Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Tuesday, May. 21, 2019

Патріарх українського балету

Автор:

|

Серпень 27, 2015

|

Рубрика:

Патріарх українського балету

Дмитро Чутро

«Хочу зробити добре діло, і я певний, що українське громадянство мені в тім допоможе, — сповіщав у часописі «Свобода» від 22 грудня 1932 року балетмейстер, продюсер, педагог і громадський діяч Петро Чутро, беручись за постановку опери «Мазепа» Петра Чайковського. Саме завдяки його зусиллям уперше в Америці постановку цієї опери українською було здійснено в репрезентативній ньюйоркській залі «Мекка Темпле».

Дмитро Чутро народився 12 жовтня 1902-го в с. Молодовичі Перемиського повіту (тепер це —Польща). Його батьками були Антон і Пелагея з родини Войтовичів. Ще дитиною, після несподіваної смерті матері, Дмитра усиновила мамина сестра та виїхала з ним на Кубань. Та мешкали вони там не довго. Коли Дмитрові виповнилося сім років, вони перебралися до Костромської губернії. Тут хлопчина навчався грамоти в гімназії та брав приватні уроки гри на скрипці.
Улітку 1913 року його відвідав дядько Петро, котрий служив у гренадерського полку. Гарний, підтягнутий, із пишною бородою та шаблею на поясі, дядько справив на Дмитра сильне враження, і коли він запропонував племінникові їхати з ним у Москву для навчання в кадетській школі, той тут же погодився. Та після двох років муштри в хлопця відпало бажання стати військовим. Це сталося після того, як він випадково потрапив на заняття Московської балетної школи Семена Орлова. І вже не було в нього інших думок, ніж про балет. На початку вересня хлопець став учнем цієї школи, а коли разом із учнями школи виступив у половецьких танцях опери «Князь Ігор» П. Бородіна, то забув і про скрипку.
Став би Дмитро артистом балету, якби не революційні події в Петрограді. 16-літній юнак узяв участь у бою з пробільшовицьки налаштованими матросами балтійського флоту, був змушений утікати від переслідування і пристав до групи циркових вершників.
Спритний і відчайдушний юнак став одним із кращих наїзників. Так, як він виконував лезгінку на ходу, зіскакуючи й вискакуючи на коня, не міг повторити ніхто. Коли навесні 1919 року група виїздила на виступи в Царгороді (Туреччина) та Ліверпулі (Велика Британія), його включили до трупи.
1922-го Дмитро вже був у США, а ще через рік опинився у Монреалі. Звідти дороги повели його в Торонто, Едмонтон і Вінніпеґ. В останньому з них він познайомився й потоваришував із українським греко-католицьким єпископом Никитою Будкою. Після розмов із єпископом танцюрист не тільки навернувся до українського роду, а й до кінця життя залишився великим патріотом України.
Після Вінніпеґа Дмитро повернувся в Торонто, де заприятелював із Юрієм Гассаном, колишнім хористом Українського національного хору О. Кошиця. Тут у хлопців виникла ідея — викликати до Канади Василя Авраменка, котрий перебував у Празі. Юрій взявся за підготовку документів, а Дмитро цілий рік працював офіціантом, аби оплатити дорогу.
12 грудня 1925 року Василь Авраменко прибув до Канади, а вже 1 лютого відкрив у Торонто школу українського танцю, де Дмитро став перщим танцюристом. Йому подобалося, як Авраменко будував архітектуру танцю й за допомогою простих лінійних кроків, рухів, пластики та ритмів умів розкрити внутрішній зміст композиції.
Але Авраменко був із тих невгамовних мандрівників, котрим на місці аж ніяк не сиділося. Із Торонто він вирушив до Віндзора, Форт-Вільяма, Порт-Артура, Кенори, Едмонтона, Ріджайни, Вінніпеґа, а звідти — до США, де виступи його колективу відбувалися ледь не щодня. 12 квітня 1927-го він виступав у Філадельфії. А вже наступного дня в газеті «Свобода» Теодор Свистун писав: «У його танцях перед нашими очима стає жива Україна. Коли це бачиш, то здається, ніби чуєш запах українського степу, а перед очима стають запорожці, які своєю силою світ дивували. Не знахожу слів, щоби передати те враження, яке зробили на мене танці роботи Василя Авраменка».
Дмитра запросив до свого колективу відомий російський хореограф Михайло Мордкін, професійна балетна трупа котрого здійснювала тривале концертне турне Америкою. І хоч як було весело в Авраменка, від цього запрошення Дмитро відмовитися не міг. Три роки був солістом корпорації «Мюзікал-арт оф інкорпорейтед», а восени 1931 року підписав дуже вигідний контракт із компанією «Флорентин-ґранд-опера» у Філадельфії, за два роки виступів у якій доріс до посади хореографа.
