Новини для українців всього свту

Sunday, Oct. 20, 2019

Незакінчена пісня Юрія Кириченка

Автор:

|

Березень 05, 2015

|

Рубрика:

Незакінчена пісня Юрія Кириченка
Український хор Юрія Кириченка «Бандурист». Нью-Йорк, 1929

Український хор Юрія Кириченка «Бандурист». Нью-Йорк, 1929

Юрія Кириченка називали другим Кошицем. Та й сам славетний дириґент і композитор ніколи не заперечував того, що має талант від Бога. Невипадково в українському часописі «Свобода» від 20 липня 1951-го писалося: «Юрій Кириченко як гідний і визначний син свого народу понад 40 років життя зложив на вівтар пропаганди української пісні як серед українців, так і серед чужинців. Він був добрим дириґентом, музикою, громадянином, людиною кришталево чистої душі й серця».

Майбутній маестро народився 5 травня 1888 року в с. Луці-Мелешківській Вінницького повіту. По закінченні сільської двокласної дяківської школи він навчався в музичній школі Миколи Лисенка в Києві й був одним з улюблених учнів композитора. Там 1904-го Юрій вперше зустрівся з Олександром Кошицем, котрий студіював курс композиції у професора Любомирського. Незважаючи на те, що Кошиць був на 13 років старший за Юрія, вони завжди знаходили спільну мову. Їхні взаємини ще більше зміцніли після того, як Олександр очолив хоровий колектив вихованців школи. І хоч особливими здобутками цей хор не вирізнявся, сам процес методики роботи дириґента над хоровим репертуаром мав для Юрія свої позитиви. Співав він і в новоствореному при школі хорі «Боян», а керував ним О. Кошиць.
1910 року школу було закінчено, і за порадою Миколи Лисенка Юрій виїхав до м. Сарн на Волині й упродовж семи років працював вчителем музики в одній із шкіл, а 1917-го повернувся до Києва і став хористом 1-го Українського національного хору, дириґентами якого були почергово Кирило Стеценко, Олександр Кошиць, Микола Леонтович та Олекса Приходько.
У лютому 1919 року Юрій у ранзі соліста Української державної республіканської капели, очолюваної Олександром Кошицем, виїхав до Кам’янця-Подільського, а звідти — у концертне турне містами Франції, Іспанії, Польщі, Чехії, Голандії, Австрії, Німеччини.
У травні1921-го через матеріальну скруту та хворобу Кошиця колектив капели розділився на дві групи. Одна частина хористів залишилася чекати на одужання дириґента, а інша — продовжила виступи Німеччиною й Іспанією. Саме цей, узявши назву «Український національний хор», обрав своїм дириґентом Юрія Кириченка. Під його орудою було здійснено двомісячні гастролі Алжиром та Тунісом.
І якщо для Європи український хор не був новинкою, то в африканських країнах колектив здійняв справжній фурор. У пресі зазначалося: «Те мистецтво, яке показали українці, стало яскравим свідченням краси й чару їх рідної пісні». А один із туніських музичних критиків міста Магдія писав, що «високо в небі над сценою літнього театру в час виступу українського хору довго кружляли лелеки. Гадаю, що вони вже чули ці пісні в Україні. Мабуть, цей концерт додав їм туги за рідним краєм».
Відзначаючи високий рівень звучання Українського національного хору, преса не забувала й про дириґента, засвідчуючи високий рівень його майстерності. Тож здавалося, що Юрій Кириченко мав би бути задоволеним рівнем своїх знань. Але він думав інакше й 1922 року вступив до Лейпціґської консерваторії, де навчався протягом трьох років, а після її закінчення 1925-го — еміґрував до США й оселився в Нью-Йорку.
Та не встиг маестро призвичаїтися до нових умов життя, як йому запропонували очолити церковний хор при православній церкві Св. Володимира. Згодом він заснував громадський хор «Бандурист», який за досить короткий час став відомим уже на всю Америку. Перший виступ цього колективу відбувся 22 січня 1928 року, в День соборності України, в залі «Стайвезант гай-скул» у Нью-Йорку. Про це в часописі «Свобода» від 25 січня сповіщалося: «Хор цей – молодий, існує лише два місяці, але вив’язався так гарно, що захопив кожного із слухачів за саме серце. І хоч участь у хорі беруть відомі наші солісти, там відчувається рівновага голосів. Кидається у вічі інтерпретація творів, і це не дивно, бо відчувається, що керує колективом дириґент високої вартості».
Популярність колективу різко зросла після його спільного концерту зі славетною Соломією Крушельницькою, що відбувся 4 березня 1928-го в нью-йоркській залі Stuyvesant High Scool.
Учасники «Бандуриста» не тільки брали участь у концертах хорової музики, а й ставили вистави. Першу з них — комедію «Пан Штукаревич» — було інсценізовано 20 січня 1929 року в приміщенні церкви Св. Володимира.
Згодом хор брав участь у постановці українських опер «Наталка Полтавка» М. Лисенка, «Запорожець за Дунаєм» Семена Гулака-Артемовського, «Катерина» М. Аркаса, вистав «Ой, не ходи, Грицю» М. Старицького, «Назар Стодоля» Т. Шевченка, «Жидівка вихреста» І. Тогобочного та «Душогубка» Т. Трушевського.
А в січні 1930-го в продажу з’явилися платівки зі записаними «Бандуристом» колядками. Їх випустила у світ американська корпорація «Колумбія». Того ж року маестро відкрив у Нью-Йорку музичну студію, де навчав українських дітей сольного співу, гри на фортепіано, теорії музики, гармонії та дириґентури.
На початку 1933 року засновник Колегіальної пресвітеріанської церкви Володимир Купчинський на дуже вигідних умовах запропонував маестро створити Український мішаний хор у Ньюарку. Про це Мирон Сурмач у своїй книзі спогадів «Історія моєї «Сурми» написав: «У той час були добрі хори при католицькій церкві на 7-й вулиці, при православній церкві на 14-й вулиці та при Колегіяльній пресвітеріанській церкві. При останній було мало парафіян, але був добрий дириґент Юрій Кириченко. Пресвітером там був пастор Володимир Купчинський — брат славного поета і композитора стрілецьких пісень Романа Купчинського. Той пастор був популярний тим, що відправляв хворих до пресвітерської лікарні на Бронксі, де мав для своїх людей сім ліжок».
На жаль, дириґентові довелося покинути працю з хором «Бандурист», і керівництво він передав у надійні руки молодого перспективного співака й дириґента Гната Палажія. Та зміна місця проживання не призвела до зміни діяльності маестро. Він, як і раніше, працював на благо української пісні, й уже 4 березня новостворений хор прозвучав на радіо W.O.R. Протягом багатьох років він брав участь у Шевченківських концертах, жалобних імпрезах до роковин мученицької смерті Ольги Басараб, а також із нагоди ювілейних дат Івана Франка, Лесі Українки й інших. Та найчастіше цей хор влаштовував концерти духовної музики. Із хором часто виступала співачка Ізабела Фоменко, музичний супровід якій забезпечував її чоловік — відомий композитор Микола Фоменко.
1934 року в Нью-Йорку Юрій Кириченко очолив мішаний міщанський хор Організації державного відродження України, із яким виступав в залах українських громад. Із цим колективом маестро, так само як це було колись із хором «Бандурист», здійснював постановки вистав, зокрема драми «Безталанна» І. Тобілевича, інсценізація якої відбулася 14 квітня в залі Народного дому.
Пам’ятним був виступ українських хорів під орудою Юрія Кириченка 19 жовтня 1947-го в залі «Вашинґтон Ірвінґ гай-скул». В українській пресі повідомлялося: «Хор вив’язався знаменито. Це вже не хор часів війни, коли переважали жіночі голоси. Тепер наші хлопці-вояки повернулися. Чути було їх сильні баси та зміцнені тенори. Всі співали гарно, мелодійно, неначе з радості по чотирьох роках розлуки».
Був Кириченко й досить добрим майстром хорових аранжувань. 1938 року він випустив у світ свою збірку «Пісні радості». Його музичні композиції постійно лунали у виконанні керованих ним хорів. Звучали вони на світовій виставці в Нью-Йорку 1939 року та в репрезентаційних залах «Карнеґі-гол» і «Тавн-гол» у Нью-Йорку. Одного з вечорів на початку 1941-го у виконанні хорів прозвучала на радіо його «Великодня служба Божа». Важливим досягненням маестро був організований його хоровими колективами концерт із нагоди ювілею Михайла Грушевського, що відбувся 9 листопада 1950 року.
Хористи любили свого маестро та неодноразово відзначали ювілейні дати його народження та творчої діяльності. Саме такий відбувся 5 травня 1951-го, коли українська спільнота урочисто відсвяткувала 40-річчя його діяльності. Востаннє зі своїми хорами він виступив на сцені 6 червня 1951-го в залі Української централі в Ньюарку. То був концерт до дня пам’яті Симона Петлюри.
Життя Юрія Кириченка закінчилося трагічно. Ще 29 червня 1951 року разом із сином Юрієм і його дружиною Мартою він побував на концерті відомого скрипаля Володимира Цісика, а наступного дня, вже зранку, відбув на відпочинок. Приятелі маестро знали, що він захоплювався плаванням. Бувало, Юрій запливав далеко в море та щасливо повертався назад. Та не так сталося 2 липня 1951-го, коли він відплив так далеко, що йому забракло сил подужати потужні хвилі океану. Юрій Кириченко потонув за 200 м від берега, коли до нього вже наближався човен допомоги.
Панахиди за покійним відбулися 6 липня в похоронному закладі Петра Яреми. Мистця поховали на кладовищі «Мейплвуд» в Нью-Йорку. Юрій Кириченко-молодший обрав батькову професію й став відомим хоровим дириґентом.

Анатолій Житкевич

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...