Новини для українців всього свту

Tuesday, Sep. 29, 2020

Мистецький портрет дириґента Івана Задорожного

Автор:

|

Червень 20, 2013

|

Рубрика:

Мистецький портрет дириґента Івана Задорожного

Це був один із найталановитіших дириґентів української діаспори на заокеанських берегах Америки. Іван Задорожний народився 10 березня 1916 року в Городенці на Станіславівщині. Ще з дитячих літ його вабила музика. Тож, маючи від природи абсолютний музикальний слух, тонке відчуття ритму, гарного тембру голос (тенор) й ідеальну пам’ять, він по закінченні гімназії вступив до Львівської богословської академії, де музика, особливо хоровий спів, завжди була на належній висоті. Саме там 1934-го серед 114 студентів Іван зарекомендував себе здібним дириґентом. Завжди зібраний, охайний, привітний, із книжкою в руках, він досить швидко став одним із керівників семінарського хору.

«Із ніжним виразом обличчя, усе приємно всміхнений, із добрими манерами, — писав про нього однокурсник Василь Ленцик, — Івась Задорожний зростав музично з кожним роком і в хорі, і в крилосі й на четвертому році став піддячим, а наступного року – головним керівником літургійного співу, або, як ми його називали, «архідяком». Це було почесне, але й відповідальне доручення, від якого залежала краса всіх наших семінарських відправ».
Водночас Іван входив ще й до музично-драматичної секції, завданням якої було влаштування в семінарії літературно-музичних імпрез на тему творчості відомих композиторів, поетів, музикантів, зокрема Миколи Лисенка, Маркіяна Шашкевича, Віктора Матюка, Едварда Ґріґа й інших.
Вересень 1939 року застав Івана Задорожного студентом Вищого музичного інституту імені М. Лисенка у Львові. А ще його голос часто звучав на радіо й естрадах міста. Своє подальше вдосконалення в музиці юнак продовжив у Відні, куди прибув 1942-го, а згодом – у Мюнхені, де керував хорами та виступав як соліст у деяких операх і оперетах. Там і зустрів він кінець війни.
1949 року п. Задорожний еміґрував до США. Оселившись у Філадельфії, він одразу по приїзді приступив до керівництва церковним хором у Байоні та заснував чоловічий хор «Прометей». А невдовзі йому запропонували роботу в Колегії Св. Василія в Стенфорді, де Іван розвинув досить інтенсивну діяльність у напрямку вокальної підготовки молодих священиків і розпочав упорядкування музичного матеріалу для церковних хорів, пристосовуючи його до українських текстів. Так і минав рік за роком. На той час у Філадельфії було стільки музичних і театральних діячів, що про якісь особливі його здвиги в музиці ніхто й не говорив.
Саме Іван Задорожний очолив музичний фестиваль «Гомін України», що відбувся 21 червня 1959 року в Нью-Йорку. Про це в газеті «Свобода» від 23 червня зазначалося: «Співочо-танцювальний фестиваль «Гомін України», що відбувся з нагоди 65-річчя Українського Народного Союзу 21 червня в заповненій по береги репрезентативній залі «Карнеґі-гол» у Нью-Йорку, перетворився на велику українську культурну маніфестацію, що мала рівночасно й політичний характер, бо була успішним зразком поширення правди про Україну».
Що ж до самого мистецького дійства, то в цьому ж номері «Свободи» писалося: «Рівно о 2-й пополудні почали виходити на відкриту сцену члени нью-йоркської філармонії спеціально зорганізованого для цієї імпрези симфонічного оркестру. За ними вийшли та зайняли свої місця одягнені в чудові національні костюми члени кількох хорів Нью-Йорка й Нью-Джерзі, а біля підвищення для дириґента, зайняли місця солісти: співачка Нью-Йоркської міської опери Марія Полиняк-Лисогір, оперний співак Лев Рейнарович і баритон Осип Стецура. За ними вийшов сміливим кроком високий і стрункий дириґент Іван Задорожний, який став головною дієвою особою імпрези, викликавши зачарування та подив своєю дириґентською майстерністю».
Нагадаємо, що того разу Іван Задорожний дириґував колективом із 200 хористів і 80 оркестрантів. А виконував він кантату «Б’ють пороги» композитора Павла Печеніги-Углицького й інсценізовану виставу «Велика ідея», за історичними повістями Богдана Лепкого про гетьмана Івана Мазепу.
Ще більшого успіху мистець досяг, коли 22 лютого 1964 року на сцені «Карнеґі-гол» його зусиллям було поставлено оперу «Відьма» Павла Печеніги-Углицького на лібрето Степана Чарнецького. То була лебедина пісня талановитого українського композитора, який несподівано відійшов у інші світи ще 1948 року й так не побачив її на сцені.
У «Карнеґі-голі» було заборонено ставити вистави з декораціями, тому опера йшла в концертному виконанні. Але це не завадило її успіхові. Вистава викликала справжній фурор і стала великим здобутком української спільноти в Америці. За кілька днів до її представлення всі українські книгарні були майже заблоковані охочими купити квиток. «Давно вже не було такої зарваниці за театральними квитками, — писалося в українській пресі, — як на суботню прем’єру «Відьми». Цікаво, що серед публіки було багато іншомовних слухачів. Із цього приводу «Свобода» повідомляла, що «там панував справжній типовий для Америки братерський дух». То була одна з найбільших і найпомітніших культурних подій, організованих українцями Нью-Йорка.
А вже за тиждень у цій же залі Іван Задорожний виступив із мішаним хором «Думка» до керування яким він приступив ще 1962 року. Саме починаючи від того року Іван Задорожний був одночасно керівником трьох колективів — хорів «Прометей» у Філадельфії, «Думка» в Нью-Йорку й Української капели бандуристів імені Т. Шевченка в Детройті.
І якщо керування двома першими хорами було ним заплановано, то до керівництва капелою його запросили в найскрутніший момент її діяльності, коли цей колектив покинув керівник Петро Потапенко. Це сталося після гастролей капели в Європі, де вона більш ніж успішно виступила, але додому повернулася із 78 тис. USD боргу. Щоби вийти з такого скрутного становища, колективу потрібно було негайно здійснити концертний тур містами США та Канади. На допомогу прийшов Іван Задорожний, який сміливо взявся за таку важку справу. Під його керівництвом капелою було дано 14 концертів у штатах Вісконсин, Північна й Південна Дакота, Айова, Небраска, Колорадо, Нью-Мексико та двічі в Нью-Йорку. Каса колективу поповнилася 100 тис. USD.
1964-го капела виступила з двома концертами на світовій виставці в Чикаґо. Там так високопрофесійно й емоційно виконала «Закувала та сива зозуля» П. Ніщинського, що присутні слухали пісню стоячи. З 1962-го по 1966 рік Іван Задорожний виявив себе здібним мистцем і коректним керівником. Слід згадати, що 27 червня 1964-го капела виступила у Вашинґтоні на відкритті пам’ятника Т. Шевченкові. Саме маестро Задорожний захистив честь колективу, коли деякі керівники українських організацій, боячись, що чужинці не зрозуміють цієї музики, намагалися не допустити капелу до виступу, однак та була там у найбільшій пошані.
13 травня 1966 року капела бандуристів, очолена Іваном Задорожним, виступила з великим концертом у чиказькій Сіvic Opera. Програму було побудовано на засадах послідовності стилю та мистецького контрасту. «Серце кожного з нас мусило би наповнитися радістю й гордістю, що в нас є такий прекрасний ансамбль», — писала після цього виступу Олена Сидоренко-Квірмбах.
Значних успіхів досягали й керовані Іваном Задорожним хори. Так, нью-йоркський мішаний хор «Думка» мав удалі виступи в містах Рочестері, Баффало, Торонто та Монреалі, а філадельфійський чоловічий хор «Прометей» 31 січня 1965-го блискуче показав себе в Нью-Йорку.
В останні роки життя Іван Задорожний обіймав посаду професора духовної семінарії в Стемфорді. На жаль, тяжка недуга зненацька поламала всі його плани на майбутнє. Митець помер 11 лютого 1972 року. Про це газета «Свобода» повідомляла: «Стемфорд. Минулої п’ятниці 11 лютого тут на 56-му році життя помер один із найвидатніших наших сучасних дириґентів св. п. Іван Задорожний. Похорон відбувся в понеділок 14 лютого із церкви Св. Юра. Панахиду було відслужено днем раніше в похоронному бюро Петра Яреми за участю владики Івана Стаха». Тлінні останки мистця спочивають на кладовищі Св. Андрія Первозванного в Бавнд-Бруку. Прощалися з маестро піснею «Чуєш, брате мій», яку виконували учасники всіх трьох керованих ним хорових колективів. Зі смутком у душі прощалися з ним дружина, два сини, донька й родина.
Це була людина-патріот, яка всіма силами намагалася служити Україні. Працював Іван Задорожний завзято й наполегливо, і, коли його просили поберегти себе, він відповідав, що для нього завжди було важливішим не життя особисте, а загальне українське, щоби всьому світові показати, що «ми – народ із високою музичною культурою».

Анатолій Житкевич

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply