Новини для українців всього свту

Tuesday, Jul. 16, 2019

Портрети Анатолія Петрицького

Автор:

|

Березень 20, 2014

|

Рубрика:

Портрети Анатолія Петрицького

Окрім неабиякого портретиста Михайла Жука (1883-1964), про якого вже писав тижневик «Міст» (№ 4 за 2013 рік), варто згадати ще й про знаменитого живописця Анатолія Петрицького. За збігом обставин обидва ці художники малювали портрети своїх сучасників під час тої самої епохи. Найбільшу кількість робіт вони створили в 1920-х і 1930-х рр. Обоє прокладали нові шляхи в царині малярства в час, коли в Україні готувалися нові напрямки розвитку суспільства. Зростала впевненість українців у власних силах і міцніло їхнє прагнення до відродження нового життя в Радянській Україні. 

Згадані майстри пензля, водночас, мали на меті змалювати діячів української культури, серед яких були письменники, поети, композитори, актори драматичних театрів, театральні художники, журналісти й літературні критики. Портрети цих художників різнилася не так технікою виконання, як стилем. Михайло Жук творив за принципами західноєвропейського модерну, засвоївши їх від своїх польських учителів Юзефа Мегофера та Станіслава Виспянського, коли навчався в Краківській академії мистецтв (1900-1904). Анатолій Петрицький у своїй творчості керувався стандартами західноєвропейського імпресіонізму, представниками якого були французи Сезан і Ван Ґоґ. Петрицький, малюючи портрети тільки своїх знайомих, відкидав формалізм і послуговувався прогресивізмом, який поступового в нього зростав, збільшувався, посилювався та вдосконалювався.
У багатьох портретах, на яких було представлено молодих ентузіастів, ми бачимо їхній порив творчих сил, жадобу працювати та мислити по-новому, інколи — по-комуністичному. Так він створив портрет Миколи Скрипника (1872-1933), котрий послідовно пропагував ленінські ідеї та вводив їх у практику будівництва соціалізму. Зовнішніми рисами славний герой ленінської плеяди, а головно – обличчям із вусами та шпичастою борідкою, нагадує Дон Кіхота. Сухорлявий за статурою, Скрипник, глибоко зосереджений, сидить у кріслі. Його зображено як динамічного інтелігента, усередині якого вештається неспокій душі та чорнота долі, що й привели до самогубства діяча. Петрицький виконав портрет за два роки до смерті Скрипника, що настала 7 липня 1933-го як знак протесту проти сталінської політики в Україні, керованій Павлом Постишевим.
Почалася страшна й голодна весна, і ця хвиля сталінських репресій розросталася – унаслідок неї 14 грудня 1933 року пішов із життя ще один політик — Микола Хвильовий. Портрет цього найактивнішого діяча літературного розвитку в Україні Петрицький створив також 1931-го. Саме тоді мистець виконував оформлення двотомного збірника Хвильового, що вийшов під назвою «Вибрані твори» в Харкові 1932 року.
Микола Хвильовий не раз бував у майстерні художника й, перебуваючи під враженням від побаченого, написав: «Це якась надзвичайна музика фарб». Портрет відображає непересічну людину, помітну на той час постать у мистецькому житті, чиї твори — поетичні та прозові — добре знав Петрицький. Обличчя письменника випромінює печаль, смуток або й жаль, бо насправді Хвильового було позбавлено будь-якої посади, де він міг би висловлювати своє розуміння шляхів розвитку України в майбутньому. Погляд письменника спрямований у невідоме, у порожнечу, де чатував на нього трагічний кінець. Формат полотна — вузький і високий, його рамки стискають фігуру й тіло, ніби не даючи Хвильовому далі займатися літературною творчістю.
Твір експонувався на художній виставці в Харкові наприкінці 1932-го. Він вирізнявся з-поміж інших картин Петрицького. Прикметно, що оригінал напевно було знищено, а ім’я самого письменника заборонили згадувати в пресі. Навіть у 17-томній УРЕ (Українській радянській енциклопедії), на жаль, забракло місця для окремої замітки про нього. Лише щасливий випадок допоміг зберегти репродукцію згаданого твору — її видрукував журнал «Радянське мистецтво» 1932 року.
Миколу Терещенка (1898-1966) Петрицький намалював аквареллю 1929-го. Відомого українського поета, котрий любив і плекав рідне слово, одного з перших діячів творчої доби, творця нової людини — будівника соціалізму, Петрицький зобразив із виразно опуклою головою, й очима, проблиск яких чітко видно через скельця окулярів. Саме окуляри підтверджують схожість моделі маляра з особою Миколи Івановича, як і еліпсовидне обличчя, високе його чоло та пласка зачіска з рідкого волосся. Загалом же, буйний характер поета малярем передано абстрактно, і часто цього він досягав кількома поривчастими штрихами пензля.
