Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Saturday, Nov. 18, 2017

Під небом Маямі

Автор:

|

Лютий 21, 2013

|

Рубрика:

Під небом Маямі

Воістину мають рацію ті люди, які люблять використовувати приказку: «Нашого цвіту – по всьому світу!» Пригадалася вона й мені, коли з великої платівки зазвучав голос популярної на початку 70-х років минулого століття співачки Ольги Павлової. У тому, що на Флориді часто лунала українська пісня, її заслуга – беззаперечна.

Ольга Павлова народилася 21 вересня 1919 року у Вінніпезі, у родині о. Пантелеймона Божика (1889-1944). Її батько разом із сім’ю прибув до Канади ще 11-річним підлітком із буковинського села Онута. Тоді ніхто й не здогадувався, що цей хлопець стане відомим письменником, журналістом і публіцистом. 1908-го він вступив до православної семінарії в Міннеаполісі, а вже за рік опублікував досить популярну в українському середовищі брошуру «Оборона віри». По закінченні семінарії о. Пантелеймон служив у провінції Альберта, згодом — у церкві Св. Михайла у Вінніпезі, від 1920-го працював редактором часопису «Буковина», а через чотири роки перейшов на службу до УКЦ. 1927-го вийшли у світ його книги «Українські церкви в Канаді», збірка новел «Канадійські оповідання» та книжка поезій «Канадійська муза». То була людина знана та помітна в громадському житті Вінніпеґа. Саме він став ініціатором спорудження в місті пам’ятника Маркіянові Шашкевичу.
У хаті Божиків часто було чути музику та пісню. Співав батько, співала мати. Інколи можна було почути їх у дуеті. Так, слово за словом, звук за звуком, ще в колі сім’ї вчилася Ольга української пісні. Подальших знань вокального та хорового співу вона набувала в академії Св. Марії у Вінніпезі, а згодом – у професорів Дена Камерона в Саскачеванському університеті, Норберта Арделлі в Нью-Йорку та Ді Філіппі в Маямі.
Уперше її голос прозвучав по канадському радіо Бі-Бі-Сі. І той спів так сподобався радіослухачам, що на адресу радіо Нью-Йоркської компанії «Радіо Сіті Мюзік-гол» надійшла велика кількість відгуків і прохань запросити Ольгу на постійну роботу до Нью-Йорка. Що й було зроблено. Так Ольга Павлова стала виконавцем пісень народів світу. Для неї це було досить цікавою та корисною справою, бо якщо раніше вона володіла тільки українською й англійською, то згодом вивчила ще й німецьку, італійську й іспанську мови.
Та щойно з’являвся в Ольги вільний від роботи час, вона шукала українські організації тйпропонувала свої послуги для участі в концертах на різних святкових імпрезах. Один із них відбувся 25 березня 1945 року в приміщенні церкви Св. Юра, де співачка виступала у великому концерті-академії в пам’ять покійного митрополита Андрея Шептицького. Окрім неї тоді виходили на сцену церковний хор під орудою Т. Онуфрика, славетний героїчний тенор Михайло Голинський і юна скрипалька Донна Гресько.
Навесні 1954-го Ольга вийшла заміж і через сімейні обставини змушена була переїхати до Маямі. Зроблено це було досить вчасно, бо майже відразу по приїзді її було запрошено до Маямського симфонічного оркестру під орудою відомого дириґента Цезаря Ля Моніки. І вже 28 травня того ж року вона успішно виступила з ним на естраді амфітеатру «Бейфронт-парку». Кілька тисяч людей захоплено слухало в її виконанні арію з опери «Кавалерія Рустикана» П. Масканьї, «Царевича» І. Кальмана та в’язанку українських народних пісень, а на закінчення вона, одягнена в український національний стрій, блискуче заспівала славетний американський гімн «Зоряний прапор».
Уже наступного дня українська преса писала: «На тлі оркестру просто заворожуюче звучав голос нашої співачки Ольги Павлової, а найкраще все ж таки – наші рідні українські народні пісні. І як приємно було чути їх українцям, яких ці звуки примусили забути буденні турботи та полинути думками в наші зелені сади, під ясні зорі й тихі води».
Гарної зовнішності, активна, імпульсивна співачка швидко завоювала популярність у маямських шанувальників пісні. Радо зустріла її українська громада міста, тим більше що вже невдовзі після приїзду при 17-му відділі Союзу українок Америки імені О. Теліги вона на волонтерських умовах заснувала жіночий хор «Веселка». Про це у філадельфійському журналі «Наше життя» за травень 1963 року писалося: «Щораз більше талантів з’являється в нашому відділі Союзу українок Америки. Усе більше об’єднуються в служінні українській культурі наші талановиті мистецькі сили. Свою любов до пісні, свій дзвінкий голос, свою життєрадісність п. Ольга внесла в гурт зорганізованих жінок, за що члени СУА вдячні їй». І хоч на першому виступі цього хору, який відбувся в грудні 1962-го на вечорі, присвяченому творчості Ольги Кобилянської, прозвучали лише дві пісні – «Гей у лузі червона калина» та «Сонце низенько», але то було добрим початком. Уже в березні того року хор виступив із повною концертною програмою.
Слід зазначити, що на той час на Флориді ще не було жодного професійного постійно діючого оркестру, а існували лише сезонні. Тому й довелося Ользі заробляти на хліб насущний за столом реєстратора готелів «Маямі-Біч» і «Цезар Ламоніка Вендшел Аудиторія». Те, що вона була ще й членом музичних клубів «Корал Габлес», «Кенсер Сошіейт» і «Ґлобал Ґейблс Кантрі Клаб», було її особистим прагненням.
