Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Tuesday, Oct. 24, 2017

Останнє танго

Автор:

|

Квітень 26, 2012

|

Рубрика:

Останнє танго

У ніч на 15 січня 1966 року Торонто так засипало снігом, що, коли розчистили шляхи, вони стали подібні на тунелі. Мабуть, кожен житель міста намагався за можливості не пускатися в дорогу власною автівкою, а ті, кому цього дня це конче було потрібно зробити, невдоволено пропускали на перехресті Каледонія-роуд і Сант-Клер-авеню-вест похоронну кавалькаду автомобілів із табличками «Фюнерал-гом», яка була такою довгою, що здавалося, ніби їй не буде кінця. А їхали ті автомашини від української греко-католицької церкви Св. Йосафата до кладовища «Проспект». Того зимового дня українське Торонто прощалося зі своїм Ябцьом. Це була остання путь на цьому світі блаженної пам’яті Леоніда Яблонського, одного зі засновників і пропаґандистів музики легкого жанру — перших українських танго, фокстротів, румб, повільних вальсів і джазових композицій.

Леонід Яблонський народився 12 березня 1908 року в Києві. 1919-го, при відступі частин Української народної армії, він разом із батьком — полковником УНР, матір’ю й братами Іваном, Анатолем і Ярославом опинився в таборі для інтернованих осіб неподалік польського містечка Каліша. Після звільнення з полону батьки залишилися в Каліші, а хлопців було відправлено на навчання до Станіславова та Львова. Леонід обрав Львів, де навчався в учительській семінарії, а згодом — у Вищому музичному інституті імені М. Лисенка.

Життя змусило хлопця самотужки здобувати кошти на проживання й оплату за навчання. І тут йому стали в пригоді навички гри на скрипці, частково набуті ще в Києві, а також під час навчання у Львові. Невдовзі, згуртувавши дещо молодших за себе студентів інституту Богдана Весоловського, Анатолія Коса та Степана Гумініловича, Леонід створив у місті Лева один із перших українських гуртів, які виконували твори розважального змісту. Цікаво, що цей колектив уже від самого створення мав у складі свого композитора. Ним був Богдан Весоловський, який ще 16-річним хлопцем 1931-го розпочав писати модні танго, фокстроти й вальси. Хлопці купили акордеон, позичили банджо, барабан, саксофон і розпочали проби. Досить скоро вони стали одним із найпопулярніших музичних колективів, який львів’яни лагідно називали Капелою Яблонського, а самого Леоніда — Ябцьом, або Ябцьо-джазом.

Кажуть, що серед перших виконуваних гуртом пісень була «Параска», текст до якої написала мати Богдана — Марія Весоловська, відома громадська діячка, голова Союзу українок Стрийщини й поетеса, яка друкувала свої вірші під псевдом Маруся Грабовецька. Щоправда, львів’янам Богдан став більше відомим тоді, коли створив пісню-танго «Ти і твої чорні очі», написану на слова Ярослава Масляка. Завдяки ліричній мелодії та сучасним ритмам ця пісня швидко стала популярною. Захоплюючими були й слова, де все так просто й зрозуміло: коханий пішов і обіцяв повернутися, але вже втретє цвітуть яблуні, а він не приходить. Сумує дівчина, та все ж таки надіється, що хлопець повернеться й вона зазирне йому в очі:

 

Ти і твої чорні очі

так чарують все мене,

Що в безсонні довгі ночі

все нагадують тебе.

В них і жаль,

і сум безмежний,

В них туга і неспокій.

Для когось вони

такі байдужі,

А для мене світ цілий.

 

Ще більшого успіху набула Богданова пісня-танго «Прийде ще час», яку восени 1937-го було видано у Львові окремим буклетом із модерним малюнком на обкладинці. Коли вона з’явилася, молодь від неї просто шаленіла, а співати її хотілося без кінця. Ось, хоч би й ці слова:

 

Прийде ще час,

Коли затужиш ти за мною,

Прийде ще час,

Коли згадаєш наші дні.

Може, тоді

Любов ти зрозумієш мою

І, може, за ту любов

Вдячна будеш мені.

 

Цю пісню було легко співати, а ще легше — слухати й мріяти. Вона захоплювала всіх своєю свіжістю. Тішився нею й автор. Як згадував журналіст Роман Рахманний, який був приятелем сім’ї композитора, цей твір мав свою передісторію. Композитор розповів йому, що спочатку написав тільки музику в ритмі танго, яку гурт виконував на забавах. Якось, коли Капела Яблонського виступала у львівському клубі «Бесіда», там був присутній поет Степан Чарнецький. Поетові так сподобалася мелодія танго, що за півгодини він написав до неї слова й подарував Богданові Весоловському з умовою, що той сам почне писати тексти до своїх пісень. Згодом так і сталося, бо зі 125 пісень композитора 30 текстів є авторськими.

Додало пісні популярності й те, що її першою виконавицею була молода, гарна майбутня зірка польської естради Ірена Яросевич, пізніше відома як Рената Андерс і Ренати Богданська. Разом із нею часто співав і навіть танцював Богдан Весоловський, а найчастіше, коли гурт виступав у так званій палатці курортного села Черче, що поблизу Рогатина, де ведучими програми бували Левко Лепкий і Роман Купчинський. Так було й у Львові, коли хлопці організовували новорічні карнавали або вечори «Червоної калини». Згодом Капела Яблонського поповнилася новими учасниками. До її загального складу входили: Ябцьо-Яблонський, Таці Кос, Бонді-Весоловський, Льольо Волошин, Данко Перфецький, Лесько Тарнавський, Юрко Жмуркевич, Мар’ян і Васька Костюки та Юзьо Курочко. Звичайно, це — жартівливі імена учасників гурту, який був знаним уже далеко за межами Галичини.

