Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Wednesday, Nov. 14, 2018

Микола Івасюк. До 150-річчя від дня народження

Автор:

|

Квітень 23, 2015

|

Рубрика:

Микола Івасюк. До 150-річчя від дня народження
Микола Івасюк. В’їзд Богдана Хмельницького у Київ

Микола Івасюк. В’їзд Богдана Хмельницького у Київ

Відомий буковинський художник Микола Івасюк, котрий навчався у Віденській академії мистецтв з 1884-го по 1889 рік і успішно закінчив там свої студії, вирішив здобути ще більше малярських знань. Тому 1890-го він поїхав до Мюнхена для продовження навчання в місцевій Академії мистецтв. Там Івасюк познайомився з польським живописцем Юзефом Брандтом, між ними виникла близька дружба. Художник-баталіст допомагав молодому українському мистцеві, дозволяв йому працювати у своїй майстерні, користуватися домашньою бібліотекою, збіркою історичної старовини та навіть шукав для нього замовлення.

У своїх листах до Олександра Барвінського, посла до Віденського парламенту в 1891-1907 рр., Івасюк писав про Брандта як про людину, в котрій він знайшов однодумця, друга з подібними творчими задумами та мріями, з яким можна було розділити тугу і радість, будні і свята.
Так склалося, що наприкінці 1893 року погостювати до Брандта приїхав Ілля Рєпін, український художник, із котрим познайомився Івасюк. У його вбогій майстерні Ілля Юхимович побачив кілька робіт на українську тематику. «Козака з дівчиною, запорожців у степу та перший ескіз картини «В’їзд Богдана Хмельницького у Київ», який Івасюк виконав сам, без всяких порад», — занотував Рєпін у своєму листі від 12 листопада.
Мабуть, ця зустріч з Рєпіним, котрий радив Івасюку їхати до Києва, щоби там зробити архітектурні рисунки, так потрібні для згаданого твору, стала молодому буковинцеві дороговказом у мистецтві. Похвали старшого та досвідченого майстра його історично-національних сюжетів підштовхнули Миколу намалювати ще кращу картину, ніж «Запорожці пишуть листа до турецького султана» Рєпіна – імпозантнішу та патріотичнішу. Прагнення мистця були зосереджені на реалістичному напрямку, тісно пов’язаному з українською історією. Щоби створювати такі картини, Івасюкові довелося поборювати неабиякі труднощі. Микола, котрий мав охоту до всіх напрямків живопису, став монументалістом. Академію мистецтв у Мюнхені Івасюк закінчив на 31-му році життя. Шість років студій дали випускникові змогу увічнити національну історію свого народу. Він мужньо долав складний шлях від порога батьківської хати в містечку Заставній Чернівецької області, від нагінки румунів на все українське, до того, що прагнув здобути. Повернувшись із далекого Відня, а потім і з Мюнхена, де відчував постійну ностальгію за рідним краєм, він брав участь у громадському житті Галичини та Буковини. Цікавився діяльністю львівської «Просвіти», віденського товариства еміґрантів «Січ», а в рік смерті свого земляка-поета Юрія Федьковича (1834-1888) намалював для товариства його портрет.
Ще в історичних класах Мюнхенської академії Івасюк вдало намалював олійними фарбами шкіц «Богдан Хмельницький на битві під Зборовом у серпні 1649 р.» Не минуло й двох років, і 1892-го про цей самий твір буковинського юнака, що виставлявся у Львові, відомий тоді художник Корнило Устиянович сказав: «На виставці образів звертає на себе увагу образ маляра з Мюнхена п. Івасюка, що представляє гетьмана Богдана Хмельницького по битві під Зборовом. Композиція проста, невимушена… Рисунок усюди поправний, колорит – дуже приємний, а технічне виконання показує, що п. Івасюк серйозно трактує штуку й дуже совісно працює над своїм артистичним образованієм» («Діло». Львів, 1893, ч. 244).
Під час перебування у Мюнхені з-під руки й пензля художника зродилися ще такі жанрові полотна: «Козак з дівчиною біля криниці», «Поцілунок», «Гуцулка під деревом», «Буковинець», «Жнива», «Чекання» та низка інших. Деякі з них та кілька різних портретів експонувались у Львові на виставці «Товариства для розвою руської штуки», заснованого 1898 року.
1897-го Івасюк повернувся на Буковину. Користуючись порадами Брандта та новими матеріалами, далі працював над полотном «В’їзд Богдана Хмельницького у Київ». Через три роки у Чернівцях відкрилася перша персональна виставка творів художника, а 1901-го було організовано й другу, де його творчість репрезентувало майже 50 історично-баталістичних картин. Івасюк намагався оспівувати найвеличніші сторінки історії українського народу. Тому такі великі полотна буковинця були не тільки даниною шани героїчному минулому, але й неприхованим закликом до боротьби проти соціального та національного гніту з боку всяких ворогів.
Микола Івасюк став виразником волелюбних прагнень свого народу. Приїхавши з Мюнхена до Чернівців, 1899 року організував першу художню школу, де мали змогу навчатися діти з незаможних родин. Із цієї школи вийшли Пантелеймон Видинівський, Корнило Дзержик, Євзевій Ліпецький та інші талановиті художники.
Щоб належним чином закінчити роботу над картиною «В’їзд Богдана Хмельницького у Київ», маляр побував у столиці України, а 1904-го здійснив ще одну, й останню, подорож туди, під час якої за порадою Рєпіна виконав зарисовки з місць, пов’язаних з іменем Хмельницького. Водночас Івасюк відвідав Київську рисувальну школу Миколи Мурашка, аби познайомитися з її художніми й естетичними принципами.
Від 1908 року Івасюк працював у Львові. 1912-го організував велику персональну виставку своїх робіт, включивши до неї величавий «В’їзд Богдана Хмельницького у Київ», який щойно закінчив малювати, витративши 20 літ наполегливої праці.
До 1917 року маляр жив і працював у Чернівцях, Відні, Львові, Празі, Києві й знову у Чернівцях, а навіть у Ростові-на-Дону (Росія). У Відні малював переважно портрети на замовлення. До найкращих належать «Автопортрет» (1887) і портрети Івана Франка (1897), В. Залозецького, О. Кобилянської, О. Мишуги, дружини художника й німкені за походженням, сестри мистця Доміцелли, Тараса Шевченка, подружжя Петращуків, М. Скрипника тощо.
1919-го як художнику з високим міжнародним авторитетом уряд Директорії УНР доручив Івасюку створити ескізи для поштових марок УНР. Маляр виконав вісім малюнків і оформив серію, що отримала назву «віденської». Друк марок був завершений у вигляді 2 грн, 5 грн і навіть 50, але через витіснення військ Директорії 1921 року за межі України марки не були використані.
На запрошення народного комісаріату й голови Раднаркому Української РСР Власа Чубаря 1925-го Микола Івасюк переїхав зі сім’єю на постійне місце проживання в Київ. Євзевій Ліпецький, в чиїй майстерні працював перед тим Івасюк, умовляв його не їхати туди. Але йому пообіцяли посаду професора мистецтва в Київському художньому інституті, вітали його з різних нагод як знаменитого художника, виставляли його твори, зокрема варіант картини «В’їзд Богдана Хмельницького у Київ». Художнику запропонували створити кілька картин про революційний рух в Україні, про що інформував тоді журнал «Нове мистецтво» (1926, ч. 24). Маючи європейську освіту, широке коло шанувальників його мистецтва, Івасюк став працювати у Всеукраїнському фотокіноуправлінні. В індустрії кіно передбачалося тоді створити могутню силу, яка мала підняти освітню, культурну та політичну ділянки життя простого українського народу, що століттями був потоптаний ворогами на рідній землі. До когорти найкращих художників фото і кіно в Києві долучився й Івасюк. Почав активно працювати над рекламними плакатами кінопродукції, що ставала дуже популярною. Лишень за 1927 рік майстер реалістичного мистецтва виконав багато малюнків для журналу «Кіно» й інших кіножурналів, а також кіноплакати до фільмів «Муть», «Сорочинський ярмарок», «Черевики», «Непереможені», «Проданий апетит» і до американських кінострічок «Двійник проти волі» та «Скарамут», а для російського кіно зробив плакат «Волзькі бунтарі». Усі плакати були наповнені колоритом, майстерно скомпоновані, з чіткими рисунками осіб, такими потрібними для зображення різних подій у пригодницьких фільмах.
Та невдовзі Москва взялася до реалізації своїх підступних і жорстоких планів знищити верхівку української еліти й інтелігенції. Спершу Івасюка перевели до Одеси, де почали чіплятися за небажання творити картини в дусі соцреалізму, обмежили його права громадянина в «радянському раю» й спробували мистця цілком ізолювати. Микола Іванович знову опинився у Києві 25 листопада 1937 року, коли його життя закінчилося розстрілом у Биківні.
Так підлі єжовські енкаведисти несправедливо знищували цвіт українського народу, до якого належав Микола Івасюк, автор понад 500 картин. У мистецтві він досяг таких висот, із якими важко зрівнятися багатьом радянським художникам. Вони ж бо стали пристосуванцями, прислужниками, лакеями лихої і підлої системи комуністичної диктатури в Україні й поза її межами.

Павло Лопата

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...