Новини для українців всього свту

Tuesday, Dec. 1, 2020

Мистець магічної душі: до 90-річчя уродин Володимира Климківа

Автор:

|

Листопад 10, 2016

|

Рубрика:

Мистець магічної душі: до 90-річчя уродин Володимира Климківа
Володимир Климків

Володимир Климків

Нестримно спливає час і все далі й далі віддаляє від нас світлі образи мистців, котрих уже давно немає в живих, але вони живуть у пам’яті людей. Одним із таких був Володимир Климків, дириґент, педагог і громадський діяч. Це завдяки його майстерності та життєвій позиції хор ім. Кошиця з Вінніпеґа здобув звання лауреата Державної премії України ім. Т. Шевченка.
Майбутній маестро побачив світ 3 жовтня 1926 року в с. Саранчуки Бережанського повіту (тепер —Бережанського району Тернопільської області) в родині Григорія та Ганни Климківих. Коли синові виповнилося два роки родина виїхала в Канаду й оселилася в Бруклендсі (околиці Вінніпеґа), де голова сім’ї працював у кооперативах «Сентрал Дейріс», «Емпаєр Сеш енд дор», атлетичному клубі, управі інституту «Просвіти», а згодом — у філії Українського національного об’єднання в Боніфасі, де був також головою товариства українських ветеранів Другої світової війни.
Ще змалку Володимир закохався в звуки скрипки, уроки гри на якій брав у місцевого вчителя Михайла Нападія. Однак це було звичайним захопленням і наміру стати музикантом, щоб так заробляти собі на хліб, у підлітка не було. Після закінчення середньої освіти він вступив до педагогічного коледжу, а щоб бути ближче до музики, влітку 1944-го записався на курси хорового дириґування, організованих музикознавцем Павлом Маценком при Вінніпезькому українському національному об’єднанні. Гадав, що це буде розвагою, а стало важливою справою всього його життя. Все змінилося після знайомства та спілкування зі славетним Олександром Кошицем. Володимир був у захопленні від його мови, мислення, поведінки, гострого розуму, глибинних знань і способу спілкування з людьми.
Два місяці навчання пролетіли як один день. На прощання курсанти заспівали маестро «многая літа» й розлетілися у світ. А через місяць часу знову зібралися разом, аби 29 вересня відспівати вчителеві «Вічную пам’ять».
1946-го юнак закінчив педагогічний коледж і вступив до Університету Британської Колумбії у Ванкувері, де навчався чотири роки й здобув ступінь бакалавра англійської мови, літератури й історії. Свою професійну діяльність педагого він розпочав із посади заступника директора дивізійної школи в Сен-Вітал, а через рік, переїхавши до Вінніпеґа, приступив до керівництва хором молодих українських націоналістів, яким раніше керували Галя Хам, Павло Маценко та Тетяна Кошиць.

