Новини для українців всього свту

Friday, Jul. 19, 2019

Незвична хроніка призабутих подій

Автор:

|

Березень 28, 2013

|

Рубрика:

Незвична хроніка призабутих подій

Львівське видавництво «Сполом» заходами Юрія Судина видало 2011 року спогади воїна УПА старшого вістуна Михайла Шиманського. Він народився 1924-го в Новому Люблінці на Любачівщині, у бідній селянській родині й історію бурхливих воєнних подій своєї малої вітчизни відтворив на канві особистих переживань.

Старий і Новий Люблінці віддавна славилися своїм патріотизмом і дбайливим ставленням до місцевих культурних традицій. Національна свідомість тут міцно коренилася в ґрунті нерозривного зв’язку з рідною землею. Цілком зрозуміло, що ворожі наміри московських і польських комуністів силоміць депортувати українських автохтонів Закерзоння привели це населення до стану загального спротиву.
Можна багато й довго сухим науковим стилем описувати трагічні події 40-х років ХХ ст., які були змушені пережити мешканці обох Люблінців і всього Закерзоння, але краще те зробив бл. п. Михайло Шиманський (псевдонім «Шмир»), який крізь призму особистого досвіду показав увесь трагізм етнічної чистки, яка нависла над його рідною Любачівщиною. Розповідь автора — це щира «сповідь» молодої, вразливої й інтелігентної людини, яка, опинившись у безвихідній ситуації, під постійною загрозою, намагається знайти якийсь розумний і все-таки чесний вихід. Героями розлогої мемуарної «повісті» (бо й так можна назвати ці спогади) є, передовсім, його сусіди, знайомі, друзі по зброї та товариші тюремного животіння.
М. Шиманський хоч і не позбавлений літературного хисту, та в його творі не знаходимо вигаданих фіктивних персонажів, пригод чи ситуацій. Головним мотивом його спогадів є власні переживання особи, вплутаної в жорстокі реалії тої трагічної пори, пори брутальності, насильств і звірства. Проте й у ті страхітливі часи як і сам автор, так і його бойові друзі зуміли героїчно стати на герць із ворогом, зберегти власну честь, людяність і гідність.
Представлений матеріал тогочасної дійсності в усій відкритості показав принциповість люблінецької молоді, її героїзм і беззастережну відданість патріотичній ідеї. Змагання за вільну Україну тут з’єдналися з боротьбою за безпеку рідних околиць, що були об’єктом грабіжницько-бандитських нападів різного роду польських партизанських збройних формувань включно з державним Військом польським. І сам автор, і його вірні друзі навіть у екстремально важких умовах партизанського життя виявляли надзвичайну стійкість і витривалість. (Чи можемо собі уявити сцену, коли після бою перемучений, голодний і з промоклим взуттям партизан ночує на морозі в лісі, під сосною?) Цікаво, що у важких умовах конспірації та голоду партизани УПА не вдавалися до насильного реквізування харчів у польського населення. Нагадаймо, що за такі вчинки в УПА загрожувала кара смерті. Хлопців із УПА дратував і той факт, що не можна їм силою брати харчі в польського населення навіть тоді, коли було відомо, що те награбувало чимало різного майна в українських селах. Польське військо та польські цивільні банди таких застережень не мали й безжально грабували українські села, не жаліючи навіть удовиць і сиріт.
У в’язниці у Барчеві біля Ольштина разом з українцями сидів офіцер-поляк (за хуліганство). Його звали Пашкевичем, колись він воював з УПА й на тему українських «супротивників» висловлював таку думку: «Дуже високо оцінюю Українську повстанську армію. Вона дуже добре організована й має добрих командирів. Особливо треба високо оцінити її боєздатність, здатність швидкого маневрування та, передовсім, досконалу розвідку, із якою, мабуть, тільки англійська може зрівнятись».
