Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Saturday, Dec. 15, 2018

Народжений у серпні

Автор:

|

Серпень 02, 2018

|

Рубрика:

Народжений у серпні

Усіма своїми силами Енді намагався популяризувати власне ім’я. Мав дуже мало часу для чогось другорядного. Завжди десь бував. У Нью-Йорку, найбільшому місті США відбувалося стільки всіляких гостин різних особистостей, знаних, відомих і модних, що на кожній не міг побувати. Але прагнув перебувати серед тих осіб, котрі вигадували гучні шоу з дурнуватими вибриками. Енді був ексцентриком. Поводився на них інколи дивацтвом. Саме цього прагнув і досягав своєю метушливістю. Намагався бути славетним як ніхто інший із його знайомих. Вірив, що містерії насичують дивину. До кінця свого життя тримав у секреті місце свого народження і національне походження. Часто казав, що походить із Філадельфії, Клівленду, Ньюпорту, Пенсільванії. «Я прийшов нізвідки, — повторював мистець. — Рутенія є нігде. Навіть на картах світу неможливо знайти такої місцевості».
Енді був свідомий того, що його батько Андрій Вархола, народжений 28 листопада 1886-го, і мати Юлія Завацька, народжена 17 листопада 1892 року походили зі села Микова (Словаччина), захованого серед лісів гірських пагорбів, в якому всі мешканці були відомими майстрами дерев’яних виробів. Усе в селі було зроблено з дерева — хати, церква, плоти, на котрих вирізнялися декоративні різьби, якими Енді послуговувався згодом для комерційного мистецтва. Але чи знав він про те, що батько еміґрував до Америки 18-літнім, за три роки повернувся в село, де став багатшим за сусідів, 1909-го одружився, але через три роки знову виїхав до Америки самотнім. Дев’ять років подружжя жило розлученим. Після їхньої злуки 1921-го в місті Пітсбурґ народився син Павло, а 1925 року й Іван. Згідно з твердженнями його братів, Андрій народився 6 серпня 1928 року.
Перший клас закінчив у початковій школі в Пітсбурґу, учився дуже добре. У третьокласника раптово з’явилася вірусно-інфекційна хвороба нервової системи, яка на все життя змінила його вигляд та життя. Неділями ходив до церкви східного обряду лише з матір’ю, котру в ній у вільний час можна було бачити часто, навіть уранці у будні дні — молилася за здоров’я свого улюбленого сина. Енді також любив сидіти у святині, милуватися іконами святих, горизонтально розвішаних у кількох рядах, між якими не було порожнього місця.
Коли в місцевому Карнеґі-музеї учителі викладали безкоштовні уроки мистецтва, Енді відвідував їх щосуботи. У приміщеннях музею, юнак відкривав для себе мистецькі шедеврів. 1942-го помер його батько. Перед своєю смертю закликав до себе сина Павла і заповів, щоб залишені гроші допомогли наймолодшому здобути якнайкращу освіту. Павло тоді працював продавцем овочів та городини, купуючи їх на ярмарках, а потім розвозив власною вантажівкою по околицях. У цій роботі допомагав йому й Іван, ставши продавцем морозива. Енді навчався в Carnegi-Mellon University й одночасно працював декоратором вікон універмагу Йосифа Горна. Студент також став оформлювачем літературного журналу «Кано». Його найближчий шкільний приятель Пилип Перлштейн, тримав у себе роботи Енді, бо той був змушений ховатися зі своїм мистецтвом від братів, котрі насміхалися над ним.
1949 року Енді отримав вищу освіту, разом із Пилипом переїхав до Нью-Йорку й орендував помешкання в околиці Іст-Сайду, на ту пору дорогої дільниці. Енді ніколи не мав зайвого часу. Був занурений у щоденну працю. 12 років жив поруч із великою бакалійною крамницею «Грістедс». Після одного успішного інтерв’ю почав продукувати ілюстрації черевиків для журналу «Ґламур». Під його ілюстраціями помилково було написали Drawings by Warhol. З того часу вирішив писатися як Воргол.
Не минуло й двох років його проживання в Нью-Йорку, а він уже постійно і наполегливо працював днями і ночами над своїми рекламними ілюстраціями для різних парфумерних компаній, книжкових видань, фірми «Тіффані», яка великим накладом друкувала різдвяні картки, похоронних закладів та інших модних підприємств, отримуючи високі гонорари. Відкривши власну мистецьку студію, Енді отримував усе більше замовлень, які не встигав виконувати, тому взяв собі помічників. Ілюстрації множив шовкотрафаретом, до котрих майстерно додавав такі кольорові мазки своїми пензлями, що захоплював глядачів. Твори були надто провокативні та контроверсійні, приносили йому все більше і більше слави. Поволі його мистецтво ставало геніальним.
Мистець практикував малювати під рок-н-рольні композиції. Коли мати продала майно в Пітсбурґу, і переселилася на помешкання свого наймолодшого сина, і придивлялася до намальованого сином, відверто називала це «мальовидлом». «Так фарбувала причілки своєї хати сусідка в Миковій! — кепкувала вона. Картини, які творив Енді, свідомо малював для того, щоб були не зрозумілими, тобто, чудернацькими. Але Юлію Завадську-Вархолу, котра пестила маленького сина, було запізно тепер переінакшувати. Погоджувалася з творами, наквацьованими всілякою мішаниною барв, із яких на перший план висувалися портрети голівудських зірок, пляшки «кока-коли» та «пепсі», бляшанки юшки «Кемпбелл», з помідоровим і яблучним соусом та етикетки з палітрою яскравих кольорів і класичним шрифтом.
У ґалереї «Ферус» у липні 1962 року Ірвін Блум показав всі тридцять дві картини банок зупи, але зробив це не в Нью-Йорку, а в Лос-Анджелесі. Кожну картин торгували по сто доларів. Денніс Гоппер купив п’ять. Перед закриттям виставки, п. Блум вирішив: картини мають стати єдиним художнім твором, зумів віднайти п’ять проданих картин із серії та відкупивши їх. Вже за рік після смерті автора, їхня ціна становила 10 млн USD.
Наступні виставки Енді відбулися в Нью-Йорку (1962), Парижі, Мілані, Турині, Стокгольмі, Буенос-Айресі та Торонто (усі — 1965).
Постать маляра увійшла в плеяду великих мистців, які на той час були відомими в американському мистецтві. Його біляво-трухляве обличчя знав весь світ. Індустріальний конвеєр з командою мистця працював чи не цілу добу. Щодня виготовляли близько 80 різних картин, подібних одна на одну. Коли до рук маляра потрапив «Полароїд», процес суттєво прискорився. Таким чином його «фабрика» продукувала портрети Джінджер Роджерс, Джоан Кровфорд, Гейді Ламар, Елізабет Тейлор, Джеккі Кеннеді, Наталі Вуд, Джуді Ґарленд, Етел Скул, Брук Гейворд, Гелен Почас, Ґолди Маїр, Кароліни Геррера, Ґрейс Келлі, Ґрейс Джонс, Інґрид Берґман, Ліо Кастеллі (ґалериста з Нью-Йорку), Пола Анки, Майкла Джексона, Джиммі Картера, Альберта Енштейна, Мао, Бетговена, Леніна, Могаммеда Алі та багато автопортретів, виконаних упродовж 1970-1980-х рр. Всі свої твори мистець виставляв у картинній ґалереї «Стабл», а коли критики додавали їх до списків найкращих, миттєво ставали популярними та дорогими, а сам художник став королем поп-арту, найбільш контроверсійного напрямку в американському мистецтві.
До числа кращих творів Варгола належать його серійні картини, на котрих багаторазово повторений той самий образ, наприклад, «Блакитна Мерилін», «Золота Мерилін», «Шість Мерилін», «Мерилін Монро двадцять разів» (усі — 1962), розміри яких сягають 1,5 м вшир і понад 2 м у висоту. Його полотна зробили великий стрибок у нове мистецтво поп-арту в США, визнаного як офіційної течії ще 1949 року.
Енді Варгол став іконою в світі мистецтва саме тому, що «іконізував» звичайні атрибути повсякденного життя та надав їм статус мистецького твору. «Бляшанки «Кемпбелл» купували як багаті, так і бідні, й жодної різниці в якості чи ціні», — втішав він себе. Багато своїх шовкодруків Енді присвятив квітам, передовсім жовтим орхідеям, а також грошовим одиницям номінальної вартості один, два, п’ять і десять доларів. До ряду серійних картин маляра належать твори, на котрих зображено корови, торси, черепи, серп і молот, доларові символи, пляшки горілки, метелики, жаби, янголи та постаті Ісуса Христа, запозичені з картини Леонардо да Вінчі «Остання вечеря».
На ранок 21 лютого 1987 року Енді призначили операцію на жовчному міхурі. Перед четвертою годиною пополудні пацієнта у доброму стані перевели до приватної кімнати. Він оглядав телебачення, телефонував своїм знайомим, медсестра відзначала про його стабільний стан здоров’я. Але після опівночі стан пацієнта погіршав, ніхто не знав тоді, що сталося насправді. Вранці, перед шостою годиною, коли тіло Енді стало посиніло від браку кисню в крові, група медсестер пробували його оживляти, але намарно. Була шоста година і 31 хвилина 22 лютого, коли серце Енді перестало битися. Такої раптової смерті, що настала на 59-му році життя маляра світової слави, ніхто з його знайомих не сподівався.
«Нью-Йорк Дейлі Ньюз» на своїй першій шпальті помістила заголовок «Король поп-арту помер». 26 лютого в Пітсбурзі здійснили похоронні відправи у Візантійсько-католицькій церкві Святого Духа, після яких Енді поховали на кладовищі Св. Івана на приміському Бетел-парку біля його батьків. 1 квітня в катедрі Св. Патрика на Мангеттені відбулися поминки на честь покійного за участі понад 2 тис. осіб із різних прошарків суспільного класу.
Після смерті цього дивака, графіка, проектанта, кінорежисера, фотографа, керівника рок-групи «Велвет андерґравн», видавця журналу «Інтерв’ю», «50-річне видання припинили щойно 2018 року, залишився спадок близько 1 млрд USD».

Павло Лопата

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...