Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Saturday, Sep. 22, 2018

Піонер українського громадського життя в Америці

Автор:

|

Червень 21, 2018

|

Рубрика:

Піонер українського громадського життя в Америці

На початку ХХ ст. українська еміґрація в США та Канаді ще лише набирала обертів. В основному сюди приїздили молоді люди, щоб за два-три роки важкою працею заробити грошей і повернутися в рідні краї. Але минав час і крім заробітків у них з’являлися нові потреби, бо створювалися сім’ї та народжувалися діти. Тих дітей треба було вчити. За що й взялися так звані дяковчителі. Одним із них був Йосип Стеткевич, котрий народився 12 січня 1876 року с. Велика Плотича Бережанського повіту на Тернопільщині.
До Америки прибув на початку 1904-го молодим, енергійним і освіченим. Ще в дитинстві в нього з’явився потяг до музики та бажання навчитися грати на скрипці. Тож коли батьки купили інструмент, він охоче брав уроки гри на ньому в місцевих музикантів. Освіту Йосип здобув у Тернопільській учительській семінарі. Там же набув практики роботи з хором і оркестром, із якими виступав на святкових імпрезах і концертах.
Після закінчення семінарії якийсь час працював директором школи в с. Струсові (тепер — Теребовлянського району), але будучи людиною патріотично налаштованою, постійно конфліктував із окупаційною владою, за що його переслідували. Це й стало причиною еміґрації до США.
Прибувши за океан, Йосип оселився в Шамокіні (штат Пенсільванія), де 10 жовтня 1904 року за його участі відкрили першу українську школу. У статті «Українське шкільництво в Америці» чоловік писав, що наші еміґранти не надто охоче сприяли організації українських шкіл. Першочергово вони визначали свої власні потреби, а вже згодом стали думати про своїх дітей. Річ у тому, що на утримання дяковчителя батькам доводилося платити невеличку суму коштів. Та й дяковчителями могли бути не всі, а лише ті, хто мали голос, знали дяківство, могли керувати хорами й оркестрами, уміли поставити виставу, навчити мови, історії, географії та ще й тримати приміщення в теплі та чистоті. Вчителі, котрі не знали дяківства, залишали школи й змінювали фах, шукаючи іншого заробітку.
Йосип Стеткевич із усім цим впорався легко й за короткий час організував у Шамокіні учнівський і міщанський мішаний хори. Теодозій Каськів, відомий громадський діяч і дириґент хорів, писав: «У травні 1904 року в час конвенції Українського національного союзу (УНС) у Шамокіні концерт був уже з добірнішою програмою. Виступали мішані та чоловічі хори. Відтоді музична справ починає підійматися на вищі щаблі, в поодиноких місцевостях працюють фахові вчителі-дириґенти. Ставили ліпші театральні штуки, уладжували концерти в честь Шевченка, Шашкевича, Франка. Добрий хор і добру оркестру мав Шамокін, де дириґентом був Осип Стеткевич».
А невдовзі він продемонстрував результати своє роботи. Було це на святковому концерті з нагоди візиту до Шамокіну владики С. Ортинського, що відбувся 29 жовтня 1907 року. Керований ним дитячий хор виконав для владики «Молитву перед наукою» з музикою керівника на слова І. Франка та пісню «Рідна хата» у його ж аранжування. Щодо співу мішаного хору, то в пресі зазначалося: «Мішаний хор виконав «Помилуй мя, Боже» П. Григор’єва та «Обжинки» Ф. Колесси. Обі пісні вийшли зовсім удачно та навіть артистично. Поодинокі голоси були старанно дібрані, чисті, гармонійним було зіспівання, певність себе. Хор держав дуже добре такт і темп. Співаки розуміли докладно, що — піано, що — піаніссімо, що — крещендо, а що — дескрещендо. Була рівновага голосів. Слова вимовлялися найвиразніше, словом — прецизія під кожним виглядом. Можна бути певним, що Шамокінський мішаний хор не повстидавбися хоч на якій сцені вдоволити вибагливу публіку».
Того ж року Йосипа Стеткевича обрали до складу ревізійної комісії УНС, 1908-го — до складу комітету з опрацювання «Букваря» та «Читанки», а 1909-го — до керівництва «Просвітою». Лука Мишуга, котрий добре знав діяча, писав: «Осип Стеткевич, культурна людина й сам поважний музика-аматор, був кожної хвилини готовий особисто допомогти фаховими статтями та конструктивними рецензіями».
12 жовтня 1910 року на засіданні Виконавчого комітету УНС Йосипа Стеткевича призначили редактором газети «Свобода» і він разом із родиною перебрався до Джерзі-сіті. З цим призначенням значно збільшився обсяг обов’язків, але він знаходив час і для керування хоровими колективами, зокрема хором «Нью-Йоркський боян», із яким не лише виступав на концертах, а й озвучував вистави. Так, 15 квітня 1912-го хор узяв участь у постановці оперети «Наталка Полтавка» М. Лисенка, прем’єра якої відбулася в залі White Eagle Hall у Ньюарку. Тим же складом оперету повторили 11 травня того ж року в залі Arlington Hall у Джерзі-сіті. 1 червня в залі Arlington Hall у Нью-Йорку хор узяв участь у постановці оперети «Чорноморці» М. Лисенка. 7 червня був задіяний у драмі «Хмара» А. Суходольського (вперше в Америці), прем’єра якої відбулася в Нью-Йорку, а 16 липня 1916 року виступив у виставі «Орендар» у Даймонд-залі і Йонґставні.
З кожним роком ім’я діяча набувало все більшого визнання. Два роки він перебував на посаді редактора «Свободи», згодом працював секретарем 25-го відділу УНС у Джерзі-сіті, водночас уклав Календар УНС, опрацював другу частину опису о. Нестора Дмитріва «Короткий начерк історії Руського Народного Союзу», був заступником голови «Рідної школи», а 1912-го знову зайняв посаду редактора «Свободи» та перебував на ній вісім років. Був ще й головою товариства «Український хор», дириґентом «Нью-Йоркського бояну» та керівником дитячого хору при Українському народному домі в Джерзі-сіті. Судячи з рецензії, уміщеній у «Свободі» від 25 листопада 1920 року, про концерт останнього з них, що відбувся 21 листопада в залі народного дому, керований ним дитячий колектив у кількості 75 осіб був успішно організований, а його репертуар у триголосому звучанні відзначався високою культурою співу. У репертуарі були як українські, так і англійські пісні. Серед того гурту проф. Стеткевич виглядав як поважний батько серед улюбленої дітвори. А публіка не могла натішитися тим образом і співом дітей і викликала на біс. «Серце росте, коли подивишся, що ми вже є культурною громадою», — заявляв рецензент С. Д. і запевняв, що «сьогодні ми вже люди між людьми!».
«Гарна мелодія милує серце, а гарні пісні — це іскринки, які приносять задоволення», — можна було почути з уст дириґента в розмові з дітьми. Чи не звідти музикальність всієї родини Стеткевичів, серед яких — мати Броніслава та доньки Надія та Віра добре грали на фортепіано, а батько та його сини Роман і Осип-Данило — на скрипці. І не лише вдома, виступали й на сцені. Так, у «Свободі» від 1 липня 1921 року повідомлялося: «Заходом української парохії в Бейоні (Н. Дж) 21 травня в залі Промислового УМСА відбувся концерт для чужинців. Найбільше задоволення та зацікавлення викликав своєю грою 10-літній скрипаль Осип Данило Стеткевич. По рясних і невгаваючих оплесках американці допитувалися, хто він і з якої родини». Це був його перший виступ у Бейоні. Акомпанувала йому на фортепіано сестра Віра, знана в місті піаністка. А 5 січня 1928 року на радіо WAAM у Ньюарку прозвучали у їхньому виконанні «Прелюдія й алегро», «Любовне страждання», «Любовна втіха» Крейслера, «Арія на одній струні» Й. С. Баха, «Угорські таборові пісні» Вейра, «Українська рапсодія» Ходоровського, «Українська фантазія» Зентарського», «Дика рожа» та «Конвалії» Мак-Давела.
Наповнена українським духом родина Йосипа Стеткевича постійно відвідувала важливі мистецькі імпрези та концерти за участю відомих хорів, оркестрів, співаків і музикантів. Повним складом були вони й 4 лютого 1928 року в «Мекка-аудиторіумі» в Йонкерсі, де виступала славетна Соломія Крушельницька. Мало того, музичний супровід на фортепіано співачці здійснила саме Віра Стеткевич.
А на вечірці після концерту Йосип розповідав присутнім, що чув Соломію ще в юні роки в Тернополі. Крім нього, Соломію вітали Олена Лотоцька, голова Союзу українок Америки, та Лука Мишуга, тодішній редактор часопису «Свобода».
У 1935-1937 рр. Йосип Стеткевич викладав курс української мови на факультеті східноєвропейських мов Колумбійського університету. Він — співавтор і коректор «Пропам’ятної книги УНС» (1936), автор дослідницьких статей із історії української еміґрації в Америці: «Українське шкільництво в Америці», The Ukrainian Language, «Реорганізація української школи в Америці», «Приятелі української музики» (Нью-Йорк, «Свобода» 21 березня 1934 р.) та ряду рецензій. І в кожній із них він проявляв ґрунтовне знання історії та теорії музики, про що писав: «Струнний квартет виконав концерт у 3-х частинах В. Костенка, «Минають дні» на сл. Шевченка й «Колискову» (засновану на старовиннім козацькім мотиві) П. Печеніги-Углицького виконав тенор Олександр Вікінський (співак Київської та Одеської опери). Сюїту О. Бернота, злагоджену Романом Придаткевичем і за його участю виконав струнний квартет. Дві коломийки Печеніги слухачі почули у виконанні струнного квартету в складі Романа Придаткевича (1-ша скрипка), Вільяма Іді (2-га), Джеральда Куни (альт) та Марджорі Кенеді (віолончель)». Йшлося про концерт товариства «Приятелі української музики», що відбувся в залі «Студіо-клубі» Нью-Йорку.
Йосип Стеткевич помер 28 січня 1942-го в Нью-Йорку на 66-му році життя, залишивши в смутку дружину Броніславу (невідступну дорадницю на українській народній ниві), доньок Надію та Віру (відомих піаністок), синів — Осипа Данила з дружиною (скрипаль, професор Нью-Йоркського університету) й інженера Романа Стеткевича з родиною. Похорон відбувся вранці 30 січня. За бажанням покійного, його поховали родиною та без квітів. Так склалася доля одного з найзаслуженіших діячів громадського життя української діаспори в Америці.

Анатолій Житкевич

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...