Новини для українців всього свту

Monday, Sep. 28, 2020

Павло Плішка — цвіт на весь світ

Автор:

|

Серпень 21, 2020

|

Рубрика:

Павло Плішка — цвіт на весь світ
Павло Плішка з учасниками капели бандуристів ім. Т. Шевченка та дириґентом В. Колесником. Чикаґо, 1994 р.

Павло Плішка — відомий американський оперний співак. Музичні критики не раз називали його «співаком над співаками». Завдяки своєму феноменальному басу широкого діапазону, він однаково успішний у виконанні оперних партій і творів концертно-камерного репертуару. «Його голос наділений неповторною магією величі. Це — голос імператора. І в горі, і в радості він розмовляє з Богом», — писав про нього часопис Vancouver Sun.
Павло народився 28 серпня 1941 року в місті Олд-Фордж (штат Пенсільванія) в родині українських еміґрантів. Його дідусь і бабуся прибули до Америки 1910-го з с. Габківці (тепер — Ліського повіту Підкарпатського воєводства на південному сході Польщі). Батько співака Петро й мати Олена народилися вже в Америці. Павло пригадує, що в дитинстві ходив із бабусею до української церкви св. Михайла в Скрентоні. Вже тоді він уважно прислухався до співу церковного хору, а згодом навчився грати на гітарі та з охотою співав молодіжних пісень.
Коли хлопцеві виповнилося 17 років, його спів почув Армен Бояджіян, директор Ліричної опери Петерсона. Збагнувши, що з хлопця може бути добрий співак, узявся навчати його мистецтва вокального співу та став його акомпаніатором. Три роки впертої праці дали свій результат і в 20 літ Павло вперше виступив на сцені «Патерсон Лірик-опера» в партії Монаха опери «Джоконда» Амількаре Понк’єллі. 1967-го його зачислили до основного складу солістів «Метрополітен-опери» в Нью-Йорку. Довгі роки успішно виступав у партіях Рамфіса, Філіпа («Аїда», «Дон-Карлос» Дж. Верді), Колліна («Богема» Дж. Пуччіні), Бориса Годунова, Василя Голіцина («Борис Годунов», «Хованщина» М. Мусоргського), Греміна («Євгеній Онєгін» П. Чайковського), Дона Фернандо («Фіделіо» Л. Бетговена), Графа («Самсон» Г. Генделя), Мефістофеля («Фауст» Ш. Гуно) й інших. Гастролював у Чикаґо, Філадельфії, Сан-Франциско, Клівленді, Детройті, Бостоні, Сан-Дієґо, Торонто, Монреалі, Вінніпеґу, Ванкувері. Його голос з захоплено слухали у Віденській національній опері, паризькій «Ґранд-опера», міланській «Ла Скала», лондонському «Ковент Ґардені». За 45-літню сценічну діяльність Плішка виконав 88 партій і був задіяний у 1 642 оперних постановках, підкорив найкращі оперні сцени Америки, Європи й Азії. І де б не був, завжди наголошував, що має українське походження.
Уперше перед українською публікою Павло виступив 5 червня 1977-го. Це відбулося у час закладення наріжного каменя будови нової церкви св. Юра в Нью-Йорку. Щоправда, цього разу не виконав жодної української пісні. А з українським репертуаром співак уперше з’явився на сцені 22 січня 1978 року в Українському народному домі в Нью-Йорку. А вже за два дні співав у Ньюарку. У часописі «Свобода» зазначалося: «Вістка про те, що співак Павло Плішка, бас-соліст Meтpoполітен-опери, виступить 22-го січня ц. p., о год. 4-ій у залі Ірвінґтон Гай-скул на концерті з нагоди 60-річчя проголошення незалежности Української Народної Рecпубліки, притягнула біля тисячі осіб української громади. Співака і його учителя співу А. Бояджіяна, який акомпаньював солістові на фортепіяні, представив мгр Роман Савицький. Соліст виконав твори «Гетьмани» й «Ой Дніпре мій, Дніпре» Миколи Лисенка на слова Тараса Шевченка та арію з опери «Сицилійське повстання» Дж. Верді. Незвичайно добра вимова слів, знаменита інтерпретація змісту — від героїчно-динамічного звучання до ліричного піяніссімо в словах «А що проминуло, не згадуйте, пани брати», та маєстичне фортіссімо в «Ой, Дніпре, мій Дніпре», а ще «Як в степах України блисне булава» до глибини зворушили і викликали неймовірний ентузіязм серед публіки, яка вставанням із місць дякувала співакові, вітаючи його за талант і зрозуміння української пісні».
17 листопада 1979-го Павло Плішка взяв участь у концерті на пошану патріарха Йосифа Сліпого. Це відбулося в залі «Купер-Юніон». В українській пресі про співака сповіщалося: «Здається, відомий соліст Метрополітальної Опери в Нью-Йорку Павло Плішка не потребує ні представлення, ні оцінки, бо він у свойому виконанні є неповторним. Пригадується, як два роки тому він виступав перед українською публікою в цій самій залі, виконуючи твори не українських композиторів і обіцяв, що наступний раз буде співати по-українськи. Справді так і сталось. Він виступив з українським репертуаром «Баляда про Довбуша» Д. Задора, «Безмежнеє поле» і «Миналють дні» М. Лисенка на слова Т. Шевченка при фортепіяновому супроводі Ворена Джонса. Не приходиться тут говорити ні про силу голосу, ні про його красу і тембр, бо все це у Плішки випливає неповторно з серця і душі з додатком його знання техніки і вміння подачі. Було видно його чітке й виразне посилання звуків і правильна вимова».