Часом і серед «патріотів» із ОУН траплялися, пише Шиманський, егоїстичні одиниці, що найбільше дбали про власний престиж і особисті інтереси… Психіка людини та її моральність виявляються найкраще в ситуаціях випробування й загрози. Автор спогадів не приховує й того факту, що деякі одиниці своїм егоїзмом і некомпетентністю завдавали шкоди загальній справі. Шкідлива пасивність однієї особи з Проводу ОУН під час нападу польського війська та цивільних банд на Люблінець знаходить докірливий осуд у спогадах «Шмира». Не можна не годитись із поглядом Шиманського. Він, як знавець партизанського ремесла, професійно оцінює згадане явище.
Ставши сиротою з малих літ, Михайло Шиманський не мав змоги отримати освіту навіть середнього рівня, проте здобував її весь час шляхом самоосвіти. І, повернувшись із в’язниці, одержав посаду для освіченого працівника. Був то гарний високий чоловік; відважний, розумний і кмітливий, дуже інтелігентний і дуже вразливий, до того ж — досконалий шахіст і співрозмовник.
У своїй професійній діяльності Михайло втішався великою повагою. Його знали як чесну, працьовиту й правдомовну людину. Ще дитиною я вперше побачив Шиманського в серпні 1946 року, коли він із групою своїх колег-курсантів старшинської школи зайшов до нашої хати в Руді Журавецькій, а мама частувала гостей обідом. Мені дуже сподобалась їхня зброя. Удруге я мав честь гостити Михайла Шиманського 1974-го на своєму весіллі в місцевості Табожець біля містечка Барцян. (Був тоді там і Володимир Марочко — воїн славного «Бурлаки»). Після того ми неодноразово зустрічались із Михайлом і розмовляли про минулі події. Відчувалося, що мій співрозмовник не може увільнитись від зболеної пам’яті про свою програну війну за непорушність і волю рідних Люблінців. А був це лиш малий фрагмент великих змагань за волю цілої України.
Спогади Михайла Шиманського «Люблінці й околиці» мають велику пізнавальну й історичну вартість. Не позбавлені вони також і літературно-естетичних цінностей. Це – своєрідна хроніка визвольних змагань української молоді обох Люблінців і околиць, представлена з позиції їх учасника. Немало героїв Михайлового твору живе після переселення в Східній Пруссії. Деяких зустрічав я особисто. Їхні розповіді не суперечать фактам, про які пише Шиманський, а погляд на особу «практичного» «Богуна» (псевдонім) — у всіх однаковий.
Старший вістун «Шмир» (тобто М. Шиманський) особисто брав участь у забезпеченні Конференції проводу ОУН-УПА, влаштованої 12 липня 1946 року в Тепилах. У конференції брав участь д-р о. Адам Слюсарчик, курінний «Залізняк», сотенний «Шум», інші представники військових штабів і проводу цивільної сітки Закерзоння. Отоді польське військо великими силами намагалося взяти в полон учасників конференції. Хтось «зі своїх» зрадив полякам час і місце запланованої конференції. І зробив це хтось із вищого проводу. Аналізуючи відомі факти та розповіді в’язнів, Шиманський доходить висновку, що тим зрадником був, мабуть, провідник Іван Гамівка «Вишинський». Автор спогадів також брав участь у забезпеченні спільної конференції проводу ОУН, УПА й польської АК, що відбулася 20 травня 1945-го в Тепилах. Перемовини з АК продовжились і наступного дня (уже в Руді Ружанецькій). Було досягнуто порозуміння щодо припинення взаємної боротьби. Дізнався я, що деякі польські історики й дотепер шукають свідків згаданих перемовин.
Роздуми над трагічним минулим свого поневоленого народу спровокували люблінецького патріота до написання спогадів. Вони можуть (і повинні) стати настільною книгою кожного українця, який шанує себе й свій рід. Можуть до них звернутися навіть читачі з Лівобережної України! Для зацікавлених подаю адресу видавництва: «Видавництво «Сполом», вул. Краківська 9, м. Львів, Україна, 79800. Тел./ факс: +38-032-297-55-47.

Михайло Шумада

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...