Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Wednesday, Oct. 17, 2018

Незабутній пам’яті славетного кобзаря Кучугури-Кучеренка

Автор:

|

Серпень 09, 2018

|

Рубрика:

Незабутній пам’яті славетного кобзаря Кучугури-Кучеренка

Кобзарство — унікальне явище не лише української, а і світової культури. Його носії впродовж століть зберігали духовний генофонд народу, будили в ньому національну свідомість, передавали тисячолітню мудрість, розкривали правду життя, закликали до активності, згуртованості, боротьби зі злом. Разом зі знищенням кобзарів, нищився і неоціненний духовний спадок України — думи, історичні пісні, звичаї, мова, знання давнини й історії.
Серед багатьох інших великий талант проявив у кобзарському мистецтві Івана Кучугури-Кучеренко — людина трагічної долі, світлих поривань, щедро обдарованій життям і кривдженим ним. Він народився 7 липня 1878 року в с. Мурафа Богодухівського повіту Харківської губернії (тепер — Краснокутського району Харківської області). У дитинстві перехворів віспою і втратив зір. Навчався кобзарського мистецтва в о. Павла Гащенка. Великий вплив на майстерність гри Кучеренка мали Опанас Сластіон і Гнат Хоткевич. Останній звернув увагу Івана Кучеренка після ХІІ Археологічного з’їзду 1902-го.
Відчувши талант Кучеренка, ним стали займатися педагоги, намагаючись йому прищепити основи сценічного виконавства, з кобзарем займалися відомі музичні театральні діячі й етнографи. У зв’язку з цим Філарет Колесса писав: «Все те, як і значний ступінь інтелігентності, придбаної через зносини з освіченими людьми, каже нам вбачати у Кучеренку новіший тип кобзаря, в якого народна традиція, змішана з найсвіжішими культурними впливами, вже не виявляє бажаної чистоти».
1908 року Микола Лисенко запросив Івана Кучеренка викладати бандурницькі студії в Київській музично-драматичній школі, що тривало два роки.
1913-го він виступав у Петербурзі де за два з половиною місяці дав понад 40 концертів, а після цього поїхав до Москви, де виступав на імпрезах, організованих В. Шевченком на запрошення товариства «Кобзар». У грудні 1915 року виступав в Катеринославі у приміщенні Комерційного клубу місцевої «Просвіти», де концерт проходив під назвою «Українська народна пісня за участю Кучугури-Кучеренка та хору під керівництвом В. Петрушевського». В цей час до нього горнеться українська інтелігенція, яка намагається ще більше вдосконалювати свою сценічну манеру виконання. 1919-го Кучеренку присвоїли звання народного артиста УНР.
Кучугура-Кучеренко геніально виконував думи «Про Олексія Поповича», «Дума про плач невільників», «Про Хмельницького і Барабаша», «Про смерть Хмельницького», «Про смерть кодака-бандуриста», «Бідна вдова і три сини» та «Дума про Симона Петлюру», діставався до глибин людського почуття. У репертуарі бандуриста було й понад 300 пісень. Якби Іван Кучуруга-Кучеренко написав лише слова та музику до пісні «На високій дуже кручі» в пам’ять Тараса Шевченка, яку виконують в Україні досі, то вже тим йому належав би довічний уклін на всі часи та невмируща слава.
Олександр Міньківський, довголітній дириґент і директор Державної капели бандуристів у Києві, котрого відзначили Всесвітньою грамотою миру, так казав про Кучеренка: «Наша пісня народжувалася віками, так як жив і страждав український народ, але протягом цього періоду українські бандуристи піснею в супроводі бандури пробуджували і передавали свою кипучу пристрасть радість і горе майбутнім поколінням. До цих талановитих майстрів належав і Іван Кучеренко».
З безмежною любов’ю ставився Кучеренко до Кобзаря. У його творчій спадщині зберігся сильний Шевченківський дух, історія та доля нашого народу, її трагічні й героїчні сторінки. І завдяки Шевченкові і бандурі «наша дума, наша пісня не вмре, не загине».
Філарет Колесса писав: «Іван Кучугура-Кучеренко все життя провадив активну громадську роботу. А 1919 року його силоміць мобілізують до червоних аґітбригад, від яких він відхрещувався. В цьому періоді він дуже багато часу витрачав, підготовляючи відповідний матеріал (дерево) на виконування музичних інструментів, — самостійно робив прекрасні бандури». При цьому займався педагогікою, мав багато учнів також із середовища зрячих аматорів. Кучеренко мав сім’ю, був одруженим на сестрі свого вчителя Павла Гащенка. Діти Івана Кучеренка у 1920-х рр. виступали разом із батьком та іншими бандуристами. Їхній репертуар був більш усучаснений, опрацьований на мотивах минулого. Зрештою, і творчість Кучеренка також була майстерно поєднана з народною традицією, але змішана з найсвіжішими культурними впливами, яку з великою насолодою слухачі приймали і обдаровували його мистецтво рясними оплесками.
Аби заманити Кучеренка до свого табору, комуністи 1925 року присвоїли йому звання народного артиста УРСР. Від нього стали вимагати, щоб своїм репертуаром вихвалив більшовицьку систему, славив партію комуністів. Коли ж він прямо відмовився від такої пропозиції, проти нього, як і проти численних учених, літераторів, мистців застосували репресії.
На початку грудня 1930 року в Харківському оперному театрі сталінські кати організували підступний З’їзд народних співців Радянської України, куди з різних областей привезли 337 делегатів, серед котрих було чимало сліпців-бандуристів. Основним завданням З’їзду було питання активного залучення народних співців до соціалістичного будівництва, але ті відмовилися.
Ухваливши відповідні резолюції, незрячих співців під приводом поїздки на З’їзд народних співців народів Союзу Радянських Соціалістичних Республік, що мав відбутися у Москві, повантажили до ешелону і підвезли до околиць ст. Козача Лопань. Пізно увечері кобзарів і лірників вивели з вагонів до лісосмуги, де були заздалегідь вириті траншеї. Вишикувавши незрячих кобзарів і їхніх малолітніх поводирів в одну шеренгу загін особливого відділу НКВС УСРР розпочав розстріл. Коли все було закінчено, тіла розстріляних закидали вапном і присипали землею. Музичні інструменти спалили поряд.
Спираючись на свідчення місцевих жителів пошукова групою Спілки української молоді (СУМ) встановила приблизне місце страти традиційних співців. Після юридичного оформлення відповідних документів, СУМ тепер має намір ініціювати проведення повноважною комісією ексгумації й ідентифікації тіл замордованих лірників, кобзарів і стихівничих. На місці злочину буде встановлено Пам’ятний хрест.
1937-го большевицьке шумовиння досягло таких масштабних звірств, що про них треба неустанно пригадувати нашим і майбутнім поколінням. Тоді більшовики заарештували й Івана Кучеренка, звинувативши в «участі у контрреволюційній організації». За вироком «особової трійки» 24 листопада 1937 року Івана Качугуру-Кучеренка розстріляли. Його похоронили у Харкові у братській могилі на Польському меморіальному цвинтарі.
Більшовики поширювали іншу версію смерті бандуриста, що нібито вона відбулася 1939-го після з’їзду кобзарів у Києві, але цьому немає підтверджень.
Зусиллями митців із України та діаспори у м. Харкові та на батьківщині кобзаря у с. Мурафа в липні 2008 року були проведені ювілейні концерти та науково-практична конференція, присвячена життю та творчості визначного кобзаря. З нагоди 130-ліття І. Кучугури-Кучеренка у центрі с. Мурафи встановили меморіальну дошку.

Ярослав Стех

До теми
Термін «кобзар» в широкому побутовому значенні іноді містить не лише автентичних народних співців, але і придворних бандуристів, сліпих бандуристів, бандуристів, котрі стилізують свою творчість під брендом кобзарства — кобзарі-артисти. Також до загальної категорії кобзарів можуть входити репродуктивні бандуристи, котрі наслідують виконання і репертуар автентичних народних кобзарів. Іноді до категорії додають лірників, поетів і виконавці на оркестрових чотириструнних домрах і круглих шести- або семиструнних гітар, які переназвали на кобзи. Ось короткий список найвідоміших кобзарів.
Автентичні кобзарі: Остап Вересай, Гнат Гончаренко, Михайло Кравченко з Великих Сорочинців, Петро Ткаченко, Степан Пасюга й Іван Кучугура-Кучеренко.
Придворний бандурист: Григорій Любисток.
Гайдамацькі кобзарі: Данило Бандурка, Грицько Кобзар, Прокіп Скряга, Михайло, Сокового зять і Василь Варченко.
Лірник: Семен Зезуля
Кобзарі часів радянської влади: Федір Кушнерик та Євген Мовчан.
Сліпі бандуристи: Євген Адамцевич, Іван Запорожченко та Володимир Перепелюк.
Сучасні кобзарі-артисти: Тарас Компаніченко, Василь Нечепа, Дмитро Білий і Тарас Постников.

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...