Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Wednesday, May. 23, 2018

Молюся Богу через музику…

Автор:

|

Січень 26, 2012

|

Рубрика:

Молюся Богу через музику…

Саме такі слова вихопилися в молодого композитора Романа Гурка, коли в інтерв’ю на запитання Олександра Дикого, диктора Всесвітньої служби радіо «Україна», він розповідав про своє захоплення духовною музикою. Ішлося про його композиторські надбання на ниві хорового мистецтва. А в подальшій розмові Роман повів мову про те, що ще в дитячі роки ходив із батьками до церкви й якраз там мелодії церковних пісень запали йому в душу тими зернами, які з роками проросли, розквітли й дозріли плодами любові до музики духов­ного змісту. Нагадаємо, що це відбулося ще 1992 року в Києві. То були тільки початки творчих здобутків мистця. Тепер він — відомий композитор, дириґент і оперний режисер.

Роман Гурко народився 21 жовтня 1962 року в Торонто. Його батько Євген Гурко був доктором права й політичних наук. Мати Стефанія з родини Дейчаківських — відома поетеса, письменниця та драматург. Це була висококультурна, інтелігентна й глибоко національно-патріотична родина, у помешканні якої завжди панувала своєрідна аура бережливого ставлення до всього українського. Тут постійно відзначали національні свята, шанували традиції, берегли імена відомих героїв, видатних письменників, поетів і інших мистців. А такі відомі особистості, як Улас Самчук, Василь Верига і Марія Голод входили до числа їх найкращих приятелів. Активним було панство Гурків і в громадському житті міста. Лекції пана Євгена «Бій за душу людини», «Свято Крут», «Українська інтелігенція на еміґрації», «Традиція й поступ», «Загублена українська людина» гаряче сприймав кожен українець. Пані Стефанія довгі роки була членом літературного об’єднання «Слово». Вона — автор численних віршів, нарисів, каламбурів, усмішок, а також п’єс «Заповідь віків», «Подруга Галина», «Приїзд матері», «Ах, ті діти», «Одужання» й оперного лібрето «Санаторійна зона», написаного на основі оповідань Миколи Хвильового.

Слід сказати, що в оселі Гурків завжди панувала українська мова. Це поза межами оселі їхні діти Марійка, Андрій і Роман могли розмовляти англійською чи французькою, а щойно переступали поріг — спілкувалися рідною українською. Понад те, із дитячих років привчені до активного способу життя, вони взяли за основу своєї діяльності рядки маминої поезії: «Чому я? Хто я? Пощо я? Де я? Чи світ — лиш мрія? Чи світ — ідея?»

Підрісши, Роман почав відвідувати одразу три школи: англійську, українську суботню й музичну, по закінченні яких, а також курсів українознавства, уступив до університету. Та яким би наповненим не був начальний процес, юнак завжди знаходив час для участі у світських і церковних хорах. Саме там, коли співав твори відомих композиторів, у нього з’явилася думка самому писати музику. Першою з його музичних композицій став хоровий твір «Аве Марія». Ось як розповідає про це сам композитор: «Колись, співаючи в молодіжному хорі, я надумав спробувати самому писати музику. І 1983 року скомпонував мелодію «Аве Марія», яку наш хор виконав на 150-літній ювілей міста Торонто. Публіка була в захопленні. Можливо, тому, що її автором був молодий композитор,— мені тоді виповнився 21 рік. Окрилений першим успіхом, я поставив собі завдання розвивати композиторські здібності й далі».

1985-го Роман Гурко організував свій молодіжний хор, який почав працювати при церкві Св. Миколая. Для цього хору він створив композиції «Святий Боже», «Алілуя», «Нехай сповняться», «Отче наш». Так, поступово за 15 років він написав «Божественну літургію Святого Іоана Златоуста».

