Новини для українців всього свту

Tuesday, Jan. 19, 2021

Неспалена пісня Ярослава Щура

Автор:

|

Січень 23, 2014

|

Рубрика:

Неспалена пісня Ярослава Щура

«Рік тому, — повідомлялося в газеті «Новий шлях» за 4 березня 1972 року, — у Вінніпезі було засновано мистецьку установу «Опера Манітоби», яка взяла собі за мету оживити культурне життя міста в ділянці опери. До цього осередку було залучено місцевих талановитих співаків, одним із яких був українець Ярослав Щур». І вже після першої ж постановки опери «Севільський цирульник» Дж. Россіні, де він успішно виконав партію Фіорелло, канадська преса зазначала, що його шлях був довгим і не завжди вдячним, але все ж таки він досягнув задуманого. То був початок професійної діяльності співака.

Ярослав Щур побачив світ 24 січня 1926 року в мальовничому с. Голгочі Підгаєцького повіту на Тернопільщині в селянській родині Василя Щура й Анни з Коваликів. Ще малим хлопчиною він разом із матір’ю співав у церковному хорі, а коли підріс, то брав участь у сільському аматорському театрі, навіть виконував партію Петра в опері «Наталка Полтавка» М. Лисенка. Так було доти, допоки Ярослав навчався в сільській, а згодом у Підгаєцькій семирічній школі, а коли хлопцеві виповнилося 17 років, він став воїном української дивізії «Галичина».
Півтора року носила його доля фронтовими дорогами та ще три з половиною – він перебував у полоні в Ріміні (Італія). І саме там, за колючим дротом, дивізійники організували хор «Бурлака», керівниками якого спочатку був Степан Гумінілович, а згодом — Євген Пасіка. То був досить добре підготовлений колектив, концерти якого відбувалися в таборах для військовополонених, а після війни — у таборах для переміщених осіб Австрії та Німеччини.
Співав Ярослав і у відомому хорі «Думка» під керівництвом Нестора Городовенка, а восени 1951-го еміґрував до Канади й оселився у Вінніпезі, де по закінченні Манітобської біблійної колегії за спеціальністю бакалавра церковної музики 1975 року став учителем музики в школі. Згодом Ярослав закінчив ще й Манітобський університет. Велику допомогу надав йому відомий бас Київської опери Дометій Березинець, у якого співак навчався вокального співу в Альбертському музичному коледжі, і професор Г. Гвайтгед, котрий навчав його цього ж мистецтва в Манітобському університеті.
Як оперний співак Ярослав Щур уперше виступив у опері «Наталка Полтавка» Миколи Лисенка. Це відбулося 6 березня 1964-го в престижному міському театрі «Плейгавз». Про це в журналі «Промінь» за квітень того року писалося: «Ярослав Щур виконав партію Миколи дуже добре. У нього – досконала техніка звуковидобування й ідеальна дикція, що ж до сценічної постави, то він – досить артистичний і привабливий. Своїм прекрасним баритоном і гарними зовнішніми даними співак просто прикував до себе увагу публіки, за що був віддячений шквалом оплесків».
Маючи ідеальну дикцію співака, Ярослав був ще й досить добрим декламатором. Особливо гарно він читав «Гамалію» Т. Шевченка, із яким 12 листопада 1961 року виступив у Торонто на концерті, присвяченому 25-літтю УНО. Мабуть, це заохотило його започаткувати у Вінніпезі українську годинну радіопрограму «Пісня України», яка вперше вийшла в ефір 18 лютого 1966-го. А вів він її досить різнопланово й творчо, особливо щодо музичного оформлення програм. Так, у газеті «Новий шлях» від 12 лютого 1966 року писалося: «Вінніпеґ розпочне українську радіопрограму, яку очолить Ярослав Щур. Він уже давно відомий у Вінніпезі як виконавець народних і сучасних українських пісень. У його репертуарі їх є більше за 120. Він — колишній співак хору дивізійників «Бурлака», заснованого в італійському полоні. 1952 року співак прибув до Вінніпеґа, де став відомий як співак-баритон, вихованець професора Д. Березинця, участю в Українських фестивалях Манітоби та виконанням партій в операх «Наталка Полтавка», «Ноктюрн» і «Запорожець за Дунаєм».
Авторитет мистця зростав досить швидко. Він був солістом кількох українських хорів, виступав у концертах із Вінніпезьким симфонічним оркестром, співав у вже названих операх, очолював журі на різних музичних фестивалях і встиг побувати з концертами в багатьох містах Канади. Про його концертний виступ у Торонто, який відбувся 19 листопада 1967-го в залі УНО, українська преса писала, що «виступи цього співака потрібно було бачити й чути».
У виконуваному ним репертуарі були арія Остапа з опери «Тарас Бульба» М. Лисенка, «Крилець, крилець, соколе, дай» в аранжуванні З. Лиська, «І снилося з ночі дівчині» Л. Лепкого та «Ластівка» едмонтонського композитора Сергія Яременка.