Та якраз доброчинна праця в царині мистецтва дарувала їй неабияку насолоду. Вона горіла бажанням бути корисною своєму народові. Ця думка не покидала її відтоді, як 24 січня 1971 року в залі «Аудиторія» Ольга виступила на концерті з нагоди проголошення української державності. Того разу вона показала себе в усій красі як дириґент хору та солістка, виконавши арію з опери «Тоска», солоспів «Сон Відня» та «Лети, тужлива пісне» Богдана Весоловського.
Навесні 1972-го Ольга наспівала дві великі платівки, які випустила корпорація «Монітор». До них було включено 23 пісні, зокрема «Дощик», «Стоїть гора високая», «Кину кужіль на полицю», «Ой, піду я до млина», «Червона рожа трояка», «Ой, ти, дівчино зарученая», «Їхав козак за Дунай», «Час додому, час», «Де згода в родині». Були тут і знаменита «Марічка» С. Сабадаша на вірші М. Ткача, і «Київський вальс» П. Майбороди й А. Малишка, і танго «Подай рученьку» Б. Весоловського тощо. Для запису цих пісень співачка створила оркестр зі шести осіб (скрипка, акордеон, балалайка, сопілка, флейта, гітара), який забезпечив їй музичний супровід.
На гарно оздобленому конверті було зображено фото співачки в національному строї, а на зворотному боці – подано тексти українською й англійською мовами. На жаль, ці тексти викликають багато зауваг, бо якщо в українських піснях розбіжності ще припустимі, то в авторських — цього робити просто не дозволяється. Так, у пісні «Марічка» замість «В’ється, наче змійка, неспокійна річка», співається «В’ється коло хати неспокійна річка», що є порушенням авторського права. Є перекручення й у тексті «Київського вальсу» А. Малишка. І ніде жодного разу не подається прізвищ авторів цих пісень.
1972 року здійснилася давня мрія співачки — побачити землю своїх батьків. Побувала вона там як член американської крайової федерації музичних клубів, а також мала змогу відвідати Лондон, Брюссель, Ленінград, Москву та Київ. Саме в Києві й стали їй у пригоді випущені в Маямі платівки, цілу валізу яких вона роздала викладачам і студентам музичної школи імені композитора Андрія Штогаренка, де виголосила промову та виконала для присутніх кілька народних пісень. Сама поява заокеанської українки в правдивому українському вбранні була великим сюрпризом для багатьох присутніх у залі.
1977-го разом із відомим бас-баритоном Юрієм Богачевським Ольга Павлова випустила ще одну платівку, репертуар якої склали пісні «Ой, Марічко, чичері», «Їхав стрілець на війноньку» М. Гайворонського, «Пасла дівка лебеді», «Чорна хмара» (з опери «Запорожець за Дунаєм»), «Маєва нічка» Л. Лепкого, «Ти до мене не ходи», «Якби не Маруся», «Стоїть явір над водою» Т. Шевченка, «Ой, на горі там женці жнуть», «Козак від’їжджає, дівчинонька — плаче», «Буковино» та «Віє вітер, віє буйний».
Не знати з яких причин цей мистецький проект двох відомих співаків залишився для української діаспори незнаним, а для України — недоступним, але саме ця платівка є їхнім найвартіснішим мистецьким здобутком і небуденним явищем того часу. Це — справжній шедевр професійного рівня, починаючи від підбору репертуару та закінчуючи чистотою інтонації, дикції, культури виконання й ідеальної злагодженості голосів. Залишається тільки дивуватися, чому ми так пізно про нього дізнаємося.
Того ж року Ольгу Павлову було визнано українкою року Союзу українок Америки. Їй ось-ось мало виповнитися 60, а вона все ще почувалася молодою й часто виступала перед громадою з хором і співала соло. У її репертуарі були твори «Айстри» на слова О. Олеся, «Стояла я і слухала весну» Лесі Українки з музикою К. Стеценка та знаменита «Синя чічка» М. Гайворонського.
Протягом кількох десятків літ Ольга Павлова була однією з найбільш знаних співачок – пропагандистів народної та сучасної української пісні. А роки спливали, як вода. 1980 року світ сколихнули пісні Квітки Цісик. За рік з’явилася її друга платівка. Своєю екстра-сучасністю вони відсунули на задній план багато чого зі створеного раніше. До змагання з Квіткою в Ольги вже не було ні сил, ані бажання. До кінця своїх днів вона жила в Маямі. Там і померла 6 жовтня 2004-го. В останню путь її проводжали донька Ольга Щефер, син Михайло Павлов, брат Володимир Божик, родина та численні друзі. Ховали її зі зали української католицької церкви, а тлінні останки спочивають на цвинтарі Всіх святих Cropo Funeral Chapel.
Насамкінець варто сказати, що Ольга Павлова залишилася свій слід в історії української музичної культури як відомий пропагандист української народної й естрадної пісні, так би мовити, доцісиківського періоду. Зараз її голос можна послухати завдяки Інтернету та не тільки помилуватися ним, а й усвідомити ті стрімкі зміни, що відбулися на відстані всього лише одного-двох поколінь. Отже, залишаться по ній не тільки діти, онуки та правнуки, але й її пісні, співані від усієї душі.
…У Маямі — уже весна. Палає над нею яскраве пекуче сонце, а земля вкривається квітами. І віриться, що там знайдеться людина, яка збере букетик синіх фіалок чи білих пролісків і прикрасить ними могилу співачки, бо вона мала українську душу й серце, наповнене піснями, які дарувала людям. Вічна їй пам’ять!

Анатолій Житкевич

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...