Гурт виступав за Польщі, а згодом — протягом короткого, але жорстокого часу радянської влади, так тривало й за німців, лише змінювався його репертуар та склад учасників. 1938-го виїхав до Відня для вдосконалення освіти Богдан Весоловський. Захопився спортом і став одним із найкращих футбольних воротарів краю Степан Гумінілович. Змінився сімейний стан завжди товариського, веселого та життєрадісного, загального улюбленця Леоніда Яблонського. Ще 1937 року він одружився з Наталею із родини Бігусів, а 1938-го в них народилася донька Марта.

Ніби відчувши подих великих змін, 1942 року родина Яблонських виїхала до Чехії. Там у них народилася ще й донечка Рома. Там же вони дочекалися капітуляції Німеччини й дивом уникнули арешту НКВС, а 1948-го еміґрували до Арґентини, оселившись у Буенос-Айресі. «Умови життя склалися для нас, — розповідає авторові цього нарису пані Марта Гордон із Яблонських, — досить благополучно. У Буенос-Айресі батькові вдалося організувати гарний оркестр легкої музики, який мав постійні виступи в одному із найпрестижніших ресторанів столиці Арґентини. Отже, жилося нам там незле». І це — незважаючи на те, що кого-кого, а музикантів у Арґентині ніколи не бракувало.

Сім довгих років прожили Яблонські в Буенос-Айресі. А в Торонто жили на ту пору Леонідова мати Євпраксія й брат Ярослав. Двоє інших братів проживали в Парижі, де невдовзі й померли. І якось умовила мати сина переїхати до Торонто — для заспокоєння її душі. Мабуть, вірила, що тут у сина справи підуть іще краще. Отже, 1955-го кораблем до Нью-Йорка, а звідти — літаком до Торонто Яблонські прибули в Канаду.

На початках Леонід працював у готелі, а невдовзі йому вдалося організувати колектив вокалістів і оркестрантів, якого й у Львові не було. Справи пішли особливо успішно, коли він налагодив контакти з Богданом Весоловським, котрий проживав у Монреалі. Так, спільними зусиллями композитора та керівника оркестру за спонсорства власників книгарні «Арка-Квін» вони розпочали випуск серії платівок. Загалом їх було випущено понад сто. А 1957-го до Торонто приїхав Степан Гумінілович, який також уніс до цього колективу свою «китицю цвіту». Нагадаємо, що Леонід, маючи поетичні задатки, часто писав для Степана пісенні тексти. У співпраці ними було написано «Останнє танго», «Відень», «Як ніч», «Сон» і інші композиції.

Маестро створив колектив, про який знали всі українці на теренах Канади та США. Але він ніколи цим не чванився й навіть співав як простий хорист у хорі «Прометей», керованому Левом Туркевичем, а після несподіваної смерті Лева перебрав на себе управління жіночим хором «Чайка».

Веселий у товаристві, бадьорий, активний і дотепний, він організовував у Торонто пречудові музичні дійства. Це стало можливим ще й тому, що саме тут мешкали гарні співаки-солісти, які любили виконувати пісні легкого жанру. Серед них — Василь Тисяк, Антін Дербіш, Стефанія Федчук, Марія Дольницька, Люба Гумінілович, сюди ж приїздив для запису пісень

Б. Весоловського відомий оперний співак Андрій Добрянський, а з Монреаля — Марія Вербицька й Анна Чорнодольська. Чудово виконувало пісні Весоловського й Гумініловича в оркестровці Леоніда Яблонського вокальне тріо «Троянда» в складі Люби Мороз, Христини Гарасовської та Люби Дербіш, а також квартет «Верховина».

Особливо вдало колективом Ябця було проведено музичне ревю «Раз козі смерть», яке відбулося 1963-го, за текстами

Є. Козака, В. Левицького, Б. Нижанківського в режисерській постановці Юрія Бельського, де було

задіяно 25 учасників. Був то гарний і веселий час. Море радості дарували артисти, співаки й музиканти людям. А ще більше надій покладалося на майбутнє. Усі були молоді, веселі, творчі, емоційні, а з ними він — маестро Яблонський, у білому жакеті з метеликом на білій сорочці… І раптом увечері 11 січня 1966-го схвильованим голосом по радіо «Пісня України» Борис Дніпровий повідомив, здавалося б, про неможливе: «У глибокому смутку інформуємо українську громаду Торонто й околиць, що сьогодні, 11 січня, увечері, помер після короткої важкої недуги від розриву кровоносних судин у мозку Леонід Яблонський». А після короткої паузи прозвучало «Останнє танго», що було написане Степаном Гумініловичем на його слова:

 

Останнє танго тобі дарую я.

Вже сонце згасло далеко

в моря дні.

Добраніч, люба,

засни спокійно,

Тобі співав я ці пісні.

 

Такого похорону, який відбувся 15 січня, у Торонто давно не було. Здавалося, тим людям, котрі стояли навколо гробу, дехто — по коліна в снігу, не було числа. А невдовзі, на вечорі пам’яті Леоніда Яблонського, який про­йшов у залі Українського культурного центру на Крісті, Віра Ке сказала: «Не можна зміряти води в морі горнятком від кави, не можна зміряти своїм розумом дивних справ Господа, тому ми старалися не думати про те, чому наш маестро так несподівано відійшов від нас. Ми думали лиш про те, що як за життя, так і тепер він з’єднав нас усіх біля себе й так, як колись нам котилися сльози зі сміху з його жартів, тепер нам котяться сльози жалю за ним».

Анатолій Житкевич

About Author

MiCT

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...