1987-го Роман закінчив університет за спеціальністю бакалавра музикології й оперного мистецтва. Ще раніше (1983—1985) він набирався знань і практики в Едмонтоні, на курсах, які провадив відомий дириґент Володимир Колесник. Отже, знань не бракувало, залишалося лише активізувати сам процес творчості. Ще 1979-го з ініціативи секретаря мистецького товариства «Козуб» Михайла Ґави в Торонто було організовано український драматичний ансамбль «Муза», участь у якому дала юнакові змогу ближче познайомитися з драматургією. У цьому ансамблі він був одним із найактивніших. Невипадково в альманасі, виданому в Торонто 1996 року, зазначалося: «Не будучи професійними акторами, перевантажені працею, університетськими студіями, еміґраційними й родинними проблемами, вони знаходять можливість і час для справи, яка їх захоплює й дозволяє відтворити найвідчутніші струни людських почуттів. Ентузіастами на цьому тернистому акторському шляху стали Катерина Матковська, Лариса Роговська, Віктор Ліщина та Роман Гурко». Нагадаємо, що серед перших вистав, які ставила «Муза», були: «На перші гулі», «Куди вітер віє», «Маруся Чурай», «Клуб суфражисток», «Одужання», «Мина Мазайло», а 1990 року відбулася вистава «Приїзд матері» Стефанії Гурко.

Почули про Романа й у Нью-Йорку. Якось керівництво нью-йоркської молодіжної мистецької групи «Яра» попросило його написати музику до вистави «Світло зі Сходу», і він охоче взявся до цієї справи. А у квітні 1991-го композитор у складі театральної групи, організованої Вірляною Ткач, побував в Україні. Саме ця група в період антиурядового путчу в Москві привезла й ставила на сценах Харкова, Києва та Львова цю виставу.

Вражаючою була та поїздка. Це був час розвалу великої радянської імперії. Час, коли в українському суспільстві, як і в інших республіках СРСР, наростав дух свободи. Зрозуміло, що зустріч із батьківським краєм була для мистця великою радістю. «Там я відчув той зв’язок, той ланцюг, котрого я є частина як людина», — висловився про все бачене композитор. Йому дуже подобалося, як він казав, ходити тими стежками, якими ходила мати, і дуже добре спалося в тій кімнаті, де вона спала, коли була молодою.

Повернувшись з України, Роман став працювати помічником режисера в Канадській оперній компанії. Робота була нелегкою, але цікавою й захоплюючою. Варто усвідомити, що обраний мистцем фах вимагав синтезу багатьох видів мистецтв: досконалого розуміння музики, знання вокальної техніки, відчуття драматургії, артистичних здібностей, високої ерудиції, педагогічних навичок, проявів творчої імпровізації. Це вже не кажучи про те, що режисер має бути високоосвіченою людиною. Небагато таких режисерів було серед українських мистців оперного мистецтва, хіба що варто назвати М. Садовського,

В. Блавацького та М. Бенцаля. І приємно усвідомлювати, що Роман упорався із цим завданням настільки успішно, що його почали заангажовувати для постановок оперних спектаклів у театрах Сполетто (Італія), Лондона, Амстердама, Монте-Карло, Ванкувера та Вашинґтона. Із вистав, у постановці яких йому довелося брати участь, варто відзначити опери «Семеля» Г. Генделя, «Дон Жуан» В.-А. Моцарта, «Летючий голландець» Р. Ваґнера, «Війна і мир» С. Прокоф’єва, а також «Ніс» Д. Шостаковича. Планувалася його постановка опери «Дон Карлос» в Одесі, але, на жаль, справу не було доведено до кінця. Щоправда, Роман таки побував у Одесі. Тоді це місто, із його українськими назвами вулиць і крамниць та російською мовою спілкування, справило на нього двояке враження. «Виходить, — казав композитор, — що якби в Одесу приїхав глухий, то подумав би, що це — Україна, а якби сліпий — то сказав би, що це — Росія». Побував мистець і в Москві, де навчався російської мови, яка в оперному мистецтві часто є необхідною.

Але повернімося до духовної музики мистця, тим більше що вона давно стала потребою його душі. Ще на початках творчості він казав: «Мені без музики немає молитви!» І додавав, що через музику відчуває той спокій і ту любов, яка видобуває в ньому своєрідні душевні емоції й направляє шляхом до Бога більше, ніж через слово.

2000 року побачила світ його перша «Божественна літургія Св. Іоана Златоуста». Уперше її було виконано в церкві Св. Володимира й Ольги в Чикаґо, про що церковний вісник від 16 липня 2000-го року писав: «Сьогодні, 16 липня

2000-го року, о 9.30 рано, відбудеться в нашому соборі Св. Володимира й Ольги прем’єра нової літургії Св. Йоана Золотоустого. Композитор цього твору — Роман Гурко з Торонто». В оголошенні пояснювалося, що літургію композитор написав до 2000-ліття від народження Христа, а її запис на компакт-диск здійснив хор Shcola Kаntorum під дириґуванням Майкла Томсона.