Того ж року художник створив портрет Якова Руденського. Оригінал не зберігся, тож про розміри картини не відомо, але й за її фотокопією легко впізнається відомий знавець поліграфії. Займаючись оформленням різних книжкових видань, Руденського мистець знав як курця, тож і на полотні, на темному тлі малюнка, виднієть червона цятка вогника цигарки, яку він тримає в лівій руці, що звисає з бильця крісла.
Творчість Петрицького була позначена пристрасним пошуком чогось нового, не баченого досі, рухом уперед, вимогливістю до себе, невдоволенням досягнутим. Мистець палав бажанням досягти у малярстві самобутності. І тільки така наполеглива праця над самим собою підняла його до вершин. Його мистецтво – не реалістичного стилю й не радянське за побутовістю. Воно є, радше, реальне, дійсне за змістом, але й водночас уявне за технікою виконання. Рухи рукою й пензлем — лаконічні, манеричні, як у справжнього новатора, чиє ім’я стоїть поряд із передовиками у світовому мистецтві — Пабло Пікассо, Фердінандом Леже й іншими західноєвропейськими малярами.
Петрицький, котрий навчався живопису у Василя Кричевського (1910-1918), став оригінальним художником, неповторним і особливим. Він аналізував характери своїх сучасників і наповнював їх ідейним змістом. Його перші рисунки й малюнки вражали незвиклими, сміливо та недбало накиданими олівцем контурами якихось людських постатей, що були немов навмисне спотворені. Фігури людей у нього виходили здеформованими, а окремі частини їхнього тіла або й обличчя були чудернацькими – зовсім не правильної форми. За роки праці над портретами діячів культури, за свідченням самого Петрицького, він створив понад 150 робіт. Виконував їх і графічним способом, аби видати окремим альбомом у видавництві «Рух». На жаль, альбом не вийшов, а понад половину портретів після 1937 року зникло. До сьогодні збереглися тільки репродукції на пожовклих сторінках різних журналів. Малював він трохи гротескно, як дружні шаржі, але з теплотою, доброзичливістю й подібністю до прототипів.
Поета-філософа Павла Тичину чи письменника Петра Панча — шукачів нових явищ і думок — зображено самозаглибленими у свої переживання, внутрішньо неспокійними. Портрет Петра Митурича (1924), відомого графіка, виконано олівцем на папері. Енергійними штрихами, накиданими короткими лініями, Петрицький передав сутність Петра Васильовича, зобразивши його з видовженим обличчям і похиленою вниз головою. Наступний портрет — Є. Коханенка – також зроблено олівцем. Він належить до ранніх робіт художника. Іще більш раннім є «Портрет старого» (1913), а також «Портрет дівчинки» (1913) і «Портрет Василя Кричевського» (1918). Портрет учителя художник створив у період свого навчання, у роки пошуків і проби власних сил у живописі. Увесь малюнок виконано поодинокими площинами, а чоло, брови, очі та вуса Кричевського нагадують геометричні орнаменти. «Портрет Ольги» (1920) також наповнений площинами, які вміщають безліч теплих коричневих мазків, близьких до формалістичного кубізму.
До серії портретів Петрицького слід зарахувати постать молодого державного та політичного діяча, народного комісара Олексндра Шумського (1925). Йому тоді було 35 років, і він вважався видатною особою. Міцна, струнка постать сидячого Шумського нагадує борця за радянську владу в Україні. Шумського цінував сам Ленін, але через три роки після його смерті (21 січня 1924-го) Олександра звинуватили в українізації, 1933-го заарештували й засудили до десяти років позбавлення волі.
Із притаманною художнику стилізацією було виконано портрет К. Кошевського (1895-1945), українського актора, режисера, драматурга й однолітка Петрицького. Ровесником маляра був і Йосиф Гірняк (1895-1989), один із видатних акторів, режисерів, педагогів і мистецький керівник низки українських театрів. У Харкові, на Жатківському в’їзді, вони жили в кімнатах поруч, тож стали близькими приятелями. Дружні контакти між ними скріпилися після подорожі до Німеччини в травні 1927 року. Портрет виконано рік опісля, на ньому глядач чітко бачить Гірняка не тільки як модель, а саме як актора, котрий стоїть у кімнаті перед вікном, готовий проказати слова своєї театральної ролі.
В історію українського театру ввійшов і Лесь Курбас (1922-1933) як організатор, реформатор і режисер театру «Березіль». До цього він впроваджував сміливі новаторські ідеї та форми, ставив експериментальні й гостро дискусійні вистави. Курбаса художник знав із перших днів його появи в Києві 1916 року. Вони дружили, інколи сварилися, а то й ненавиділи один одного. Але разом як новатори в мистецтві й у театрі круто повернули на шлях рішучого оновлення та реформ. 1929-го Петрицький намалював портрет актора, аскетичного зовні, котрий, підіймаючись дерев’яною драбинкою до книжкових полиць, зупинився на мить і, піднявши високо брови, що аж зморшки зібралися на чолі, глибоко задумався.

Павло Лопата

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...