1970 року Ярослав випустив у світ свою першу платівку з 12 піснями, зокрема «Родимий краю» В. Матюка, «Дума про Нечая» Д. Січинського, «Ой, вербо, вербо» С. Людкевича, «Зірвалася хуртовина» В. Витвицького, «І снилося з ночі дівчині» Л. Лепкого, «Черемшина» В. Михайлюка, «Дніпряночка» Я. Іщенка та «Чорнобривці» С. Яременка. Переважну більшість із них було записано під фортепіанний акомпанемент відомої піаністки та громадської діячки Валентини Доброліж. Дві з них він записав у супроводі жіночого ансамблю «Мережі», керованого Марією Дитиняк, одну — з ансамблем бандуристок, ще інші — у супроводі оркестру легкої музики під орудою С. Яременка. Того ж року Ярослав Щур записав «Вірую» до альбому «Архірейська служба Божа».
1978-го Ярослав Щур заснував у Вінніпезі жіночий хор «Ярославна», членами якого стали 25 гарних, молодих, емоційних українських співучих красунь. У виконанні цього хору прозвучали сотні пісень, а 16 із них було записано на касету. Із-поміж них слід виділити «Молитву за Україну», «Сину, качки летять», «Червоні маки», «Тихо над річкою», «Ясени», «Зелена діброва», «Ой, зацвіли фіалочки» та «Не шуми, калинонько».
У другій із платівок, випущеній у світ 1998 року, Ярослав Щур наспівав пісню «Кабиця» з опери «Ноктюрн» й арію Остапа з опери «Тарас Бульба» М. Лисенка, арію Султана зі «Запорожця за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського, «Летять, ніби чайки» Ю. Рожавської, «Два кольори» О. Білаша, «Гуде вітер вельми в полі» М. Глінки, «Три шляхи» Я. Степового, «Прощай, дівчино» Я. Ярославенка, «Кличе спалена пісня» О. Богачука й інші.
1989-го як соліст молодіжних хорів «Діброва», «Прометей» і оркестру «Батурин» Ярослав Щур побував у Європі, зокрема у Великій Британії, Бельгії, Німеччині, Італії, а 6 червня — у Ватикані. Ці колективи приймав і Папа Іван Павло II.
Проходячи вулицями Вінніпеґа й часто буваючи в Українському народному домі, співак не раз задумувався, що тут колись бував і славетний Олександр Кошиць. Йому все хотілося відзначити цю особистість. І ось 8 лютого 1970 року з нагоди 25-ліття відходу у вічність славетного маестро Ярослав виступив із сольним концертом у найбільшому залі Вінніпеґа. Зі словом про О. Кошиця виступив Павло Маценко. У концерті брав участь хор імені О. Кошиця під орудою Володимира Климківа.
А потім був новий успіх, про який у газеті «Канадійський фармер» від 13 травня 1974-го зазначалося: «Ярослав Щур, який колись так часто збагачував своїм барвистим баритоном українські концерти, довший час не появлявся на сцені. Шанувальники його таланту, яких у Вінніпезі є дуже багато, відчули його відсутність і не знали що й думати. І ось приємною несподіванкою для нас усіх стало повідомлення в англомовній газеті «Фрі Прес» і «Трібюн» про його виступ із Вінніпезьким симфонічним оркестром під дириґентурою Пієро Гамби на Бетговенському фестивалі, що відбудеться з 2 квітня до 12 травня в концертному залі «Сентеніал».
Наступного разу співак виступив 24 листопада 1974 року в залі церкви Св. Івана в Едмонтоні в одному концерті з вокальним ансамблем «Мережі». Цього разу він виконав «Хмари» Я. Лопатинського, арію з опери «Кармелюк» В. Костенка, арію Остапа з опери «Тарас Бульба» М. Лисенка та «Кличе спалена пісня» О. Богачука. Після кожної з них зала просто «вибухала» громом оплесків, а заохочений аудиторією співак виконав ще й «Летять, ніби чайки» Юдіф Рожавської на слова Лади Реви. Музичний супровід співакові забезпечила відома дириґентка та піаністка Валентина Доброліж. Нагадаємо, що, як концертний співак, він побував із виступами в Торонто, Едмонтоні, Тандер Беї, Саскатуні, Нью-Йорку, Чикаґо, Міннеаполісі, Сиракузах, Рочестері, Монреалі та Галіфаксі.
У жовтні 1990-го разом із жіночим хором «Левада», чоловічим хором «Оріон» і оркестром «Авангард», керованими Василем Чардашем, співак приїхав в Україну, де виступав у Львові, Тернополі, Києві, Івано-Франківську, Коломиї та Стрию. І завжди, коли звучала у його виконанні «Кличе спалена пісня», публіка слухала її стоячи.
Гарних здобутків досяг співак і в сімейному колі. Разом із дружиною Марією Шевчун вони мають доньок Петрусю, Наталку, Одарку й сина Івана. Дві доньки вчителюють, одна працює лікарем, а син — електриком у театрі. Петруся Щур зв’язала своє життя й із музикою. Вона — випускниця Королівської консерваторії в Торонто та Манітобського університету, була учасницею молодіжних організацій «Пласт» і СУМ, працювала з багатьма хорами та солістами, керувала вчительською асоціацією модерних мов і управою «Батьки Манітоби за українське виховання учнів». 1979 року її було обрано королевою етнічного фестивалю Північної Америки. Виростає в родині й двоє онуків. Цього року вони закінчують школу та планують вступати до Манітобського університету.
Перед тим, як вислати цю статтю до редакції, я зателефонував співакові та запитав, чого би він хотів побажати народові України в ці тривожні для неї дні. На що п. Ярослав відповів: «Хочу, щоб Україна була вільною та щасливою. Мені випало на долю славити її в піснях, і робив це я правдиво, бо в пісні немає брехні. Добра вам і щастя, ясночолі мої українці!»

Анатолій Житкевич

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply