Новини для українців всього свту

Monday, Sep. 16, 2019

Маестро Юрій Головко

Автор:

|

Березень 19, 2015

|

Рубрика:

Маестро Юрій Головко
Архієрейський хор української православної катедри св. Володимира в Торонто. 1966 рік

Архієрейський хор української православної катедри св. Володимира в Торонто, 1966

Дириґент може мати свій стиль, напрямок, індивідуальність, але завжди має бути зрозумілим для тих, ким він керує. Незрозумілого дириґента не буває. Працюючи з колективом співаків чи музикантів, маестро має знати, чого від нього вимагати, що сказати людям та як їх надихнути на досягнення поставленої мети. Саме таким знаючим, відповідальним і зрозумілим був Юрій Головко, керівник архієрейського хору української православної катедри Св. Володимира та світських хорів «Прометей» і «Сурма» в Торонто.

Він з’явився на світ 25 березня 1906 року в с. Писарівці Балтського повіту на Поділлі (тепер — Кодимського р-ну Одеської області), в родині дяка Нестора Головка й Теклі з роду Машкевичів. 1915-го, по закінченні третього класу сільської церковно-приходської школи, Юрій вступив до Тульчинської духовної педагогічної школи, а з 1919 року навчався в Кам’янець-Подільській духовній семінарії. Та закінчити її йому не вдалося, бо з приходом більшовиків уже навесні 1921 року рішенням президії Укрголовпрофосу народного комісаріату освіти семінарію було ліквідовано. Але якимось чином хлопцеві вдалося стати студентом Інституту народної освіти, який було створено після ліквідації Українського національного університету. А вже в березні наступного року в Кам’янці-Подільському почалася ліквідація всіх спеціальних навчальних закладів. Відбувалося це водночас із жахливою репресією над викладачами, значна частина яких потрапила до в’язниць.
Не оминула репресія й студентів. Містом прокотилася хвиля пролетаризації, в ході якої було проведено студентську перереєстрацію. Головпрофосвіта спільно з політкомісарами розпочала генеральну чистку студентських колективів: діти священнослужителів мали в письмовій формі з опублікуванням у пресі відмовитися від своїх батьків. Як наслідок тисячі студентів було позбавлено права на навчання.
1924-го Юрій отримав свідоцтво про закінчення інституту та виїхав на Вінниччину, де в містечку Ладижині обійняв посаду вчителя музики в школі. Крім того він керував самодіяльними хорами та духовими оркестрами. Того року до нього переїхав молодший брат Олекса, відомий у майбутньому поет, письменник, політичний діяч.
Бажання працювати з людьми й для людей у Юрія було великим, але знань бракувало. І восени 1927 року він залишив працю в Ладижині й виїхав до Києва, де вступив на хормейстерський факультет музично-драматичного інституту ім. М. Лисенка. Ректором цього навчального закладу був відомий музикознавець, історик і письменник Микола Грінченко. Курс гармонії й контрапункту вів відомий композитор Левко Ревуцький.
Неабияким задоволенням було навчатися в цих видатних особистостей. Та восени 1929-го виявилося, що Юрій приховав своє походження та перебував в інституті «незаконно», чим «завдав шкоди державі». За цей «злочин» його було засуджено на восьми років ув’язнення. Та від тюремних казематів хлопця врятував голова ВУЦВК Григорій Петровський, котрий своїм рішенням замінив йому вирок на примусові роботи в Донбасі зі забороною з’являтися в столиці України.
На щастя, саме тоді у Донецьку було створено Державну хорову капелу «Вік» і там конче потрібен був хормейстер. Тож уже 3 грудня 1929-го Юрій Головко приступив до роботи, яку виконував упродовж трьох років, після чого був дириґентом міської хорової капели в Харкові. У червні 1933 року він повернувся до Києва, а ще через рік обійняв посаду хормейстера Київського театру опери та балету. Страшні то роки були, бо крім тотального голоду ще й посилились репресії НКВД. Кияни ходили вулицями боячись заговорити одне до одного.
Згодом у своїх спогадах «Поєдинок із дияволом» Олекса Головко напише: «Коли «єжовщина» вщухла, я знову повернувся до Києва. На київських вулицях було безлюдно. Залякані кияни сиділи в помешканнях, неначе в місті була холера. Ті, що з’являлися в місті, йшли з похнюпленими головами, уникаючи зустрічі зі знайомими. Місця зниклих українців були заповнені москалями. Страх перед аґентами розбивав українські родини. Чоловік боявся своєї жінки, батько й мати – сина, а сестра – брата. Серце кожного ссав хробак недовіри. Кожний боявся своєї тіні, боявся стін, стелі, підлоги, які в Совєтчині мали вуха».
Та найбільшим парадоксом було те, що, як стверджував письменник, на вулицях Києва від ранку до вечора з репродукторів лунали бравурні пісні на кшталт «Я другой такой страны не знаю, где так вольно дышит человек».
Напад німецьких військ влітку 1941-го на якийсь час перервав діяльність оперного театру, й Юрій Головко виїхав до Фастова, де керував церковним хором. Але після арешту німцями брата Олексія, котрий випускав газету «За самостійну Україну», його ледь не забрали на примусові роботи до Німеччини. Тож довелося повернутися до Києва, де згодом вдалося влаштувався хормейстером у театр музичної комедії.
Влітку 1943 року Юрій виїхав до Львова, а звідти — до австрійського містечка Ґабльонца, де разом із акторами театру В. Блавацького працював на фабриці. Якось при зустрічі з Олексою Головком, котрий теж опинився в Німеччині, актор Богдан Паздрій розповідав: «Працювали ми на фабриці, носили грубші мозолі від пальців і ходили вагітні від брукви. Але це був рай у порівнянні з тим, у що ми влізли в Фельдкірху, коли під доглядом ґестапівців довбали в скелях окопи і хворобливо мріяли про миску підігрітої зупи. Коли б ти побачив тоді Юрія, то реготав би, як вар’ят. Він важив сорок кілограмів, мав довгу конячу фізіономію, ослячі вуха й був подібний на львівського цадика. Але його дідько не вхопив, як і мене».
Згодом у Брегенці Юрій Головко організував чоловічий хор «Трембіта» і концертував із ним Німеччиною аж до кінця війни. У вересні 1945-го він переїхав у американську зону до Авсбурга і там об’єднав свій хор із хором Нестора Городовенка, створивши хор «Україна». А невдовзі Юрій переїхав до Нового Ульма, що входив до американської зони, та працював регентом у церкві. Це й урятувало йому життя, бо, якби був залишився у французькій зоні, його могли б видати представникам радянської армії.
1949 року Юрій Головко еміґрував до Канади та розпочав працю дириґента хору української православної катедри Св. Івана Хрестителя в Едмонтоні. А взимку 1952-го управа православного собору Св. Володимира в Торонто запросила Юрія Головка, котрий перебував із візитом у Монреалі, очолити архієрейський хор. 24 лютого маестро приступив до роботи. Та успіх прийшов не відразу. Цьому завадила мала кількість учасників. І коли ж цю проблему було вирішено, а хор збільшився до 80 осіб, справи пішли досить успішно не тільки при виконанні церковних служб, але й у громадській діяльності. Особливо успішним був його виступ на концерті до Дня молоді, що відбувся 7 червня 1953 року. Уже тоді звучання хору стало таким злагодженим і збалансованим, що церковна управа постановила «задокументувати» його спів на платівках.
Та не тільки церковним хором керував маестро. Він виконував обов’язки дяка, читав лекції на курсах українознавства, навчав співу дітей народної школи, а в листопаді 1961-го очолив чоловічий хор Торонтського осередку СУМ «Прометей», замінивши несподівано померлого дириґента Львівської опери Лева Туркевича.
Восени 1963 року Юрій Головко взявся до керівництва студентським хором Торонтського університету. Діяльність маестро як громадського діяча набрала вагомих обертів, про що неодноразово відзначалося в українській пресі, зокрема в часописах «Наш шлях», «Гомін України», «Наша мета», «Слово», а журнал «Нові дні» за травень 1964-го присвятив йому досить ґрунтовну статтю, де зазначалося: «Юрій Головко – справді фаховий дириґент із великим досвідом. Сьогодні в Канаді, якщо не брати до уваги такого велетня, як Нестор Городовенко, який через хворобу не працює в цій ділянці, маестро Головко не має конкурента».
7 березня 1964 року в залі катедри Св. Володимира відбувся ювілейний вечір до 40-річчя творчої діяльності маестро, з доповіддю про творчий шлях якого виступив архієпископ Михаїл, а від імені церковної управи ювіляра вітав Петро Родак, котрий сказав: «З нагоди 40-річчя вашої дириґентської діяльності, 17 років із яких припадає на керівництво архірейським хором при катедрі, всі ми шануємо вас і глибоко цінуємо вашу працю для добра нашої церкви й української громади. Ми щасливі, що ви служите нам своїми знаннями».
17 років Юрій Головко очолював архієрейський хор катедри Св. Володимира. Його здобуток і зараз є неперевершеним, 1966-го його спів було записано на двох великих платівках «Свята літургія» та «Великодня утреня».
На жаль, Юрій Головко мав проблеми зі здоров’ям. Це призвело до того, що він змушений був покинути працю в Торонто. 4 травня 1969 року управа кафедральної громади влаштувала йому прощальну святкову імпрезу, яка завершилася могутнім «Многая літа» у виконанні архієрейського кафедрального хору.
Юрій Головко відійшов у засвіти 1 березня 1980-го. Сталося це після тяжкої хвороби на 73-му році його життя. Панахиду за ним відслужив о. Д. Свириденко, який прибув із Садбурі. На поминальному обіді слово мав брат маестро, відомий поет, письменник, літературознавець і громадсько-політичний діяч Олекса Гай-Головко. Покійний залишив у глибокому смутку дружину Лідію, брата Олексу, братову Ганну, племінників Олексу і Юрія й сина в Україні. Згідно зі заповітом, його поховали на українському кладовищі в Бавнд-Бруку, де за відсутності митрополита Мстислава похоронну службу відслужили о. Істочин і о. Федосій.
Минули роки, але й досі священики та парафіяни, які знали маестро, згадують його добрим словом як мистця, дириґента та людину, котра з глибокою щирістю, ніжністю й любов’ю присвятила все своє життя церковній молитві та рідній українській пісні.

Анатолій Житкевич

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...