Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Saturday, Oct. 20, 2018

Полтавський соловейко: до 100-річчя уродин співачки Наталки Носенко

Автор:

|

Вересень 15, 2016

|

Рубрика:

Полтавський соловейко: до 100-річчя уродин співачки Наталки Носенко

Наталя Носенко

У залі української православної катедри св. Покрови 11 червня 1989 року українці Детройта (штат Мічиґан) гучним бенкетом відзначили 40-річчя прибуття до «Міста моторів» відомої співачки Наталки Носенко, колишньої примадонни Полтавської опери. На вечорі читали вітальні телеграми від діячів культури Українського народного клубу, Асоціації діячів культури українського культурного центру, Союзу українок Америки, капели бандуристів ім. Шевченка та благословення митрополита Мстислава: «Дорога наша зірко, не закривай ще останньої сторінки історії своєї мистецької книги. У тяжкі часи Ти зуміла внести цінний, незнищенний дар у скарбницю української культури. І сьогодні Ти маєш великий ентузіазм і мистецьку силу продовжити цінну працю для нас, спрагнених твоєї пісні».
Наталя Носенко народилася 21 вересня 1916-го в Полтаві у родині писаря залізничної станції Матвія Носенко та його дружини Килини. Усі в родині Носенків були музично обдаровані. Батько мав гарний баритон. У матері був барвистий, соковитий альт. Вона співала в церковному хорі й частенько залучала туди своїх дітей Варвару, Миколу та Наталю.
Родина була співучою, але батько і на гадці не мав, аби хтось із його дітей присвятив своє життя пісні, а тим більше — став професійним співаком. Так тривало й коли після смерті батька годувальником родини став брат Микола. Саме за його вимогою після закінчення школи Наталя вступила до Полтавського сільськогосподарського інституту. Щоправда, вчилася вона там лише півтора року, бо після арешту «націоналіста» Миколи Носенка, дівчина облишила навчання в інституті й уступила до Полтавського музичного технікуму. Щоб заробити на життя, співала в хорі музично-драматичного театру. Там же, за можливості, брала участь у виставах, виконуючи другорядні ролі.
Якось Наталі запропонували виконати партію Галі з опери «Утоплена» Лисенка, на що відповіла згодою, а при виступі її тепло зустріла публіка. Ще краще дівчині вдалися партії Наталки в опереті «Наталка Полтавка» Лисенка, Катерини в однойменній опері Аркаса й Оксани в «Запорожці за Дунаєм» Гулака-Артемовського. В осінньому сезоні 1938 року їй пощастило виступити з Марією Литвиненко-Вольгемут і Михайлом Дунцем. А вже навесні 1939-го Наталю зачислили солісткою хору Полтавського драмтеатру ім. Гоголя. Тут дівчина закохалася в Івана Дмитренка, трубача оркестру, той відповів взаємністю й через рік вони поралися. 18 липня 1941 року народилася донька Ірина.
Коли ж німці захопили Полтаву, то не ліквідували театр, а прислали туди Зігфріда Вольтера, концертного піаніста з Гамбурга, котрий натхненно взявся до справи. Можливості в нього були великі. Із Києва привіз Бориса Гмирю, з Харкова — Ігоря Зайферта й дав можливість проявити свої здібності Наталці Носенко. Розпочали з опери «Фіделіо» Бетговена, де співачка виконувала партію Марселіни, а Борис Гмиря — Дона Фернандо. Наступними були «Мадам Батерфляй», «Богема», «Тоска» Пуччіні, «Кармен» Бізе, «Сільська честь» Масканьї, «Фауст» Гуно. В залах були аншлаги, але сиділи там німецькі вояки. З українського репертуару ставили лише «Наталку Полтавку» й «Запорожця за Дунаєм» та й то не більше п’яти вистав на рік.
19 вересня 1943-го п. Вольтер вивіз повний склад театру до Кам’янця-Подільського, де поставив «Наталку Полтавку», «Запорожця за Дунаєм», «Циганського барона», а з наближенням фронту навесні 1944-го вивіз колектив до Німеччини. Якийсь час артисти жили в місті Опелі, згодом у Габльонсі, де Ігор Зайферт і Наталка Носенко працювала на фабриці протиповітряної оборони.
У березні 1946 року в таборі м. Карлсфельда, біля Мюнхена, зібралося близько ста українських музикантів, співаків і дириґентів. Був серед них і молодий, енергійний дириґент Богдан П’юрко, котрий узявся за організацію концерту до 85-річчя від дня смерті Шевченка. Святкова імпреза відбулася 10 березня у найбільшій залі табору. Коли Богдан почув спів Ігоря Зайферта й Наталі Носенко, він тут же вирішив створити Український оперний ансамбль. З 1946-го по 1949 рік було поставлено дев’ять великих опер.
Наприкінці вересня 1949-го року Наталя Носенко еміґрувала в США й оселилася в Детройті. Туди ж прибули Богдан П’юрко, Лідія Горн та Ігор Зайферт. Українська громада охоче прийняла новоприбулих до свого кола й створила громадський комітет прихильників української пісні. «Сьогодні Америка дізналася про славну капелу бандуристів, — сповіщалося в газеті «Свобода» від 5 жовтня 1949 року, — яка тепер гастролює з концертами містами США та дивується новому, досі не знаному на цій землі українському мистецтву. Крім неї, до нас прилетіли як білі птахи українські оперні співаки. Строять вони свої голоси, мов бійці зброю та готові завоювати наші серця піснями». 15 жовтня оперний ансамбль за участю Лідії Горн (драматичне сопрано), Наталі Носенко (ліричне сопрано), Ігоря Зайферт (тенор), Михайла Мінського (баритон), Михайла Ольхового (бас) й керівника Богдана П’юрка, здійснив свій перший виступ. Концерт відбувся в залі Українського народного дому, а слухачів було стільки, що більше ста з них слухали концерт стоячи.
Після Детройта ансамбль виступив у Клівленді, Пітсбурзі, Чикаґо, Нью-Йорку, Філадельфії, а в другій половині січня 1950-го — в Торонто, Гамільтоні, Ерентфорді, Монреалі, Сент Кетеринсі, Ніаґара-Фолс та Ошаві. «Їх кількість мала, — зазначалося в українській пресі, — а якість — велика». І здавалося, що колектив чекає велике майбутнє. Та сталося несподіване. 23 жовтня 1953 року помер Богдан П’юрко й оперний ансамбль перестав існувати. Тож довелося співакам заробляти собі на хліб фізичною працею. Наталя працювала на конвеєрі на заводі Ford й лише зрідка виходила на сцену.
Уперше на оперну сцену співачка вийшла 9 лютого 1952-го в Чикаґо, коли разом із своїми приятелями Ігорем Зайфертом і Михайлом Ольховим виступила в опері «Запорожець за Дунаєм». Цього разу вона виконувала партію Одарки.
16 квітня 1961 року Наталя Носенко виступила в переповненій детройтською публікою залі «Масонік Темпел» у партії Катерини з опери Аркаса. Партію Андрія виконував соліст Бельгійської королівської опери Мирослав Скала-Старицький, котрий прибув із Європи. Дириґував Богдан Сарамага. У рецензії, опублікованій у «Свободі» від 13 травня 1961-го Максим Віхар писав: «Рецензії та рекламні замітки, що попереджали про виставу опери, були щедрі для талантів із поза Детройту. Щоправда бас Лев Рейнарович (Батько) та тенор Мирослав Скала-Старицький (Андрій) блискуче виконали свої партії. Але один факт був досить помітний. Наталя Копічук-Носенко, яка є відомою оперною співачкою, чомусь не була відзначена як одна з провідних виконавців. Вона ж бо не тільки прекрасно співала, але без сумніву найкраще виконувала свою роль. Без неї опера не мала б належної висоти». Прибутки від постановки опери були передані на будову пам’ятника Шевченку у Вашинґтоні.
У свої 44 роки Наталя ще раз спробувала змінити сімейний статус, вийшовши заміж за Михайла Копічука з Чикаґо. Однак, жити в Каліфорнії, куди її завіз чоловік, не захотіла й 1962-го повернулася в Детройт. А вже 28 жовтня 1962 року в Клівленді, виступила в партії Одарки з опери «Запорожець за Дунаєм». Співав Український національний хор Клівленда. Дириґував Ярослав Барнич.
Утретє, уже в старші роки, Наталя вийшла заміж за Олексу Отрошка, учасника капели бандуристів ім. Шевченка, але й цей шлюб виявився не вдалим, бо чоловік несподівано помер. Довгі роки п. Наталя співала у церковному хорі катедри св. Покрови у Савсфілді й як солістка виступала з хорами «Трембіта», «Сурма», колективами Богдана Сарамаги, Михайла Кушніра, а найчастіше з капелою бандуристів ім. Шевченка під орудою Г. Китастого й В. Божика. Голос співачки можна було почути на концертах до свят соборності України, Листопадових академій, Шевченківських вечорів, із нагоди уродин Григорія Китастого, дні пам’яті Богдана П’юрка й інших імпрезах. Усе, що вона хотіла сказати людям, сказала своїми піснями. Як людина великої душі й доброти, Наталя довгі роки фінансово підтримувала капелу бандуристів ім. Шевченка та фундацію ім. Івана Багряного. І громадськість Детройта не забула її заслуг.
…В обідню пору 21 вересня в залі приватного будинку опіки за людьми похилого віку Father Murray Nursing & Rehabilitation Centre в Детройті зберуться рідні та близькі для п. Наталі люди. Будуть там донька Ірина Василенко з дітьми Михайлом, Тарасом, донькою Світланою, духовний наставник о. української православної церкви св. Марії Павло Боднарчук, добродій Андрій Смик, син її приятеля Михайла Смика. Прозвучать із їхніх уст щирі вітання. Прилетять і вітальні листи від капели бандуристів ім. Шевченка та фундації Івана Багряного. Хай летять туди й наші найщиріші слова вітання з побажаннями доброго почування, сили, злагоди в душі й тілі. «Щоправда, — каже її донька Ірина, — мама тихо, тихо слабне». Але маймо надії на краще. Зі 100-літтям вас, Полтавський соловейку!

Анатолій Житкевич

 

About Author

Meest-Online

  • 67maximov viktor

    “через рік вони поралися” – пропущено букву “б”

  • Marko Farion

    На жаль упокоїлася наша Наталка “Полтавка”. Похоронні відправи відбудуться в пятницю 13.01.2017. Світла пам’ять!

Loading...