Новини для українців всього свту

Tuesday, Jul. 23, 2019

Лекція голови СФУЛО

Автор:

|

Липень 31, 2014

|

Рубрика:

Лекція голови СФУЛО
Члени OOЛ Юлія Вислоцька та Марко Гованський дякують Софії Федині на прийомі, де спонсором була «Самопоміч» із Нью-Джерзі

Члени OOЛ Юлія Вислоцька та Марко Гованський дякують Софії Федині на прийомі, де спонсором була «Самопоміч» із Нью-Джерзі

9 липня 2014 року в Пассейку (штат Нью-Джерзі) відбулася відкрита лекція Софії Федини, голови Світової федерації українських лемківських об’єднань (СФУЛО), на теми «Україна після Майдану» та «Лемківщина у світовому контексті». Презентацію було проведено в межах нової серії Lemko Coffee Talk, яку вже традиційно організовує Організація оборони Лемківщини (OOЛ). Софія Фединa, доцент кафедри міжнародних відносин і дипломатичної служби Львівського національного університету імені Івана Франка, політолог, а водночас відома співачка, брала активну роль у протестах на Майдані у Львові. Пропонуємо до вашої уваги тези презентації.

Причини Майдану
Коли ми намагаємося виокремити причини Майдану, то найпершими й найбільш очевидними видається три: відмова уряду від євроінтеграційного курсу, побиття студентів 30 листопада й розгін Майдану в ніч із 10 на 11 грудня. Коли 21 листопада 2013-го Азаров сказав, що Україні не треба в Євросоюз, у багатьох людей виникло таке відчуття, що серце падає вниз, починалася паніка: виїжджати з України чи що робити? А ввечері того ж дня люди почали писати в соцмережах: «Ходімо на Майдан».
Але тоді на Майдан прийшли лише студенти. Дорослі все ще були бездіяльними у своєму розчаруванні. Два тижні студенти тримали революцію. І якби не ті діти, нічого би не вийшло. 30 листопада було побиття студентів на Майдані.
Якби це все залишили як є, то за два-три дні люди розійшлися б. Але силовики побили студентів. Тоді виходять батьки, проте тільки перша когорта. Та коли відбувся розгін Майдану 11 грудня, коли тисячі «беркутівців» наступали на наших людей і люди не знали, чи залишаться живі, то повстала вся свідома частина України.
Але чи були то справжні причини Майдану? Гадаю, що то був лише сірник, який запалив Майдан. А до справжніх причин можна зарахувати ось такі: «приватизація» держави й економіки кількома олігархічними сім’ями; надвисокий рівень корупції; різкий економічний спад; низький рівень соціального забезпечення; контроль систем життєдіяльності держави кримінальними структурами; знищення малого та середнього бізнесу; переписування української історії й викорінення всього українського.

Особливості Майдану
Майдан-2014 дуже відрізнявся від Помаранчевої революції. Майдан повстав не тільки проти бандита Януковича – він виник також як протест проти бездіяльності опозиції. За кілька останніх років опозиція не зробила нічого, щоби змінити ситуацію в державі. І те, що вона зараз при владі, – це не те, чого прагнув Майдан.
Коли була Помаранчева революція, у нас був лідер — Віктор Ющенко. Він мав план, ми привели його до влади і сподівалися, що він вирішить усі проблеми. А в цій революції лідера не було. І студенти, до речі, дуже пильнували, особливо впродовж перших тижнів, щоби ніхто не узурпував позицій. Усі були рівні. І саме в процесі революції народ почав шукати та виховувати нових лідерів.
На Майдані ніхто нікого не просив щось робити. Люди приходили, бачили роботу й ставали до праці. На Майдані народилося молоде покоління, яке вже матиме іншу ментальність. Багато хто чекає, що прийде хтось і вирішить наші проблеми. Але є речі, яких ніхто, крім нас, не зробить. В Америці це зрозуміло, але в Україні ще добре вкорінене: «Хтось це зробить».
Майдан — це символ активності, небайдужості, а водночас великого контролю. У Львові громада обрала собі начальника міліції. Був великий процес люстрації. Ми вибирали кандидатів, а потім змусили Міністерство внутрішніх справ призначити того начальника, котрого хотів народ. Тепер пильнуємо всіх міліціонерів, мітингуємо під прокуратурою й вимагаємо, щоб у прокурора в кабінеті сидів громадський спостерігач. Таке відбувається не тільки у Львові, а й у різних містах України.

