем опері «Чіо-Чіо-сан» Д. Пучіні вона заспівала партію Сузукі, яку протягом двох років перебування в Німеччині виконувала 58 разів.
Колектив виступав і перед цивільним населенням. «Часами здавалося, що німецька публіка зустрічає вистави ансамблю ще захопленіше, ніж українська. Усі постановки Українського оперного ансамблю Богдана П’юрка супроводжувалися бурхливими оплесками, багатократними вигуками й оваціями», — писав Ю. Григоріїв, відомий хоровий дириґент і громадський діяч.
Антоніна Піддубна-Лисенко виступала також у збірних концертах, а найчастіше — з тенором Ігорем Зайфертом, сопрано Наталею Носенко та басом Олександром Мартиненком. Їхні виступи завжди мали великий успіх. На початку 1949 року Антоніна Піддубна-Лисенко еміґрувала до Канади й оселилася у Вінніпезі. Тут розпочалися її концертні виступи як концертно-камерної співачки.
Середня на зріст, гарна, русява, із красивою зачіскою та завжди із червоною квіткою на грудях — це був класичний взірець достойного представника української музичної культури. У статті «Концерт новоприбулих артистів», уміщеній у газеті «Український голос» від 23 березня 1949-го, писалося: «Асоціація молодих християн Америки, намагаючись допомогти артистам, які прибули до Вінніпега з Європи, влаштовує 28 березня 1949 року концерт у театрі «Плейгавз». Серед новоприбулих артистів — мецо-сопрано Антоніна Піддубна, ліричне сопрано Галина Галій, бас-баритон Остап Родіян, піаністка Аліна Дрінська, балерина Рома Прийма та її мати — відома в Галичині співачка й піаністка Іванна Прийма. Зіркою концерту, поза усяким сумнівом, була Антоніна Піддубна, колишня оперна співачка з Харкова. Уже після першої ж пісні стало зрозуміло, що це — людина небувалого таланту з багатим і колоритним голосом, досконалою технікою та неабияким артистизмом».
Відомий тоді критик С. Мерлей зазначав: «Це — одна з найяскравіших співачок, які прибули до Вінніпега з Європи. Її голос має багатий резонанс і рівне звучання робочого діапазону, який вона вдало використовує, бо у поєднанні з артистизмом здатна зворушувати серця чаром народної пісні. Що ж до арій, то вони обрамлені хвилями величності й емоційності світосприймання. Мало хто зі знаних в минулому співачок так досконало, як вона, виконував «Хабанеру» із «Кармен» Ж. Бізе та гопак із «Сорочинського ярмарку» М. Мусоргського».
Крім Вінніпеґа виступи співачки відбулися в Едмонтоні, Саскачевані, Реджайні й Торонто. Про виступ у останньому з них у часописі «Свобода» від 10 листопада 1960 року сповіщалося: «2 жовтня в залі УНО відбувся концерт української пісні й танцю. Участь брали: Григорій Ярошевич — заслужений артист України (баритон), Наталка Баумш — колоратурне сопрано, Сергій Шульга — (ліричний тенор), Антоніна Піддубна-Лисенко й танцюристка Леся Білошицька. Цей концерт пройшов успішно. Антоніна Піддубна виконала арію Даліли з опери «Самсон і Даліла» К. Сен-Санса та «Хабанеру» з опери «Кармен» Ж. Бізе».
Відзначаючи високий рівень виконавства співачки, преса повідомляла, що «в її голосі є великий резерв, який свідчить про високий голосовий вишкіл, прекрасну дикцію, досконалу подачу музикальної фрази та рівність звучання у всіх регістрах».
Антоніні так сподобалася публіка в Торонто, а там більше зустріч із своїми давніми знайомими Григорієм Маньком-Ярошевичичем, його дружиною Антоніною й акторами Михайлом і Ганною Тагаївими, що вона вирішила залишитися тут працювати. А невдовзі в Торонто відкрилася школа вокального співу Антоніни Піддубної-Лисенко. Початки були досить успішними та увінчалися неабиякими досягненнями у вишколі молодих перспективних співаків. «Вона дуже добре ставила голос. У своїй діяльності була відповідальною, а педагогом — визначним», — висловилась про неї вихованка школи Антоніни Піддубної Маркіяна Дубляниця-Гузар.
