Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Tuesday, Nov. 20, 2018

Органічна глибина простоти

Автор:

|

Травень 10, 2018

|

Рубрика:

Органічна глибина простоти

Писати про талант, який тільки-тільки робить перші кроки на шляху у велике мистецтво, не тільки радісно та хвилююче, але й відповідально і ризиковано. Тут потрібна розумна міра в оцінці вже зробленого, адже ніхто не спроможний передбачити як складеться подальша доля початкуючого митця — успішно та щасливо, чи навпаки — драматично і провально, утвердить, розвине він отримані від природи задатки, чи необачно розтратить те, що має.
Шляхи розвитку таланту непередбачувані й не прогнозовані. Навіть незаперечний геній іноді дочасно сходить із дистанції чи зникає назовсім у ще молодому віці.
Талант — це не лише крила та безцінний дар, а й велика відповідальність перед Господом, яку треба гідно пронести через усе життя, розвиваючи і примножуючи природні задатки. Без ненастанних пошуків, невтомної роботи над собою, інтелектуального і духовного збагачення у світі мистецтва нема що робити.
Гадаю, що Христинка Ковальчук це добре розуміє, бо працю поставила підніжжям до мистецтва. Те, як вона працює й яку кількість полотен уже створила, дає підстави вірити, що попереду в неї вагомі творчі досягнення і злети, успіхи і визнання, любов і пошана справжніх поціновувачів образотворчого мистецтва.
Її кращі полотна спонукують до глибших роздумів та уважнішого прочитання. Вигідно вирізняється з-поміж інших графічних робіт невелике за форматом полотно «Чорноземія». Ніби літаючий острів зависає у повітрі загадкова земля. Що це? Химерне сновидіння авторки чи абстрактна фантазія? Сюрреалістична візія чи фрагмент казки? Гадаю, скільки глядачів зупиниться біля цієї таємничої картини, стільки й буде інтерпретацій і тлумачень. У мене, скажімо, вона асоціюється з літаючим островом Свіфта, описаним у «Мандрах Гулівера». Виникають алюзії також з легендарними Антлантидою, Гіпербореєю та Кітеж-градом, що зникли чи то у водах океану чи в глибині віків. А, може, це проекція до вигаданої Йокнапатофи Фолкнера, такий собі намріяний світ юної мисткині, який вона створила для того, щоб на радість собі й людям заселяти його деревами, птахами, рибами і різними загадковими істотами?
Творчість, яка не пробуджує уяву, не спонукує до співавторства, домислів — маловартісна. Христинка Ковальчук це добре розуміє, тому щедро очуднює те, що малює, творить, а не копіює побачене, вигадує, а не наслідує Творця. В цьому проявляється сила її молодого таланту, його краса і новаторство.
По-своєму перегукуються з картиною «Чорноземія» і такі роботи, як «Вікно занедбаного будинку» та «Вода, повітря і…», де все ірреальне, вигадане та казкове. На першій картині вікно і частина цегляної стіни також зависають у повітрі, як материк Чорноземії. Але тут більше світла і надії, хоча сказати щось певне і конкретне неможливо. Тільки й того, що якийсь дивний, не до кінця зрозумілий настрій опановує глядача, який на довше зупиняється перед цим полотном і внутрішнім зором углибає в нього. Настрій, у якому переплітаються туга і сподівання щастя, ностальгія і спокій, журба і радість, як в Олександра Олеся. Годі побачити, що там, у темному вікні, це залишається, мабуть, таємницею і для самої авторки, але яке мистецтво без таїни?
Картина «Вода, повітря і…» — сюжетна, де зміст зводиться до незвичного дійства — з великого, відкоркованого графина вилітають бульбашки повітря, які тут же перетворюються на красивих метеликів кольору морської хвилі. Цікава творча знахідка, що повертає у світ дитинства, незабутньої маминої казки. Здавалося б, усе просто, але за цією видимою простотою, безперечно, тривалі творчі пошуки, щасливі осяяння та п’янка хвиля натхнення, що дозволила втілити на папері маленьке диво — народження нового життя.
Христинка з особливою цікавістю і ще напівдитячою зухвалістю й сміливістю занурюється у світ видимий і невидимий (чи божественний, за Сковородою), і важко сказати, якому з них вона віддає перевагу, який більше вабить і хвилює її. Це здається немислимим, що після цілком реалістичного відтворення земних пейзажів, намальованих аквареллю («На хвилях спокою», «Морський краєвид», «Весняний мотив» та інших) вона тут же відкриває завісу таких незглибимих сфер непізнаного та трансцедентого, що просто дух перехоплює. Зараз чимало художників працює на стику таких межових крайнощів, полярних зацікавлень, але нікого з них молода художниця не повторює і не наслідує. У неї свій яскраво виражений почерк, свої бачення і манера малювання, своя палітра, яку вона постійно оновлює та збагачує найрізноманітнішими відтінками вишуканих барв.
І що важливо: живопис Христинки Ковальчук радісний у своїй основі, й це яскраво проявляється у всьому, що вона намагається передати на полотні. В її пейзажах найчастіше стільки сонця, тепла, м’яких пастельних тонів, що світ постає, як велике Господнє диво. І головне, що в цьому світі звучить висока літургійність, яка, як на мене, є визначальним критерієм справжності таланту.
Багато хто з художників досягає високого рівня майстерності, творить правильні й навіть досконалі картини, але як часто від цієї досконалості відгонить крижаним холодом і надмірною технічною непогрішністю. Від полотен юної тернополянки віє теплом, світлом, дивною енергетикою душі, і це магнетично притягує до них.
Маю певність, що кожен, хто зупиниться перед її картинами, відчує особливий приплив енергії. Це тому, що вона повністю віддає себе кожній барві й лінії, бо вірить, що тільки так можна перелити частку душі в колір, змусити полотно ожити та заговорити.

Натюрморт з млинком

Її кращі пейзажі наповнені повітрям, що дивним чином проявляється у поєднанні тонів і барв. І тому біля них так легко дихається, створюється дивовижна ілюзія присутності живої природи. Це не означає, що ці роботи фотографічно точні. Зовсім ні! Світ, що постає в них, не лише правдиво-реалістичний, наповнений точними та достовірними реаліями життя, а світ, в якому відбито особливості її характеру, мислення, залюбленість у життя і навіть ритм серця.
Христинка — поетеса пензля і барв, а її живопис — поезія зору. Які поетичні, високі почуття зроджують полотна «Чотири реалії радості», «Пори року», «Місяць і зорі», скільки в них радісного і натхненного захоплення красою світу! Ці картини інтенсивні по кольору, в них багато тонких нюансів світла, а мазок незмінно динамічний і вібруючий, що передає хвилювання і ритм серцебиття.
У Христинки немає полотен, які б залишали глядача байдужим, і це при тому, що їхня композиція, зазвичай, напрочуд проста, а художнє вирішення, що називається, лежить на поверхні. Їхня таїна в іншому — в любові, у внутрішній схвильованості авторки. Так малювати цей світ може лише людина, безтямно залюблена в нього і вдячна Богові, що створив такі дива.

Сосни в морі

Колористичні полотна Христинки Ковальчук свідчать, що вона не просто милується природою, уважно та наполегливо вивчає її, а й таємниче проникає в одвічні земні тайни, зливається з ними душею. Саме тому природа на її картинах незмінно олюднена, в ній відчувається частка світової душі.
Молода мисткиня багато уваги приділяє композиції, у неї «працює» кожна деталь, тут немає нічого випадкового, зайвого, що б випадало чи дисгармоніювало з кінцевим задумом. Уникаючи однобічності й одноманітності, вона змушує по-особливому зазвучати кожен штрих і лінію, наповнюючи їх високою емоційною напругою.
Притишені й епічно розкуті полотна завжди новаторські за духом, несподівані за творчим вирішенням й незмінно злагідніють душу. Маю переконання: хто хоч раз побув з ними на самоті, довго носитиме у серці їхнє чисте і благодатне світло. І стоятимуть перед його внутрішнім зором високі небеса, замислені плеса озер і рік, занурені в суть дерева, — й невидиме чисте небесне світло проллється в його душу.
Христинка — лірик у сприйнятті природи, і це особливо відчувається тоді, коли вона малює небеса, далекі небосхили, море та ріки. Тоді сюжетна простота наповнюється внутрішньою витонченістю, малярка досягає вишуканої колористичної гармонії, побудованої на поєднанні, здавалося б, несумісних барв.
Особлива, сказати б, палка її любов — квіти, що виростають не тільки на землі, а й деревах, ліхтарях, писанках, вікнах, дахах будинків і… на спині потішного котика. Ці квіти не просто милують зір і душу, вони наповнюють душу тим світлом, яке випромінюють пелюстки. Художниця ставить собі за мету не лише відобразити красу тих чи інших квітів, які, звісно ж, самі по собі уже велике диво світу, а передати глибшу їхню сутність, прихований зміст краси. Насичена кольором атмосфера її картин («Замріяний», «Квітковий ліхтарик», «Сновидіння», «Квітник у пустелі», «Планета сновидінь») передає інтенсивність кольорового ритму, що його випромінює живе диво природи.
Христинка уміє невимушено, легко та ненав’язливо підсилити гру контрастів, передати їхній живий дух. Холодні синьо-зелені та теплі червоно-коричневі кольори мирно межують між собою, створюючи відчуття музикальності. Саме музикальний ритм ніжних кольорових поєднань є тією найприкметнішою особливістю її творчого стилю, що тільки-тільки починає увиразнюватися та набирати примітної творчої сили.
А ще кожну тему вона намагається розкрити через ліричне одкровення, навіть якщо сюжет картини наскрізь символічний і спонукає до непростих філософських роздумів.
Талант — це те, перед чим зупиняєшся зачарований, вражений і схвильований, це подих вищої, вишньої сили, влитої в душу людини Богом. Хочеться вірити, що світлий дар Христинки Ковальчук міцнітиме з кожною новою роботою, з кожним новим роком і кроком й даруватиме глядачам щемливу радість зустрічі з прекрасним.

Петро Сорока

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...