Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Saturday, Nov. 18, 2017

Малознаний, але не забутий

Автор:

|

Березень 01, 2012

|

Рубрика:

Малознаний, але не забутий

Якось у розмові зі сином відомий піаніст і педагог Роман Савицький-старший сказав: «Коли пригадаємо з історії української музики, скільки наших сил і творів марно пропадало в морі різних займанщин наших земель, коли усвідомимо, скільки талановитих працівників у ділянці української культури, а в цьому — і музичної, знищив більшовицький режим, коли нагадаємо, як безкомпромісно паралізував наш музичний розвиток на західноукраїнських землях польський режим, тоді стане нам ясно та самозрозуміло, що всі українські музичні творці й усі музичні твори, що збереглися до нинішнього дня, є безцінним скарбом».

Ці правдиві слова стосуються чи не кожного з тих численних діячів музичного мистецтва, які народилися в Україні, але волею долі опинилися на заокеанських берегах. Однак чи не найбільше вони торкаються сторінок діяльності тих, про кого ми мало що знаємо. До таких тихих і благородних людей, які своєю діяльністю прикрашали життя інших, а про себе розповідали обмаль, належить актор, співак, музикознавець і дириґент Сергій Босий. Усе в ньому було наповнене музикою. І просто дивним є той факт, що таку творчу й активну особистість обминала своєю увагою українська преса, а з того, що ми маємо тепер, скласти творчий портрет мистця вдається з великими труднощами.

Відомо, що Сергій Босий народився 1911 року в Полтаві. У його родині були видатні релігійні, культурно-мистецькі та педагогічно-просвітницькі діячі. Мав нагоду здобути освіту й Сергій. Тож по закінченні гімназії в Полтаві він уступив до Київського педагогічного інституту на фізико-математичний факультет. Водночас хлопець опановував ще й таємниці музики, якої навчався в таких знаних педагогів, як хоровий дириґент Григорій Вірьовка та музико­знавець Микола Грінченко.

1935 року інститут було закінчено, і Сергій почав працювати учителем фізики та математики в середніх школах Полтавщини. А після кількох років роботи там йому якимось чином пощастило стати викладачем Державного педагогічного інституту в Черкеську на Кавказі. Зауважимо, що навіть у роки деспотизму радянської влади там ще можна було без проблем займатися музикою, і не тільки світською, а й церковною, бо крім організованого ним студентського хору Сергій керував ще й церковним. На Кавказі мистцеві якось легше дихалося, бо там іще не було такого політичного насильства, як в Україні. Отже, він міг без перешкод займатися музикуванням, створюючи власні композиції, якими були переважно солоспіви та церковні канти. Так тривало до 1938-го, коли всевидюще око НКВС узяло його на особливий облік. Це спричинилося до того, що Сергій Босий був змушений дещо змінити прізвище, аби воно мало російське закінчення.

Із приходом на Кавказ німців він повернувся до Києва й став хористом і солістом Української національної капели, керівником якого був Петро Гончаров, а другим дириґентом — полтавчанин Нестор Городовенко. Так і збігли два роки в постійних концертних подорожах. У листопаді 1943 року разом із частиною капели Сергій прибув до Львова, де ще якийсь час викладав математику у військовій школі офіцерів ОУН, одночасно співаючи в новоствореному Нестором Городовенком хорі імені М. Леонтовича. Із цим колективом навесні 1944-го виїхав до Австрії та Німеччини, де невдовзі став хористом відомого хору кубанських козаків і в його складі концертував Західною Європою, виступаючи переважно в робітничих таборах.

А невдовзі він став хористом української капели «Україна», організованої Нестором Городовенком. Після кількох років активної концертної діяльності С. Босий разом із частиною цього хору еміґрував до Канади й оселився у Форт-Вілльямі. Там його вперше й зустрів відомий у Торонто культурно-мистецький діяч і режисер Михайло Ґава, який потім напише: «Із Сергієм Босим я вперше познайомився у Форт-Вілльямі, коли з родиною, пройшовши через воєнне лихоліття, оселився в Канаді. Запам’ятався він мені чоловіком у розквіті сил, одягнений у гарно випрасуваний сірий костюм і білу сорочку з краваткою-метеликом, із бритою головою та приємним виразом обличчя. Він мені нагадував відомого в той час американського фільмового артиста Юла Бренера. Справив він на мене й на мою дружину враження людини не тільки освіченої, а й безтурботної, яка життя сприймає за принципом: нема такого поганого, що би не вийшло на добре».