Тут уже й варто було б зупинитися, якби не давня мрія — створити власний колектив, який би ставив українські опери. Й ось, у газеті «Свобода» від 21 січня 1933 року з’явилося повідомлення: «Жива історія України перед нами. У суботу 4 лютого 1933 року до 300-ліття уродин великого гетьмана України Івана Мазепи, Український мистецький театр під дирекцією Дмитра Чутра уперше в Америці українською мовою ставить в ньюйоркській залі «Мекка Темпл» оперу «Мазепа» з музикою П. Чайковського».
У своїй статті «Чому я взявся за постановку опери «Мазепа», опублікованій у «Свободі» від 8 грудня 1932-го, Дмитро Чутро писав: «Від 12 літ вештаюся по різних театрах і маю до діла з операми, бо в багатьох із них виступає також і балет. Мене як українця завжди боліло, що доводилося бачити опери італійські, німецькі, французькі, російські, чеські, польські, а українських не бачив. А ми ж такий співучий народ. Є у нас чудові співаки, хори, а опери на світовій сцені не видно».
Слід сказати, що це не була копія відомої російськомовної опери за сюжетом Олександра Пушкіна. Незмінною в ній залишилася тільки музика, а над лібрето довелося попрацювати Лонгрину Цегельському. 11 разів у різні роки та різним складом учасників Дмитро Чутро ставив цю оперу на кращих сценах США та Канади. 12 лютого 1934 року її було поставлено в ньюйоркському «Казино-театрі», 6 грудня 1936-го та 6 листопада 1951-го — у знаменитому «Карнеґі-гол». Відбулися її постановки й у Вашинґтоні, Пітсбурзі, Чикаґо, Клівленді, Детройті, Вінніпезі, Торонто й інших містах.
Ще в листопаді 1932 року Дмитро сповіщав, що має намір здійснити постановку опери «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського, але справа змінилася, коли композитор Павло Печеніга-Углицький вирішив доповнити її двома новими актами. Тож уперше український мистецький театр під орудою п. Чутра здійснив цю постановку лише 2 грудня 1933-го в залі Українського народного дому у Філадельфії, а наступного дня — у Честері.
Не менш відомим пропагандистом і реформатором був Дмитро Чутро й у балетному мистецтві. 1 липня 1938 року він здійснив тріумфальний виступ українського балету в Торонто. Ставили його балет «Хоровод» із музикою Павла Печеніги-Углицького. Це відбулося з нагоди державного свята Канади на міській площі перед 8 тис. глядачів.
25 жовтня 1936-го в Нью-Йорку Дмитро відкрив приватну балетну школу в Нью-Йорку. Того ж року у Філадельфії здійснив постановку опери «Евгеній Онєгін» англійською мовою, а через два роки повторив її в Торонто. 21 квітня 1940 року в Нью-Йорку в «Мекка-аудиторії» мистець здійснив виставу опери «Тараса Бульбу» Лисенка, 17 листопада 1946-го повторив її в Детройті, а 4 травня 1948-го — у Вінніпезі.
1946 року Дмитро Чутро оселився у Вінніпезі, де організував балетну трупу. У січні 1948-го його колектив здійснив гастролі містами Західної Канади з виступами у Калґарі, Вінніпезі та Саскатуні.
Із 1952 року й до кінця життя Дмитро жив у Маямі, де мав будинок у престижному районі міста та був прихожанином церкви Св. Миколая. До кінця днів своїх він був відомою особою в культурно-громадському житті Флориди. 21 березня 1965-го за його ініціативи було проведено Шевченківський концерт, учасником якого був мішаний хор церкви Св. Миколая під орудою о. С. Магаляса та співак Євгена Ковч, котрий виконав кілька пісень і зокрема «Серенаду» на слова Т. Шевченка й музику Д. Чутра. На його запрошення в лютому 1969 року в Маямі відбулися три концертних виступи Детройтської капели бандуристів під проводом Г. Китастого.
У березні 1973-го Дмитро Чутро очолив комітет зі збору коштів на пам’ятник видатному українському композитору Павлові Печенізі-Углицькому. 9 жовтня 1977 року в залі «100-ліття Вінніпеґу» підчас відзначення 12-го Конґресу українців Канади (КУК) мистець представив свій балет «Легінь», музику до якого написав композитор Печеніга-Углицький. Сольні партії в балеті виконали солісти Вінніпезького королівського балету, а групові танці — танцювальний ансамбль «Русалка», переможець музичного фестивалю КУК.
1968-го мистець одружився з балериною Лізою Парсікангас, а в лютому 1982-го його не стало. Він помер на 80-му році життя. Тлінні останки мистця поховали на українському цвинтарі Св. Андрія Первозванного в Бавнд-Бруку.
На жаль, ім’я Дмитра Чутра досі залишається забутим, ніби його ніколи й не було, але саме він підніс український класичний балет на американській землі до рівня світового значення.

Анатолій Житкевич

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...