Того ж року Павло Плішка випустив у світ довгограйну платівку «Пісні України» з 12 піснями. Акомпанемент йому забезпечив відомий піаніст Тома Гриньків. Цікаво, що тут є неабияка заслуга його колеги Йосипа Гошуляка, відомого оперного та концертно-камерного співака з Торонто, котрий у своїй книзі спогадів «Й свого не цурайтесь» писав: «З Плішкою я познайомився особисто під час його виступу в Торонто восени 1977 року. Зустріч відбулася після його виступу в «Дон Карлосі». Ми обмінялися думками та побажаннями. Домовилися зустрітися в травні, коли він співатиме тут у вердівському реквіємі». У спогадах п. Йосипа можна прочитати й таке: «У газеті «Свобода», що виходить у Джерзі-сіті від 26 жовтня 1989 року я прочитав статтю під заголовком «Павло Плішка співав з успіхом у Києві». У тій статті автор висловився, що Плішка був першим українським співаком діаспори, котрий виступав на сценах України. Але це не правда, бо першим співаком української діаспори випало бути мені ще 1980 року… Після його концерту ми з ним зустрілися і він мені сказав, що вивчає мову й дикцію саме з моїх платівок».
Але Павло Плішка справді був першим із тих, хто виступив на оперній сцені столиці України та двічі виконав партію царя Бориса Годунова в однойменній опері Модеста Мусоргського в постановці колективу Національної опери України ім. Т. Г. Шевченка в Києві. І зробив це не тільки велично, але й від душі. Так, в інтерв’ю з Карлою Марією Вердіно-Сулволд для періодичного видання «Опера», Павло Плішка сказав: «У той час мене не покидали думки про предків, які залишили Україну з невеликим клунком і валізою та припливли на човні у Новий світ. А я, їхній внук, повернувся до Києва, і, стою тут зі золотим вінком на плечах після виконання партії Бориса Годунова. Я відчував присутність біля мене моїх діда й бабу, які немов дивилися на мене згори зі сльозами на очах, усвідомлюючи, що всі жертви та перешкоди, які вони мали у своєму житті, привели до цього мого виступу».
Восени 1985 року Український Інститут Америки в Нью-Йорку вшанував Плішку титулом «Українець року». 1988-го за виконання соло в реквіємі Дж. Верді разом із симфонічним оркестром «Атланти», він отримав нагороду Grammy. 18 червня 1990 року в «Карнеґі-гол» (Нью-Йорк) Павло виступив із львівським хором «Дударик» і мав приємну розмову з його солістом Василем Сліпаком, котрий згодом загинув у бою з російськими найманцями. А 1992-го у Парижі вийшов компакт-диск «Павло Плішка співає українські пісні».
Слід сказати, що не було такого випадку, щоби Павло відмовився від виступів на концертах для української публіки. Він співав із хорами «Кобзар», «Сурма», «Думка», виконував соло в ораторії «Неофіти» Мар’яна Кузана. Не став винятком і концерт, що відбувся 17 квітня 1994 року, коли Чиказька Округа УНСоюзу відзначала 100-ліття заснування Українського Народного Союзу. У цьому концерті брали участь Капела бандуристів ім. Т Шевченка з Детройта під орудою дириґента В. Колесника та хор «Сурма» під керівництвом М. Длябоги. Місцева преса зазначала, що поява Павла Плішки на сцені викликала бурю аплодисментів. У його вдумливому, емоційному та переконливому виконанні прозвучали арія Остапа з опери «Тарас Бульба» й «Гетьмани, гетьмани» М. Лисенка, а також «Твої очі» І. Соневицького на слова Івана Франка. Тембр голосу Плішки якнайкраще підходив до вибраних ним творів. Супроводжував виступ співака його довголітній акомпаніатор Тома Гриньків. На закінчення ювілейногo концерту прозвучала «Урочиста кантата до 100-річчя УНСоюзу» написана композитором Іваном Карабицем і поетом Миколою Руденком, а виконана солістами Павлом Плішкою, відомою співачкою Оксаною Кровицькою та двома хорами. Під дириґентурою автора музики вона справила велике враження на публіку.
Павла часто можна було бачити на музичних фестивалях в українській оселі «Гантер» біля Нью-Йорка, чути під час частих виступів на радіо як виконавця українських пісень, або світової класики. Павло завжди охоче розповідав про свою мистецьку працю, підкреслюючи своє українське походження. А, що це співак, артист, віртуоз, котрий технічними засобами вокального мистецтва вміє відповідно висловити почуття та зміст виконуваної пісні, сумнівів бути не може.
У січні 2012 року Павло Плішка вийшов на пенсію. Тепер на концертах не співає, бо має певні зобов’язання, а тому його голос можна почути лише в записах. За 45 літ життя на великій сцені, він завоював серця тисяч шанувальниками його таланту. Він на рівних виступав із Лучано Паваротті, Франко Кореллі, Монсеррат Кабальє, Пласідо Домінґо, Робертом Мерріллом. З українських співаків полюбляв співати з Андрієм Добрянським і Ренатою Бабак. Ім’я Павла Плішки вписане до Залу слави великих американських оперних співаків в Академії вокального мистецтва у Філадельфії. Віні член консультативної ради культури Українського музичного інституту в Америці (Нью-Йорк). 1999-го за ініціативи Монтклерстейтового університету Павла Плішку удостоєно звання доктора гуманітарних дисциплін. Він батько трьох синів, найстарший, також Павло, пішов слідами батька.

Анатолій Житкевич

About Author

Meest-Online