На час зустрічі з М. Ґавою Сергій Босий був керівником церковного хору у Форт-Вілльямі та світського хору при осередку «Просвіти» у Вест-Форті. Він тонко відчував і добре знав світську й церковну музику та був добре обізнаним зі світовою музичною класикою, а особливо гарні знання мав із хорової музики, якими ділився з однодумцями. На пробах церковного хору він не­одноразово наголошував: «Служба Божа — це велика містерія, у якій кожна людина повинна відчувати свій зв’язок із життям, усвідомлюючи вчинки, які вона робить свідомо чи несвідомо. Релігійна пісня підносить нас у царство краси й доброти людини до людини».

Згодом Сергій Босий виїхав до Монреаля, де обійняв посаду реґента церковного хору Св. Софії та став активним учасником театру української драми. Свідченням цього є світлина, де Сергій Босий зображений у ролі Козака у виставі «Назар Стодоля».

Невдовзі мистець залишив Монреаль і переїхав жити в Торонто, куди його запросили на посаду дириґента церковного хору собору Св. Володимира. «21 лютого 1970 року в залі Українського дому на вул. Кристі, — сповіщала газета The Ukrainian Weekly, — відбувся вечір відзначення ювілею заслуженого актора й співака Григорія Манька-Ярошевича. У цьому вечорі виступив хор собору

Св. Во­лодимира під орудою нового керівника Сергія Босого, який на запрошення церковної управи прибув із Монреаля й перейняв керівництво хором від Юрія Головка». У короткій довідці про дириґента наголошувалося, що «це — всеціло відданий музиці й пісні музикант».

Однак праця в соборі Св. Володимира була нетривалою й доволі скоро маестро обійняв керівництво хором у церкві Св. Димитрія, після чого став реґентом церкви Св. Андрія, де й працював майже до кінця життя. Якийсь час він ще й працював учителем Рідної школи та Курсів україно­знавства.

У Торонто п. Босий був одним із найактивніших членів культурно-мистецького товариства «Козуб», де частенько виступав із лекціями на музичні теми. Так, 1976 року він читав там лекції «Хор «Україна» в Монреалі» й «Українська пісня та симфонічна музика», а також брав участь у концерті, присвяченому 20-літтю «Козуба». Там же 1978-го маестро виступив із доповіддю на тему «Кирило Стеценко», 1981-го взяв участь у концертній програмі до 25-річчя клубу, а в жовтні 1987-го — прочитав лекцію на тему «Українська народна пісня й симфонічна музика». Кожен його виступ вирізнявся глибокою змістовністю й був широко ілюстрованим, часто з використанням матеріалів і записів з особистої фонотеки. Особливо активно співпрацював пан Сергій із Левом Туркевичем і допомагав йому в роботі над постановкою опери «Купало».

«Сергій Босий мав чудову пам’ять, — розповідав про нього Михайло Ґава, — і міг без записок говорити на будь-яку мистецьку тему. Це була людина взірцевої поведінки. Він ніколи не вживав тютюну й алкоголю, заявляючи, що куріння нищить голос і передчасно позбавляє співака виступів на сцені, а алкоголь затуманює людині розум. У його п’яти скринях зберігалася велика кількість нотної літератури. Був людиною начитаною та цікавою, володіючи кількома мовами народів світу. Згідно із заповітом, ці скарби передано на збереження до церковного сховища, а дещо подарував безпосередньо вартим його уваги мистцям Валентині Родак і Володимиру Колеснику. 1800 книг (45 скринь) і 1 750 платівок заповів бібліотеці Св. Володимира в Торонто».

Сергій Босий пішов із життя 12 вересня 1981 року. Відспівали покійного в залі церкви Св. Андрія. На похороні прозвучало багато теплих слів про мистця, виголошених А. Ліщиною, М. Янченко, Н. Олійником, М. Мухою, П. Бубелою й о. Миколою Овчаренком, о. Федорем Легенюком, о. Богданом Горгіцою та іншими особами. А завершимо цю розповідь про мистця рядками поезії О. Олеся:

Хто зберіг любов до краю

І не зрікся роду,

Той ім’ям не вмре ніколи

В спогадах народу…

 Анатолій Житкевич

About Author

MiCT

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...