На жаль, педагогічна практика співачки в Торонто тривала недовго. Так, інформуючи про її від’їзд, журнал «Нові дні» за жовтень 1961-го писав: «Відома співачка та найкращий педагог вокалу в Торонто Антоніна Піддубна-Лисенко виїжджає з Канади до США. Цей виїзд пов’язаний із хворобою її чоловіка, якому лікарі радять змінити вогке підсоння Торонто на сухе й чисте повітря Колорадо». А 22 жовтня 1961 року в залі УНО відбувся прощальний концерт Антоніни за участю її учнів М. Дубляниці-Гузар, Г. Підручної, Н. Баумш, Я. Білошицької, Е. Сень, В. Забажан, З. Лавришина, І. Хабурського та С. Рущака.
1964 року Антоніні Піддубній-Лисенко було запропоновано посаду професора філії Українського музичного інституту у Філадельфії, чим вона й скористалася. Там же вона керувала вокальним ансамблем «Червоні маки» та зрідка здійснювала свої концертні виступи за участю своїх вихованців. Перший із них відбувся 1 травня 1966-го в Нью-Йорку, в залі Академії.
Концерт складався з двох частин: в першій із них звучали арії з опер, а в другій — пісні на слова Тараса Шевченка. Виконували їх найкращі учні співачки – П. Манойло. О. Стеценко та Н. Терещенко.
Одним із найбільш пам’ятних для української громади Філадельфії було Шевченківське свято для дітей школи, що відбулося 9 березня 1969 року в залі церкви Св. Покрови. Участь у його мистецькій частині взяв шкільний хор під керівництвом Антоніни Піддубної-Лисенко, який, почавши зі «Заповіту», виконав ще й «На високій дуже кручі», «За байраком байрак», «Зоре моя вечірняя» та «Вітер з гаєм розмовляє».
Того ж року Антоніна збільшила число учасниць заснованого нею вокального ансамблю «Червоні маки» та створила жіночий хор. Цей колектив ще добрий десяток років дарував українській громаді Філадельфії радість своїми піснями, серед яких – багато творів сучасних українських композиторів, зокрема «Слухайте, слухайте» Ігоря Соневицького на слова Лесі Храпливої-Щур.
Один із останніх виступів Антоніни Піддубної-Лисенко на сцені відбувся 12 грудня 1977-го з нагоди 120-річниці з дня народження та 60-х роковин смерті Івана Франка. Це відбулося все в тому ж залі церкві Св. Покрови у Філадельфії. Там вона виконала пісні «Місяцю-князю» на слова Івана Франка з музикою Я. Ярославенка, «Чом, чом, чом, земле моя» (сл. Віри Лебедової, муз. Дениса Січинського) та «Краю мій» Л. Бетговена. Варто зазначити, що співачка була відданим пропагандистом музики С. Гулака-Артемовського, І. Воробкевича, М. Лисенка, Я. Степового, М. Фоменка, М. Мусоргського, С. Гречанінова, Г. Генделя, Ш. Гуно, Й. Брамса, Дж. Верді, К. Сен-Санса та чудовим виконавцем українських народних пісень.
До 1979 року Антоніна трудилася на педагогічній ниві у Філадельфії. Там же й почалися її клопоти, бо все було добре, доки були сили, а як прийшли хвороби, життя різко змінилося. Дітей у неї не було. Чоловік помер 1972-го, а до неї Бог був щедрим і дав довге життя, можливо, аж занадто. Так сталося, що вона вчасно не потурбувалася про себе, і на схилі літ її довго не приймали до жодного з Будинків опіки над літніми особами, а коли нарешті нею заопікувалися Сестри Служебниці м. Мідланда, що поблизу Детройта, жінка вже була позбавлена можливості рухатися та повністю втратила пам’ять.
Антоніна Піддубна-Лисенко померла 23 квітня 2008-го, на сто другому році життя в містечку Мідланді (штат Miчиґан). Там і досі покояться тлінні останки співачки, від голосу котрої цвіли сади.

Анатолій Житкевич

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply