Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Monday, Oct. 22, 2018

Польський співак Адам Дідур та українська пісня

Автор:

|

Квітень 05, 2018

|

Рубрика:

Польський співак Адам Дідур та українська пісня

Адам Дідур і Михайло Голинський дорогою до Америки. 1930 р.

Коли читаєш у пресі, чи спостерігаєш в інформаційних повідомленнях, як у наш час загострилися польсько-українські політичні та культурно-мистецькі відносини, мимоволі задумуєшся над тим, як розумно та шанобливо ставився до українців Адам Дідур, славетний польський оперний і концертно-камерний співак. Саме з його ініціативи в січні 1915 року в Нью-Йорку відбувся великий концерт української пісні, кошти від якого пішли на допомогу вдовам і сиротам Галичини, чоловіки й батьки яких загинули на початку Першої світової війни.
Вперше про цю подію сповістила газета «Свобода» 5 січня 1915-го, де в рекламному оголошенні повідомлялося: «У вівторок, дня 19 січня року 1915-го о годині 8.30 вечора відбудеться великий концерт артиста Метрополітен-опери в Нью-Йорку співака-баса світової слави Адама Дідура та двох артистів цієї ж опери. Дохід призначений на жертви війни в старім краю».
А вже в наступному числі цієї ж газети під назвою «Небувалий український концерт у Нью-Йорку» сповіщалося: «Адам Дідур, знаний більше в широкім світі, ніж серед своїх земляків. Немає на земній кулі держави, немає міста, де б не любувалися його прекрасним басом. Дідур скрізь здобував велику славу й належить до співучих королів світу». Далі йшлося, що серед українців також є співаки світового рівня — Олександр Мишуга, Соломія Крушельницька та Модест Менцинський.
У четвертому числі «Свободи» від 12 січня 1915 року було опубліковано програму, де вказувалося, що в концерті, крім Адама Дідура, візьмуть участь його колеги по метрополітарній сцені Марія Раппорд, американська співачка німецького роду, та піаністка Софія Наїмська. З числа українських виконавців мав виступити хор «Нью-йоркський боян» під керівництвом Мирона Гундича та його соліст Михайло Зазуляк. А в день концерту в «Останній пригадці» можна було прочитати: «Ціла програма цього концерту складається з кільканадцяти добірних точок, а хто їх почує у виконанні вищеназваних співаків, сей буде мати певне велике вдоволеннє. Така нагода случається дуже рідко, тож кожний наш земляк і землячка повинні з сеї рідкої нагоди скористати».
Концерт розпочав хор із 70 осіб, одягнутих у різнобарвне українське вбрання. Він представив публіці, яка майже повністю заповнила величезну на 3 тис. глядачів залу, музично-фольклорну композицію «Вечорниці» П. Ніщинського. Господинями вечорниць були молоді та дзвінкоголосі солістки хору Емілія Корнатова й Юлія Корецька. Пісню «Ой вербо, вербо» П. Кумановського виконав соковитим баритоном Михайло Зазуляк. Наступним виступав Адам Дідур. Могутнім «Гетьмани, гетьмани» М. Лисенка він тісно заповнив кожен куточок величезної зали, за що публіка віддячила йому бурхливими оплесками. Далі в його виконанні прозвучали «Приховане кохання» Жак Франсуа Галля та «Старість» С. Монюшка. Софія Наїмська виконала на фортепіано «Прелюдію» А. Михайловського та «Фантазію» І. Падеревського. А закінчила перший відділ концерту Марія Раппорд піснею «Аве Марія» Баха-Гуно (латиною) й арією Тоски з однойменної опери Дж. Пучіні (англійською).
У другому відділі концерту хор виконав «Вулицю» Філарета Колесси, «Заповіт» Михайла Вербицького та додатково «Хто за нами». Пісні «Жан» О. Спросса, «Дві рожі» Ч. Ґілберта та «Весняний спів» Ф. Вудмана емоційно співала Марія Раппорд. Софія Наїмська розпочала виступ урочистим «Полонезом» (до-мінор), а закінчила технічним «Етюдом» (мі-мажор) Ф. Шопена. Останнім із гостей на сцену вийшов Адам Дідур, котрий бездоганно виконав «Та не дай, Господи, нікому» на слова Т. Шевченка, українську народну «Ой не шуми луже» й арію Карася «Ой, щось дуже загулявся» з опери «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського.
У рецензії, опублікованій у «Свободі» від 23 січня відзначалося: «У вівторок, 19 січня, відбувся в Нью-Йорку в «Карнеґі-гол» величавий наш концерт, на який з’явилося багато нашої й чужої публіки. У ложах видно було православного єпископа Ортинського, нью-йоркського кардинала Ферлея, австро-угорського амбасадора з Вашинґтону екселенцію д-ра Александра Думбу, австрійського генерального консула в Нью-Йорку Александра Нубера та кількох урядників консулату, між ними Александра Вандмаєра, мільйонерів Вандербільда та Шваба, артистку Сембріч-Коханську з родиною та багато визначних особистостей».
Концерт дав його організаторам повне моральне задоволення, хоч і не матеріальне. А нью-йоркські часописи «Ді Сон», «Ді Ґлоб», «Івнінґ Мейл», «Тайм», німецька «Штаатс-Цайтунґ» опублікували дуже прихильні рецензії, відзначаючи мелодійність українських пісень, український хор, що сприяли розголосу імені українського народу.
Незабутнє враження справили на публіку, серед якої було багато американців, українські пісні у виконанні Адама Дідура, котрий додатково заспівав ще й «Блоху» М. Мусоргського. Він чарував публіку своїм прекрасним голосом, а вона йому віддячувала шквальними оплесками. Марію Раппорд і Софію Наїмську нагородили гарними букетами квітів. А закінчилася рецензія словами: «Нехай же цей день 19 січня 1915 року залишиться найкращим спомином для спільноти американських українців».
Слід зауважити, що це був не єдиний виступ великого польського співака перед українською публікою. Він започаткував їх ще від року приїзду до Нью-Йорку 1908-го. Наступний відбувся 18 жовтня того ж року, знову ж таки в «Карнеґі-гол», де виступив із концертом української пісні зі своєю старшою донькою Євою.
Дуже вдалим був його виступ, що відбувся в Перт-Амбої 28 лютого 1926 року, де разом із ним виступали уродженка Житомира Інна Бурська й одеситка Еллен Даллос. Музичний супровід співакам забезпечив симфонічний оркестр Метрополітен-опери. У цьому ж концерті брали участь діти українських еміґрантів, які навчалися в консерваторіях США.
Шляхи Адама Дідура тісно пов’язані з Львівщиною. У Львові він навчався в учительській семінарії, де брав уроки вокального співу у Валерія Висоцького, професора консерваторії Галицького музичного товариства. В той же час у цього ж педагога вчилися вокального співу С. Крушельницька, О. Мишуга, О. Бандрівська та М. Левицький. А коли виїхав до Італії, то знову ж таки жив в одному будинку з Крушельницькою та Левицьким. Адамове навчання оплачував Іван Расп, скромний львівський поштовий урядовець і співак-аматор хору «Лютня», котрий віддавав Адамові половину своєї платні, щоб той мав змогу вчитися співу в знаменитого Франческо Еммеріха. Щоправда, могли це бути й не його кошти. Адже біологічним батьком Адама був поміщик Яків Бронхвіц-Віктор, котрий таємно підтримував його матеріально. Але хлопець від трьох років виховувався в родині Антонія Дідура, органіста та педагога.
Співак часто наголошував, що почувається з українцями дуже добре. Та чи не найкраще його стосунки склалися з оперним співаком Михайлом Голинським, молодшим від нього на 16 років. Саме за проханням Адама 1920 року його старша донька Єва, на той час солістка театру «Ла Скала», допомогла Михайлові в пошуках вчителя вокального співу, яким став Едуардо Гарбіна. Впродовж довгих років Михайло підтримував дружні взаємини з доньками Адама Євою, Ольгою та Марією. А в жовтні 1930-го Адам Дідур, повертаючись до Америки з Європи, запросив Михайла до Нью-Йорку з нагоди дебюту його доньки Ольги в Метрополітен-опері. Співак описував це так: «Прибув я сюди за старанням Адама Дідура, мого приятеля й товариша по покликанню. Прибув головно для однієї цілі: поширити свою артистичну кар’єру на Америку, і мушу ствердити, що в тім незнанім мені світі, де так важко пробитися артистові, коли він думає про вищі щаблі, знайшов я в особі п. Дідура щиру людину з широкими артистичними зв’язками, яка дійсно щиро й безінтересовно намагалася ввести мене в широкий артистичний світ».
Адам справді хотів допомогти Михайлові пробитися на високу сцену. Він вже заздалегідь вів перемовини з одним із впливових спонсорів МЕТ і мав надію, що цей задум реалізується позитивно. З цією метою, після успішного виступу Ольги в МЕТ, під час фуршету в генеральному консульстві Польщі в Нью-Йорку Михайло виконав для гостей арію Радамеса з опери «Аїда» Дж. Верді.
На жаль, пробитися через ті так звані щаблі йому так і не вдалося. Позитивним залишилося хіба знайомство з Нью-Йорком і зустріч із своїм давнім приятелем Михайлом Гайворонським. Погостювавши в Нью-Йорку два місяці, наприкінці листопада 1930-го Голинський відбув до Європи.
1932-го Адам Дідур завершив свою оперну кар’єру й оселився у Львові, де сім років займався педагогічною практикою, був директором Львівської опери, де як режисер здійснив ряд оперних постановок. Ще 1906-го на зорі грамзапису в Буенос-Айресі він разом із Соломією Крушельницькою записав на платівки кілька українських народних пісень. Особливо до вподоби йому була пісня Марусі Чурай «Віють вітри, віють буйні», яку Лисенко використав у опереті «Наталка Полтавка».
Серед учнів Адама Дідура, яких він навчав у консерваторії ім. Кароля Шимановського у Львові були українці Є. Зарицька, І. Маланюк, М. Скала-Старицький, О. Лепкова, І. Шмериковська-Прийма, Л. Рейнарович, Т. Терен-Юськів, Л. Крушельницька, М. Новаковський, О. Ковальський, Л. Карольницька. Троє перших із них стали майстрами оперної сцени світового рівня. Еталоном оперного баса вважає Адама Дідура сучасний українсько-американський співак Стефан Шкафаровський, соліст Метрополітен-опери в Нью-Йорку.

Анатолій Житкевич

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...