2001 року Роман написав «Панахиду за жертвами Чорнобиля». Цей твір було створено до 15-річчя Чорнобильської трагедії. Його презентація відбулася саме в день річниці трагедії — 26 квітня 2001 року. Першим її виконавцем був хор «Фрески Києва» під керуванням автора. А через день її повторено під дириґуванням керівника хору Олександра Бондаренка. Наступного разу «Реквієм-панахида» прозвучала 9 квітня 2006 року в залі «Рой Томсон Гол» у Торонто. Її виконавцями були чотири зведених хори, а в їхньому складі — жіночий хор «Веснівка» та Чоловічий камерний хор. Дириґувала Квітка Зорич-Кондрацька.

2003-го віруючі та прихильники духовної музики радо зустріли нову, другу за числом «Божественну літургію» мистця. «Її написано в дусі західної сакральної музики, — пише про цей твір музикознавець Роман Савицький, — що нагадує релігійні відправи в римо-католицьких катедрах чи монастирських церквах, де суворо дотримуються правил обрядової музики, виконуючи суто церковні твори, які помагають людині позбутися пристрасних похотей і увійти в надземний стан душі».

Прем’єра літургії відбулася 24 серпня 2003 року в Михайлівському Золотоверхому соборі. Виконував її хор «Видубичі» під орудою Володимира Віняра. Саме після цієї прем’єри Романа Гурка було прийнято в члени Національної спілки композиторів України.

Подальшим напрацюванням композитора стала «Вечірня», написана 2005 року. І тут, як і в поперед­ніх мистецьких творах, автор використав класичний варіант українських церковнослов’янських текстів, увівши їх у тональне музичне обрамлення.

І знову — новий важливий здобуток мистця. Торік Роман Гурко представив шанувальникам духовної музики третю за ліком «Божественну літургію Св. Йоана Златоустого» з англомовним текстом. У його основу покладено старовинні візантійські молитви, написані латиною. Це велике за обсягом музичне полотно було записане в Чикаґо в лютому 2011 року. Виконавцем твору став уже відомий нам хор Shcola Kantorum. Презентація компакт-диску літургії відбулася в грудні в Нью-Йорку, на якій від родини була присутня сестра композитора, а від представників громадськості Канади — Петро Ґаладза, професор і священик Інституту імені митрополита Андрея Шептицького в Оттаві.

Важливим внеском п. Романа в скарбницю української музики є його режисерська участь у проекті «Українська авторська пісня», який утілює в життя група оперних співаків Канадської оперної компанії, очоленої відомим оперним і концертно-камерним співаком Павлом Гунькою. Уже вийшли у світ три альбоми зі записами романсів композиторів Якова Степового, Кирила Стеценка й Миколи Лисенка. До участі в проекті було залучено співаків Р. Бравна, Д. Ранте, Х. Сабо, К. Ейнсворта, Б. Баттерфілта й М. Вичер. Наприкінці минулого року компанія приступила до запису 200 золотих перлин композиторів Західного реґіону України, зокрема Д. Січинського, В. Барвінського, Я. Лопатинського, Н. Нижанківського, О. Нижанківського, С. Людкевича, С. Туркевич, Я. Скорика й інших. Завершення випуску українських романсів, яких за проектом має бути рівно тисяча, заплановано 2014 року. Охочі придбати ці записи можуть звертатися на сайт: www.uasp.ca.

Мабуть, нікого не потрібно переконувати в тому, що музика справляє величезний вплив на емоційне піднесення духовності мас. Так триває вже протягом тисячоліть. Та небагато націй у світі може похвалитися здобутками таких мистців, як М. Березовський, Д. Бортнянський, А. Ведель, М. Лисенко, М. Леонтович, К. Стеценко, А. Гнатишин, М. Федорів. Гордістю наповнюються серця від того, що до цього списку видатних і відомих композиторів можна включити й ім’я нашого канадського українця Романа Гурка. Прислухайтеся до його композицій і ви відчуєте в них биття його полум’яного серця та сприймете це як істину, що молитися Богу й справді можна через музику.

Анатолій Житкевич

About Author

MiCT

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...