Перемоги Майдану
Під час Майдану народилась українська нація. За часів незалежності її не було. Був український народ, який не був певний того, де він живе та чого хоче. Незалежність 1991 року далася Україні дуже легкою ціною. Ми не відчули ціни боротьби. Бо коли за щось борешся, тоді це шкода втратити. А ми не знали ціни того, що здобули.
Усі розмови про пролиту 70 років тому кров наших повстанців для більшості молоді були неактуальними. Хтось знав, хтось цінував їхній подвиг, але для широкого загалу то було дуже давно.
Та з пролитою кров’ю на Майдані народилася нація. Знаєте, сльози аж на очі набігають, коли кажуть: «Я ещё не говорю по-украински, но это моя земля і я готов за нее умереть». Такі слова з уст російськомовної людини свідчать про величезний перелом.

Втрати Майдану
1) «Небесна сотня», до якої щодня долучаються всі військові, які гинуть в обороні України. 2) Сотні поранених і калік. Про них зараз дбають, а що буде через десять років, коли про них забудуть і коли їм потрібна буде найбільша поміч? 3) Та найгірше — це втрачений час, коли не було дієвого керівництва, щоби швидко здійснити докорінні зміни.
Ще одна велика втрата: ми не змусили Верховну Раду (ВРУ) прийняти рішення, необхідні для зміни системи влади. Що таке український парламент зараз: третина його не працює взагалі. Ще одна третина думає, як би викрутити собі щось добре. А третя третина міркує про те, як залишитися депутатом.
Треба призначити перевибори. Але на сході — війна, отже, багато людей не зможе голосувати, а це ставитиме під сумнів легітимність виборів. Є й більша проблема: якщо вибори відбудуться за старою системою, до влади прийдуть ті самі люди. ВРУ перед розпуском мала би змінити виборче законодавство. Це можна було би легко здійснити три місяці тому, якби майданівці взяли ВРУ в кільце та не випускали депутатів доти, доки ті б не ухвалили потрібні рішення, але не зараз.

Новітні виклики
Проблем в Україні більш ніж досить! Перша — війна з Росією. Значну частку займають проблеми економічні. Що знають у світі про Україну зараз? Країна, де є нестабільність, країна, де йде війна. На заході України завжди бувала велика кількість туристів. Останніх півроку їх майже немає. Багато груп, які мали приїхати з Канади, з Америки, відмовилися від поїздки, бо страшно летіти. Хто знає, чи терористи не поцілять у літак?

Завдання для громадянського суспільства
Як не зрадити Майдану? Це питання охоплює всі сфери нашого життя: будемо ми смітити чи кинемо сміття в урну? Чи будемо ми працювати сумлінно? Воно охоплює громадянську позицію та наш контроль за владою. Воно охоплює всі наші дії — як не зрадити тих ідеалів, за які стояв Майдан і за які вмирали наші хлопці.
Але головне – те, що в Україні вже народилося громадянське суспільство, тільки воно ще є дуже маленьке. Потрібна допомога тих, хто живе за кордоном і краще збоку часом бачить, що та як. На те треба не вказувати, а радити й допомагати Україні. Бо ми потребуємо інструкцій. Зараз на перший план виходять молоді люди, котрі не мають досвіду, але в них – багато енергії, і вони хочуть щось робити для своєї країни. Вони не будуть слухати політиків, але вас послухають. Тому ваші поради й ваша допомога є дуже потрібні.

Лемки та Майдан
У травні 1944-го відбулася депортація кримських татар. Це сталося за кілька місяців до нашої депортації з рідних земель. Цей злочин не був ні засуджений, ні визнаний. І що ми маємо? У березні ц. р. Росія починає говорити про нову потребу депортації кримських татар із Криму. Минуло рівно 70 років.
А ми маємо 9 вересня 1944-го, коли почали депортувати українців із етнічних земель. То що – нас знову у вересні чи в жовтні захочуть вигнати з наших етнічних земель? Доки цей злочин не буде засуджений і покараний, доти існуватиме небезпека, що він повториться.

Виклики перед лемківською спільнотою
Лемки дуже розпорошені по світу. Перед Другою світовою війною було зареєстровано 1,600,000 лемків. Якщо зважати на те, що в нас не було Голодомору, геноциду, винищення, можна собі уявити скільки лемків проживає на світі зараз. Головне завдання — їх віднайти. Навіть в Австралії є кілька, у Росії, у Бразилії. І ще є завдання цих лемків збирати докупи.
Завдання це – непросте, оскільки, з огляду на історичний контекст і всі спроби розсварити українців, є ті, хто каже, що вони – лемки-українці, другі кажуть, що вони – лем-лемки, а треті — що вони русини, і є окремою нацією.
Та в нас є щось спільне — Лемківщина, наша культура, звичаї, історія, яка нас усе-таки об’єднує, незважаючи на спроби політиків нас розділити. І найважливіше місце, звідки нашого коріння не викинеш, — у нашому серці. Навколо себе ми можемо розбудовувати й нашу культуру, і нашу традицію, збагачуючи тим кожну країну, де ми є. А в Канаді та США точно знають, що означає теза: «Ми багаті своїм різноманіттям».

Діана Рейлі

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...