Новини для українців всього свту

Thursday, Nov. 21, 2019

Музика для винахідливого розуму

Автор:

|

Листопад 10, 2011

|

Рубрика:

Музика для винахідливого розуму

Володимир Роздольський, Орест Смовж і Арсен Яковенко не є музичним ансамблем у класичному розумінні. Проте вони, студенти Музичної національної академії України імені П. Чайковського, за словами Володимира, є «однодумцями-музикантами», які «об’єдналися для співпраці». Володимир із 14 років жив у США з мамою Мирославою Роздольською. Однак повернувся в Україну, де закінчив музичне училище й нині здобуває вищу музичну освіту в українській Музичній академії. Зараз усі троє музикантів дають концерти в Сполучених Штатах — у Нью-Йорку й деяких інших містах цього ж штату, а також у Стемфорді та Філадельфії. Відбувся й виступ у Посольстві України у Вашинґтоні — для амбасадорів різних країн. Кореспондентка «Моста» розмовляла з Володимиром не лише про музику, а й про досвід життя молодого музиканта в США й в Україні.

— У складі, у якому ми приїхали до США: Орест Смовж, Арсен Яковенко та я, — виступаємо найчастіше, — розповідає Володимир. — Ми, однодумці-музиканти, збираємося разом для розробки й здійснення спільних проектів. Зокрема, створили програму тематичних концертів під назвою «Ігри винахiдливого розуму», присвячених композиторській і виконавській діяльнoсті різних епох. Ми намагаємося охопити якомога ширшe коло академічної музики в yсіх її проявах, від музики Ренесансу до сучасної, зокрема електронної. Безпосередній наш інтерес — до молодих композиторів нашого покоління.

Усе почалося з того, що я запропонyвав Орестові зіграти два концерти в Івано-Франківську з місцевою піаністкою Лілею Прибільською. Як організатор цих концертів, я мав на меті поєднати гру двох різних музикантів: скрипаля Ореста Смовжа, який на той час уже мешкав і навчався в Києві, і Лілії Прибільської, яка щойно після закінчення Львівської музичної академії імені М. Лисенка активно виступала як піанiстка-ансамблістка. Таким чином, було започатковано музичний діалог в ансамблевому дуеті. У першому концерті прозвучали твори Баха, Бетховена, Арво, П’ярта. До речі, Івано-Франківський обласний художній музей, директор якого — Михайло Дейнега— надав нам залу для першого виступу, є й надалі нашим улюбленим місцем, де ми дали вже багато концертів, зокрема на підтримку та реставрацію музею.

Коли я починав організовувати перші концерти в Івано-Франківську, то почувався й надалі почуваюся відповідальним за те, щоби до співпраці запрошувати добрих музикантів і щоби їх могло почути якомога більшe людей. Такий самий підхiд був і в Ореста, коли він улаштовував виступи в інших містах України. У його проектax я брав участь як соліст, ансамбліст та виконавець музичних прем’єр.

Об’єднавшись для співпраці, ми здійснили вже чимало спільних проектів у багатьох українських мiстах, де надали молодим виконавцям можливість виявити свій потенціал за межами нашої Музичної академії — індивідуально, дуетом і в ансамблi.

Що ж до нашого творчого й життєвого шляху, то Орест Смовж народився у Львові, перші уроки гри на скрипці отримав від мами, а згодом уступив до Львівської середньої спеціалізованої музичної школи-інтернату імені С. Крушельницької. Від 2006 року навчався в Київській середній спеціальній музичній школі імені М. Лисенка, у класі народної артистки України Яро­слави Рівняк. Брав участь у міжнародних конкурсах і фестивалях в Україні, Білорусі, Росії, Молдові, Польщі, Словаччині, Чехії та Великій Британії.

Арсен Яковенко — корінний киянин. Закінчив Київську середню спеціалізовану школу-інтернат імені М. Лисенка, є лауреатом багатьох всеукраїнських і міжнародних конкурсів піаністів. Активно концертує як соліст і в складі камерних ансамблів. Він — автор багатьох камерних творів (клас композиції Алли Загайкевич).

Я ж закінчив загальноосвітню школу та школу українознавства в Стемфорді (штат Коннектикут). Тоді й виявився мій інтерес до музики. Спочатку було захоплення рок-музикою та грою на гітарі, потім — джазовими імпровізаціями. 2006 року повернувся в Україну, вступив до Музичного училища імені Д. Січинського, на відділення струнно-смичкових інструментів, а 2009-го — до Музичної національної академії України імені П. Чайковського.

— Що спільного та відмінного є в організації концертів і гастролей студентського класичного музичного колективу в Україні та США?

— Спільним між концертами в Україні та США є те, що на них приходять в основному ті люди, котрі цінують і розуміють aбо намагаються зрозуміти музику, яку ми виконуємо, навіть якщо вона є складною для непідготовленого слухача. Незважаючи на це, такі люди завжди залишаються вдячними та цінують те, що ми робимо, і це — завжди приємно. На відміну від України, у США та в європейських країнах прийнято після концерту влаштовувати фуршет, де можна порозмовляти. Така акція приваблює більше публіки, і концерт не тільки дарує інтелектуальнe збагачення, а й стає місцем приємного спілкування, чого нам так не вистачає в повсякденному житті через брак часу та велику зайнятість.

— Як ви, закінчивши загальноосвітню школу в США (а отже, знайомі зі системою американських цінностей і способом життя), сприймаєте життя студента-музиканта в Україні?

— Для порівняння життєвих цінностей aмериканського студента з українським і їхнього стилю життя потрібно враховувати цілий культурологічний аспект цього середовища як систему цінностей, що само по собі — стерeотипно. Як на мене, важливо зрозуміти, що все є відносним і має свої обмеження. Певні зручності, привілеї, які культивуються та вважаються важливими в су­спільстві або навіть визначають статус oсоби, — це все другорядне в мистецтві. Повернeння в Україну для мене було глибоко підсвідомим бажанням, навіть чимось більшим, ніж бажання, — це була потреба. Я тільки тепер можу осмислити й зрозуміти, наскільки важливим був цей вибір для мене як в особистому житті, так і в професійному. І завдяки родинній підтримці я його зробив.

— Яка життєва позиція є для вас ближча: намагатися бути, як усі, чи вирізнятись, якимось чином підкреслювати власну індивідуальність? І яка постава зараз є поширенішою в цьому плані серед студентів загалом в Україні та, може, Київської музичної академії зокрема?

— Питання індивідуальності можна розглядати в різних категоріях. За словниковим визначенням, «індивідуальність — це сукупність своєрідних психічних особливостей і певних властивостей людини, які характеризують її неповторність і виявляються в рисах характеру, у специфіці інтересів, якостей, що відрізняють одну людину від іншої». Таким чином, скільки людей — стільки й характерів. Двох однакових особистостей немає й бути не може. Однак намагатися бути, як усі, — означає бути корисним і потрібним; це — людський інстинкт, без якого немислимим було би буття людства. Інша категорія індивідуальності — це, на мій погляд, вищa форма існування особистості в творчості, вона притаманна одиницям, яких називають геніями. Індивідуальність я розумію як певну дуальність внутрішньої, особистісної неповторності та зовнішніх факторів впливу. Загалом, особистість завжди залежна від зовнішніх обставин. Середовище, у якому я маю нагоду перебувати в Києві — як в Академії, так і поза її межами — в оточенні, яке ми самі творимо з близьких за духом людей, є таким, що сприяє розвитку особистості й творчого індивідуального потенціалу. Гадаю, що в більшості студентська молодь у нашій Академії, як і в інших найкращих закладах України, є дуже цілеспрямованою в досягненні високого професіоналізму та самовираженні через нього.

— Чи впливає політика в Україні на життя музиканта?

— На це запитання я попросив відповісти Арсена Яковенка, оскільки він — один із небагатьoх студентів, xто не тільки глибоко переймається політичною ситуацією в Україні, а і як національно-свідомий українець бере активну участь у громадських акціях непокори.

Арсен Яковенко: — Як на мене, людина мистецтва, упевнена у своєму покликанні творити, є самодостатньою одиницею суспільства. Її діяльність безпосередньо в професійній сфері не залежить від зовнішніх чинників. З іншого боку, спрямованість мистецтва на більш чи менш широкі кола «споживачів» дає митцеві змогу самому стати тим чинником, який у свій спосіб «налаштовує» думку суспільства на певний лад. Тому природно для музиканта чи, скажімо, письменника, який має активну життєву чи громадянську позицію, доносити її й до своїх шанувальників. Ба більшe, у сьогоденній Україні таку діяльність можна вважати необхідною: адже наша держава, що перебуває в постколоніальному становищі, потребує формування державотворчої еліти саме з найкращих представників творчої та наукової інтелігенції — на противагу політиці влади, спрямованій на утиски всього національного. Окрім того, слід звернути увагу на такий аспект стосунків між державою та митцем, як фінансування культурної галузі. Підтримка молодих обдарувань, самобутніх творчих проектів є звичною практикою в західних країнах. На жаль, на тлі загального занепаду української держави про такі «дрібниці» поки що доводиться лише мріяти.

— Які ваші враження від гастрольних концертів у США?

— Ми приємно подивовані гостинністю й турботою української громади, яка нам допомагає та підтримує нас своєю присутністю на концертах. Ми щиро вдячні Всеамериканській громадській організації «Нова українська хвиля», її Філадельфійському та Стемфордському осередкам за надання можливості й фінасування наших гастролей у США. Дякуємо Посольству України в США за чудову нагоду виступити перед широким колом гостей із різних країн світу у Вашинґтонському офісі, отцям УГКЦ Теодору Чабалі з Джансон-сіті (штат Нью-Йорк) й Івану Мазурику з Айборна (штат Нью-Йорк), які прийматимуть нас у себе на парафіях. Низький уклін і велика вдячність від усіх нас.

Розмовляла Надія Банчик

About Author

MiCT

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...