Хор ім. О. Кошиця, Вінніпеґ, 1992

Хор ім. О. Кошиця, Вінніпеґ, 1992

Популярність хору зростала з кожним днем. Про його колектив 23 травня 1953 року у знаменитому вінніпезькому «Плейгаузі», в часописі «Вінніпеґ Трібюн» сповіщалося: «Хор володіє назвичайно багатим співочим тоном, що варте найвищої пошани та замилування. Молодому дириґентові можна побажати найкращих досягнень у його задумі довести колектив до вершин хорового мистецтва». І такі побажання збулися. 1955-го хор побував із концертами в Саскатуні, Ріджайні, Міннеаполісі, а 1966-го — в Галіфаксі, Монктоні, Оттаві та Торонто. У репертуарі колективу були переважно українські колядки, щедрівки та твори духовної музики. У ці ж роки Володимир закінчив Манітобський університет по класу дириґування та композиції.
1967 року Климків заснував асаціацію DК Attractions, що дало можливість запрошувати до Канади мистців і колективи з України. Першим із них до Вінніпеґа прибув хор ім. Верьовки.
1976-го хор записав і випустив у світ платівку «Бог Предвічний», а 1978 року — «Хваліте Господа». Того ж року хор ім. Кошиця вперше побував із концертами в Україні. На жаль, то був час, коли дириґентові довелося зіткнутися з численними перешкодами з боку тих діячів політичних сил української діаспори, котрі негативно розцінювали його контакти з Україною.
Влітку 1985-го хор здійснив турне Південною Америкою, виступивши в Бразилії, Арґентині та Параґваї. Це була поїздка містами, де відбувалися відкриття пам’ятників Т. Шевченку з нагоди 170-річчя його уродин. Про концерт, що відбувся 24 серпня в залі культурного центру «Полтава» м. Куритиба, композитор Іван Вовк писав: «Звучання хору є цілісним і монолітним. Дуже вдалий вибір репертуару. Хор вміє чергувати нюанси та вдало дотримується темпових позначок. Бажаємо хорові ім. О. Кошиця багатьох років успішної праці та здоров’я його співакам, серця яких горять любов’ю до рідної пісні». Згодом хор побував із концертами в Бельгії, Німеччині та Франції.
У жовтні 1983-го хор ім. Кошиця записав платівку «Українські різдвяні колядки». Її випустила корпорація «Євшан-рекордс» у Вінніпезі. Впродовж довгих років колектив активно співпрацював із Вінніпезьким симфонічним оркестром. 1988-го хор узяв участь у концерті до 1000-ліття хрещення України. 1992 року хор здійснив аудіозапис літургії св. Івана Златоуста Миколи Леонтовича.
Основу репертуару хору складали класичні твори А. Веделя, Д. Бортнянського, М. Лисенка, К. Стеценка, Я. Степового, Н. Демуцького, М. Яціневича, Вахнянина, Ф. Колесси, П. Козицького, М. Вериківського, В. Ступницького, сучасні українські хорові композиції та народні пісні. Мистецтво співу хору ім. О. Кошиця записано на двох дисках, дев’яти касетах і шести грамплатівках.
У липні-серпні 1990 року їхні концерти відбулися у Львові, Тернополі, Заставній (біля Чернівців) і Києві. У репертуарі були духовні твори М. Леонтовича О. Кошиця, К. Стеценка, М. Березовського та українські народні пісні в обробці М. Лисенка, Л. Ревуцького, Є. Станковича й інших композиторів. Це було за кілька тижнів до проголошення незалежності України.
1992-го хорові ім. О. Кошиця бало присуджено Державну премію України ім. Т. Шевченка. 1993-го, під час останього приїзду в Україну, хор прибув літаком до Будапешта (Угорщина), а звідти автобусами — до Ужгорода, де відбувся їхній перший концертний виступ. Ще два концерти відбулися в Івано-Франківську та Тернополі, а наступний — у Будинку вчителя в Києві. Там же було здійснено зустріч із українським хором ім. Г. Верьовки, що відбувся на березі Дніпра. Шкода, але, цього разу йому було заборонено виконувати «Заповіт» біля пам’ятника Т. Шевченку. Слід сказати, що гості постійно відчували політичне втручання провладних структур, а ще частіше — місцевий бюрократизм.
13 жовтня 1996 року хор ім. О. Кошиця урочисто та пишно відсвяткував 50-річчя свого заснування, що стало знаменною подією в житті українського Вінніпеґа. Мистецьку частину концерту забезпечили чоловічий, жіночий і мішаний склад хору під орудою Василя Соломона. Виступали танцювальний ансамбль «Орлан» і дитячий хор, більшість учасників якого були діти й онуки хористів. Звучали приємні слова на адресу Володимира Климківа, котрий у відповідь на привітання дякував своїм хористам і згадав своїх батьків та їхню підтримку на обраному ним шляху.
8 червня 1999 року у Вінніпезі колектив вітав свого керівника з нагоди 50-річчя його творчої діяльності. Пісням, вітальним словам і квітам не було числа. Промовці зазначали, що заслуга ювіляра не тільки в тому, що він згуртував цей колектив, але й тому, що вів його вперед за жорстоких умов діяльності в англомовному середовищі та протистоянні зі своїми ж бюрократично налаштованими політиками, котрі докоряли йому за поїздку в Україну, коли вона перебувала в московському зашморгу. Та маестро терпів, розуміючи, що неможливо було утримувати колектив у ізоляції, без істотного доторку до мистецьких корінь рідного народу. І як же йому було приємно почути слова підтримки від Анатолія Авдієвського, котрий прибув на це свято.
Та були приємні привітання й від однодумців. Конгрес українців Канади нагородив мистця Шевченківською медаллю та грамотою «За заслуги». Колегія св. Андрея при Манітобському університеті присудила йому вчену ступінь доктора теології.
Цього ж року п. Климків заснував при Манітобському університеті благодійний фонд ім. О. Кошиця й особисто опрацював архів славетного дириґента. Планів було багато, а сил все меншало. А 4 грудня 2000-го Володимир Климків подався на вічний у дорогому його серцю Вінніпезі. «Заплакав, затужив церковний дзвін, — сповіщалося в журналі «Жіночий світ» за січень-лютий 2001-го. — Глибоким смутком пройнялися обличчя людей із відчуттям гіркої реальності. У храм вносять домовину. Переливається вогнями коридор запалених свіч. Це учасники хору ім. О. Кошиця проводжають в останню путь свого улюбленого керівника й дириґента». Хоронили мистця зі катедри Пресвятої Трійці. Біля домовини стояли рідні: дружина Марія з родини Копичанських, сини Мирослав і Павло. Тлінні останки мистця поховали на кладовищі «Глен Іден», неподалік він Олександра та Тетяни Кошиців і Павла Маценка.
«Він був речником того середовища, яке не загубилося в чужому морі та за складних обставин намагалося зберегти цінності української духовної музики попри всі тогочасні політичні труднощі», — писала про мистця музикознавець Наталя Костюк. Отже, його подвижницька праця й мистецький хист заслуговують не тільки шани й поваги, але й місця в ореолі слави серед відомих діячів українського музичного мистецтва.

Анатолій Житкевич

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply