Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Friday, Nov. 24, 2017

Пам’яті Дарії Нижанківської-Снігурович

Автор:

|

Січень 21, 2016

|

Рубрика:

Пам’яті Дарії Нижанківської-Снігурович

Дарія Нижанківська-Снігурович

Усі, хто знав Дарію Нижанківську-Снігурович, були переконані в тому, що це — людина виняткової вдачі. Будучи керівником і хореографом балетної школи при Королівському балеті у Вінніпезі, всі свої дії вона спрямовувала на те, щоб переконати своїх і чужих у тому, що український балет має в собі неперевершену красу. Тож не випадково в книзі «Українська жінка в хореографії» Марія Пастернакова писала: «Дарія Нижанківська-Снігурович веде у своїй школі клас балету, техніку якого вміє поєднати з характером стилізованих українських народних танців і при цьому виявляє докладне знання основних законів будови композицій. У такого роду творчій праці вона розкриває широкі можливості сценічного оформлення народних танців, чим збагачує та підносить на високий рівень українське хореографічне мистецтво».
Дарія Нижанківська побачила світ 18 червня 1915 року у Львові в родині Амбросія Нижанківського, відомого актора та театрального балетмейстера театру «Львівська бесіда», сина актора Юліана Нижанківського й онука Романа Нижанківського, засновника театру в Коломиї. Її батько був досить успішним у характерних ролях і чудово виконував партію Виборного в опереті «Наталка Полтавка» М. Лисенка.
Був акторський талант й у Дарії, але вона вибрала балет. Свій перший танець ще малою дитиною виконала в дитячому садочку. Пригадуючи ті роки п. Дарія казала: «Ніколи не танцювала так щиро й глибоко пройнято своєю ролю як тоді, на «Святі матері». Мені було п’ять років. Я танцювала «Паяца», а Ірка Соколовська — «Лялю». Я просто забула всі ті складні рухи, яких мене вчила вихователька й усе станцювала по-своєму».
Коли її восьмирічну вела до своєї балетної школи тета Оксана Суховерська, дівчинка вже знала, що буде балериною. Цілих десять літ була Дарка ученицею цієї школи, а по її закінченні виїхала до Праги, де вдосконалювала мистецтво балету та часто навідувалася до Відня, щоб брати уроки в славетної балерини Мії Славенської, учениці Лео Деліба та Жозефіни Вайс. Дівчата були ровесниці й легко знаходили спільну мову та зацікавлення. Та коли 1937 року Мія виїхала в Париж, Дарія вирішила повернутися до рідного краю. До Львова вона приїхала наприкінці 1938-го й ще якийсь час навчалася в балетмейстера А. Фалішевського. Влітку 1939 року Дарія стала солісткою Львівського театру опери й балету.
Вона могла стати видатною балериною, якби не війна. У розквіті сил і таланту навесні 1944-го Дарія, на той час уже Нижанківська-Снігурович, виїхала на Захід. Замість великої сцени їй довелося працювати в таборі переміщених осіб на території Австрії, але й тут жінка не залишала улюбленої справи та навчала таборових дітей хореографії. Її «В’язанку українських танців» у виконанні українських дітей на Міжнародному фестивалі 1945 року в Інсбруку було визнаною найкращою.
Навесні 1950-го Дарія разом із чоловіком Василем Снігуровичем еміґрувала до Канади й оселилася у Вінніпезі. А вже 23 липня 1950 року вона взяла участь у концерті новоприбулих із Європи українських мистців, серед котрих були артисти театру «Ренесанс» І. Туркевич-Мартинець, Г. Манько, А. Степняк, І. Федишин і Л. Левицька. Їхній виступ відбувся в залі церкви Св. Миколая.
Невдовзі п. Нижанківська-Снігурович розпочала свою педагогічну діяльність хореографа балетної школи Королівського балету у Вінніпезі. Перші успіхи прийшли скоро. 4 лютого 1951 року в залі Українського національного об’єднання Вінніпеґа її вихованці виступили в опері «Катерина» М. Аркаса, в березні того ж року — у виставі «Атаман Пісня» М. Чирського, а 27 квітня 1952-го — в операх «Майська ніч» і «Ноктюрн» М. Лисенка.
1960 року з ініціативи централі Комітету українок Канади Ірина Туркевич-Мартинець спільно з відомою громадською діячкою Наталею Леонтович-Башук заснували у Вінніпезі дитячий оперний театр, учасниками якого були переважно учні Рідної школи та студентська молодь. Це були діти віком від чотирьох до 19 років, загалом — близько 60 осіб. Театр працював при Українському народному домі.
Найперше, здійснили поставку опери «Коза-Дереза» Миколи Лисенка. Ця вистава відбулася 18 квітня 1964-го в престижному «Плейгаузі», зала уміщала 6 тис. осіб. «Я хотіла у цій виставі показати дітям не тільки спів чи театральну гру, — розповідала поетові Леоніду Полтаві Ірина Туркевич-Мартинець, музичний керівник колективу, — а й пантоміму, танець, тому «поширила» оперетку, додавши велику мімічну сцену «Київський ярмарок», використавши для цього музику того ж таки композитора, а прекрасні балетні сцени до опери поставила Дарія Нижанківська-Снігурович. Таким чином маленька оперка тривала майже дві години».
Це була колективна перемога. Оркестровку опери здійснив дириґент і композитор Лев Туркевич, дириґував — Олег Левицький, костюми, декорації й інший реквізит допомогли виготовити відомі митці — скульптор Леонід Молодожанин і маляр Мирон Левицький. Справжньою окрасою дійства стала балетна група Дарії Нижанківської-Снігурович.
На початку 1965 року колектив театру здійснив постановку дитячої опери «Зима й весна» М. Лисенка, де знову ж таки успішно виступила танцювальна група під керівництвом Дарії Нижанківської-Снігурович.
1967-го оперу «Коза-Дереза» було повторено у Вінніпезі, а згодом показано в Оттаві, Торонто, на українському музичному фестивалі в Ґлен-Спей (США) і тричі — на ЕКСПО-67 в Монреалі. За сприяння фірми «Кантор Рекордс», власником якої був українець Орест Палащук і за участі колоратурного сопрано Тетяни Шуфлин оперу було записано на платівку та показано на телебаченні.
А невдовзі дитячий оперний театр приступив до постановки опери «Серце Оксани», написаної Стефанією Туркевич-Лукіянович на замовлення колективу та сестри автора музики Ірини Туркевич-Мартинець. Це був досить оригінальний за своєю будовою, стилем і музикою твір, вагомою ознакою якого був сміливий модернізм і безкомпромісність.
Постановка опери стала небуденною подією в житті Вінніпеґа тим більше, що її показ відбувся в сучасній модерного стилю залі «Сентеніян-гол». Газета «Трібюн» так відгукнулася на цю подію: «Український дитячий театр під керівництвом Ірини Туркевич-Мартинець і Дарії Нижанківської-Снігурович уперше поставив у Вінніпезі нову оперу для дітей «Серце Оксани», написану Стефанією Туркевич-Лукіянович. У ній — великодушність і любов, які є тими силами, що врятують світ». А «Свобода» від 2 червня 1970 року, запрошуючи українську громаду на перегляд опери, зазначала: «У час святкування 100-ліття створення канадської провінції Манітоба, де проживає багато українців, 7 червня в модерному залі «Сентеніян-гол» відбудеться вистава української дитячої опери «Серце Оксани» авторства С. Туркевич-Лукіянович під мистецьким керівництвом Ірини Туркевич-Мартинець і хореографа Дарії Нижанківської-Снігурович».
Невдовзі цю оперу було показано в Торонто та Саскатуні. Слід нагадати, що постановки цих опер повторювалися кілька разів упродовж 20 літ й її організаторам та керівникам щоразу доводилося починати все спочатку, враховуючи зміну поколінь виконавців.
Якось у п. Дарії виникла ідея поставити великий триактний балет «Ніч під Івана Купала». Вона особисто написала лібрето, підібрала музику й цілий рік їздила в Саскатун, де працювала з танцювального групою «Євшан», виконавцями балету. Мети було досягнуто — прем’єра балету відбулася влітку 1971 року.
Свою роботу в хореографічній школі при Королівському балеті п. Дарія вела на високому професійному рівні в залі, обладнаній станками та зеркалами. Кожне заняття починалося з розминки. «Особливо цікаво було стежити за старшою з груп танцюристок, — писала у травні 1977-го Марія Антонович-Рудницька, журналістка журналу «Наше життя», — які легко та елегантно сполучали класичні піруети й гліссади з українською дрібушкою та притопами. Саме з цього поєднання строго прописанного кодексу позицій і «па» класичного балету випливав чар хореографічної креації Дарки Нижанківської-Снігурович».
За багаторічну працю балетмейстера неодноразово відзначали дипломами, грамотами та нагородами, зокрема Почесною грамотою Української вільної академії наук. Вона уміла виставляти українські танці у всій їхній красі та русі, пристосовуючи їх до балетної форми, що завжди мало вартість у світовому мистецтві балету. Серед інших постановок хореографа слід відзначити танці до опер «Пробудження мавки» С. Рахманінова, «Ноктюрн» М. Лисенка та «На русалчин Великдень» М. Леонтовича.
Був час, коли Дарія Нижанківська-Снігурович керувала балетною групою, створеною з членів «Пласту» та студентів університетів, музичний супровід якій забезпечував спеціально створений для цього оркестр. Спільними силами вони здійснили постановку драми «Бояриня» Лесі Українки.
Як балетмейстер Дарія Нижанківська-Снігурович здійснила з керованим нею колективами кілька сотень концертних виступів у час числених фестивалів, вистав, концертів і конкурсів.
Земне життя Дарії Нижанківської-Снігурович закінчилося 23 червня 1980 року у Вінніпезі. У смутку в останню путь її проводжали чоловік Тарас Снігурович, учні, приятелі та члени родини Нижанківських і Снігуровичів.
Із її відходом у вічність українська діаспора втратила великого сподвижника передових традицій українського мистецтва хореографії, послідовника творчості Василя Авраменка та Дмитра Чутра, котра вміло вплітала в стилізовані народні танці техніку клясичного балету й цим заслужила на пам’ять поколінь і згадки в історії хореографічного мистецтва України.

Анатолій Житкевич

About Author

Meest-Online

  • Genia Blum

    I am Daria Nyzankiwska’s Canadian daughter, also a ballet soloist and the founder of a ballet school, http://www.ballettluzern.ch and the Daria Nyzankiwska Dance Foundation http://www.tanzstiftung.ch in Switzerland. Regretfully, I was not contacted before this article was published, as I could have corrected a few errors and expanded on the information it contains. But I thank you for keeping the memory of an exceptional artist and human being alive!

Loading...