Новини для українців всього свту

Saturday, Oct. 31, 2020

Не затерлися сліди душпастиря Володимира Жолкевича

Автор:

|

Грудень 19, 2013

|

Рубрика:

Не затерлися сліди душпастиря Володимира Жолкевича

Ця людина за своє життя зробила велику кількість добрих, важливих, вагомих справ і залишила по собі помітний слід у пам’яті всіх, хто її знав. Цим благородним, працьовитим, знаючим і чесним чоловіком був душпастир, катехит, хоровий дириґент і громадський діяч Володимир Жолкевич. 

Це про нього один із його колег церковнослужителів казав: «Обдарував його Бог спокійною вдачею, якої так потрібно священикові для виконання своїх обов’язків. Не чув, щоби хто в житті, знаючи його довший час, бачив на його лиці гнів, злість, чи заздрість. Сумніваюсь також, щоб він когось у житті образив. Усе усміхнений, чемний, кожної хвилини готовий прийти з допомогою духовною чи матеріальною. Наділив його Бог і великою працьовитістю при виконанні священицьких обов’язків. Не пошкодував для нього й музичного таланту, щоби він міг прославляти Боже ім’я».
Володимир Жолкевич народився 15 травня 1906 року. Його батько Юрій Жолкевич був парохом у с. Серафинцях, що біля Городенки. У його родині було 14 дітей: шестеро синів і вісім доньок. Великою була сім’я, але з Божою допомогою та підтримкою селян Жолкевичі не бідували. Так би й далі жили, якби не сталося непередбачене. Якось, сповідаючи хворого на тиф, о. Юрій сам занедужав, а невдовзі й помер.
Тоді Володимиру йшов лише 13-й рік. Підростали старші з братів і сестер, котрі й ставали помічниками в родині. А найважче дісталося найстаршому братові Роману, котрий на той час уже був священиком. Це він потурбувався, щоби Володимир здобув освіту спочатку в Коломийській гімназії, а пізніше — у Львівській.
Саме у Львові у Володимира виникло замилування музикою, особливо хоровим співом. Ще навчаючись у гімназії, він відвідував лекції в Музичному інституті імені Лисенка. А щоби здобуті музичні знання втілити на практиці, організував учнівський хор. Ще більшого успіху досяг юнак, коли почав навчатися у Духовній семінарії, де став одним із дириґентів хору. То був славний на цілу Галичину хор, знаний своїми виступами на національних святах у Львові й концертним турне Галичиною в дні вшанування пам’яті великого українського поета Маркіяна Шашкевича. «Найбільшу увагу в музичному житті Духовної семінарії та Богословської академії, — зазначається в книзі «Світильник істини», виданій у Торонто 2010 року, — звертали на хор. Такого голосового матеріалу, який мав семінарський хор тих років, не було в жодного колективу не тільки у Львові, а й у цілім краю. Своїм високим мистецьким рівнем хор завдячував передусім кваліфікованим дириґентам Степану Королюку, Миколі Зубалю, Євгену Боровнику, Володимиру Жолкевичу, Василеві Якуб’яку, Богданові Ганушевському, Володимиру Дорошу. Хор Богословської академії у кількості 60-80 співаків виконував духовні твори в церквах під час богослужінь, а також на великих світських і релігійно-святкових імпрезах».
Географія хору, керованого о. Жолкевичем, охоплювала всю територію західної України та східної Польщі. Так, лишень протягом липня 1935 року він здійснив 18 виступів, переважно в селах Левандівці, Замастринові, Грядій, Підберізці, Миклашеві, Камінці Струмиловій, у місті Яворові, а також у семінарії василіанок, академічній гімназії, духовній семінарії у Львові. Рецензії та дописи на ці виступи друкували журнали «Мета», «Неділя», «Нова зоря», «Нива», «Новий час», «Українське слово з Яворова» й інші.
У репертуарі колективу були обробки народних і стрілецьких пісень та твори релігійного змісту: «На ріках Вавілонських» А. Веделя, «Виджу Тя на хресті» Й. Гайдна, «Да молчить» Д. Бортнянського, «Зглянься, Боже» Ю. Пачелбі, «Прискорбна єсть» І. Біликовського, а найскладнішими було п’ять служб Божих і одна панахида.
Багато хто з видатних мистців Галицького краю був причетним до цього колективу. «Деколи нашим хором, — пригадує вихованець академії о. Сильвестр Соломон, — дириґували С. Людкевич, Р. Прокопович, О. Плешкевич, М. Колесса та геніальний Б. Кудрик. На сцені разом із хором часто виступали видатна оперна співачка Марія Сокіл і її чоловік композитор Антін Рудницький, а солістами були відомі в майбутньому співаки Є. Левицький, В. Матіяш, Г. Брездень, П. Романишин, І. Гринчишин і бас-октавіст Б. Базюк».
Такі концертні тури студентський хор Богословської академії здійснював постійно. Особливо пам’ятним став 1935 рік, коли 23 хористи гастролювали такими містами, як Коломия, Любачів, Перемишль, Рава-Руська та Ярослав. Про концерт у Перемишлі, який відбувся 9 серпня, у газеті «Діло» писалося: «Студенти Богословської академії у Львові в числі 23 осіб під проводом дириґента Володимира Жолкевича поставили собі за мету віддати честь і славу пробудителеві Галицької землі Маркіяну Шашкевичу з піснею й у час канікул вирушили в дорогу містами Галичини та Польщі. 9 серпня вони завітали до Українського інституту та бурси Св. Миколая в Перемишлі. Концерт розпочався псалмом «На ріках Вавилонських» А. Веделя, виконання якого відразу переконало публіку, що хор має великі музичні вальори. Було відспівано також низку світських пісень. Цей концерт залишив по собі дуже миле враження».
По завершенні студій Володимир Жолкевич одружився з Наталією Гумінілович, а 28 серпня 1936 року преосвященний владика Іван Бучко висвятив його на священика, після чого останній розпочав душпастирську працю в с. Стриганцях, а згодом – у Дитківцях, Білявинцях, містах Любіні Великому, Теребовлі, Бродах, Золочеві та Сяноку.
Якось із Божою допомогою пережила родина Жолкевичів польську, радянську та німецьку окупації, але не стала чекати на другий прихід «визволителів» зі Сходу, бо було зрозуміло, куди вони могли заслати греко-католицького священика. І щоб урятувати життя, вони всією родиною виїхали до Польщі, а звідти — до Австрії.
Із 1944-го й до кінця війни Володимир Жолкевич працював душпастирем у церкві Св. Варвари у Відні, де провадив хор при Рідній школі. А після війни преосвященний владика Іван Бучко призначив о. Жолкевича до праці в одній із церков на півдні Франції, згодом – у Парижі, де той служив у церкві Святих Володимира й Ольги та дириґував хором у Рідній школі. У січні 1950-го родина Жолкевичів еміґрувала до Канади.
Обживатися вирішли в Едмонтонській єпархії. Тут о. Володимир обслуговував одразу шість храмів, зокрема церкву Св. Онуфрія в Смокі-Лейк-Алта, яка була однією з перших греко-катольцьких церков у Канаді.
Плідною та корисною була діяльність душпастиря Володимира Жолкевича на канадській землі. Він провадив лекції в Рідній школі, улаштовував концерти й тісно співпрацював з Едмонтонською пластовою станицею. А 1956-го його перевели до Торонтської єпархії, призначивши парохом церкви Св. Миколая в Торонто, згодом — до церкви Святих Петра та Павла в Скарборо, а невдовзі — до парафії Св. Покрови.
Окрім душпастирства о. Жолкевич був ще й катехитом у Рідній школі та на курсах українознавства імені Григорія Сковороди, де заснував жіночий хор «Арфа» та керував дитячим хоровим колективом. У 1959-1969 рр. разом із композитором і хоровим дириґентом Зеновієм Лавришиним провадив курси дяківства. Пам’ятними для української громади Торонто стали виступи його колективів на Шевченківських концертах, святах героїнь, урочистих академіях соборності України й на пошану митрополита Андрея Шептицького, а також участь у постановці опери «Купало» А. Вахнянина.
Майже десять років о. Жолкевич був капеланом Торонтської пластової станиці. Саме з його ініціативи на Пластовій січі в Грефтоні було збудовано каплицю, де й дотепер відправляються Святі літургії. З 1961-го до 1966 року він був парохом церкви Святих Петра й Павла, а з 1966-го й до смерті працював у церкві Св. Покрови. Був він також катехитом на курсах українознавства при школі імені Юрія Липи.
У той час він організовував концерти, з’їзди, академії тощо. 1969 року Володимирові Жолкевичу було доручено організацію великого святкового концерту української діаспори США та Канади з нагоди відкриття собору Св. Софії в Римі, де він дириґував зведеним хором. А 1975-го священик знову побував у Вічному місті й був відповідальним за мистецьку частину концерту, організованого на вшанування Його Блаженства патріарха Йосифа Сліпого.
Гідною підтримкою Володимирові Жолкевичу була його дружина Наталія з музично обдарованої родини Гумініловичів. Учителька за фахом, вона закінчила Музичний інститут ім. Лисенка у Львові (клас скрипки) і завжди допомагала чоловікові в його праці на користь розвитку та пропаганди українського музичного мистецтва на далеких заокеанських берегах Америки.
Батьковим шляхом музичного мистецтва пішла донька Оксана, котра закінчила Торонтську консерваторію й університет. Донька ж Христина за фахом — медична сестра.
Володимир Жолкевич був співредактором тритомника «Світильник Істини», виданого в Торонто 1976 року й «Історії Української богословської академії у Львові». У першому з них, у статті «Про церковний спів», о. Жолкевич писав: «Благородні правдиво-мистецькі хоральні співи облагороджують людей і сприяють їх молитвам. Йдеться про те, щоби хоральний спів був дійсно високої мистецької вартості та традиційного молитовного духу». Таким він був і з таким переконанням залишив цей Божий світ 12 січня 1985-го, на 79-му році життя. Але ні снігова заметіль, ні мороз не стали на заваді сотням людей і кільком десяткам священиків, які зібралися на кладовищі «Парк-Лавн» у Торонто, щоби віддати останню шану о. Володимиру Жолкевичу — добрій людині, мистцеві, сім’янинові та відданому служителеві церкви. А в 40-й день його відходу у вічність заупокійні літургії відбулися в соборі Св. Софії в Римі, катедрі Св. Йосафата в Торонто та в 20 церквах Канади й США.

Анатолій Житкевич

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply