Новини для українців всього свту

Monday, Sep. 28, 2020

Квітка нашого саду

Автор:

|

Червень 13, 2013

|

Рубрика:

Квітка нашого саду

«Для широкого загалу Іванка Прийма залишається в тіні своєї талановитої дочки Роми як її дорадник і акомпаніатор», — зазначалося в українській пресі наприкінці 50-х років минулого століття. Так воно й було. Однак у тому, що стосувалося обдарування, точніше — обдарувань, то їх у матері було значно більше, ніж у доньки. У Галичині, а пізніше в Європі, Канаді й США, її знали як професійну піаністку, камерну співачку, педагога, музичного критика, журналіста й навіть художницю. На долю Іванни Шмериковської-Прийми випала честь бути в приятельських стосунках із цілою когортою визначних особистостей. У її помешканні у Львові свого часу збирався весь цвіт галицької інтелігенції.

Іванна Шмериковська народилася 19 січня 1898 року в Надвірній на Станіславівщині. Її батько о. Євстахій був парохом знаного на Галичині патріотично налаштованого села Угорників. У його хаті часто збиралася українськомовна публіка та звучала музика й рідна пісня. То було традицією ще від часів Іванчиного прадіда Йосипа Шмериковського, який 1848-го був членом Руської ради. Тоді в Станіславові перехрещувалися всі шляхи, які вели зі Західної до Східної Європи.
Із юних літ Іванка однаковою мірою захоплювалася музикою та малюванням. Уже в Америці в інтерв’ю з Лідією Бурачинською, кореспонденткою журналу «Наше життя», вона сказала: «Малою дитиною й підлітком я любила малювати, і мала до того хист. Разом зі студіями музики я вивчала рисунок. Але згодом музика перемогла. Мене полонило фортепіано, а пізніше — спів, і я пішла тим шляхом у життя».
Гри на фортепіано Іванна почала навчатися приватно в Станіславові, а невдовзі – у Краківській і Львівській консерваторіях. Тоді в неї було лише одне бажання — якнайскоріше здобути професійну освіту й бути корисною своєму народові. І то було не просто забаганкою. Вона відчувала в собі сили стати відомою, тим більше що із цим погоджувалися всі, хто її знав, а найперше — відомий співак Михайло Голинський.
Якось улітку 1918 року він гостював у її батьків, а вона супроводжувала його спів грою на фортепіано. Про це у своїх спогадах славетний співак писав: «Парох о. Євстахій був активним громадським діячем. Він мав великий вплив на своїх парохіян. Їмость Шмериковська, із роду – полька, була для села неначе народним виховуючим університетом. Вона мала двох дітей — сина Адама й дочку Іванку, дуже здібну піаністку, яка стала моєю акомпаніяторкою не лише тоді в Угорниках, але й пізніше, коли я вже був оперним співаком».
Саме тоді Іванна наважилася брати уроки вокалу в С. Козловської, після чого разом зі співачкою Марією Шекун-Коломийченко здійснила концертне турне Галичиною та Поділлям. А наприкінці туру, який завершився в Кам’янці-Подільському, Іванка зустріла свого судженого, яким став Остап Прийма — добрий приятель Михайла Голинського.
Із приходом до Галичини поляків Іванна на деякий час виїхала до Відня, де вдосконалювала гру на фортепіано в професора Флям-Променського, але несподівано кинула навчання й виїхала до Парижа, де стала брати приватні уроки вокального співу в Анни Ель-Тур. Коли ж 1923-го вона повернулася до Львова, то розпочала з того, що активно долучилася до культурно-мистецького життя міста й краю та міцно закріпилася на позиціях солістки хорів «Львівського бояна», «Бандуриста» й «Сурми». Її голос тоді можна було часто почути на сценах Дрогобича, Стрия, Коломиї, Перемишля, Варшави та Кракова.
Цікаво, що свої виступи співачка часто будувала цілісними програмними циклами, такими як «Романси П. Чайковського», «Пісні К. Шимановського», «Солоспіви М. Лисенка», «Італійські та французькі пісні ХVIII ст.», «Солоспіви сучасних галицьких композиторів» тощо. Рівень її виконавства завжди відзначався особливо високою культурою співу, музикальністю, глибоким проникненням в образ і характер твору. Що ж до репертуару, то вона постійно включала сюди твори Лисенка, Степового, Людкевича, Нижанківського, Ярославенка, Січинського, Рудницького та Козицького. Зі зарубіжних композиторів надавала перевагу Генделю, Шуберту, Шуману, Марчелло, Бонончіні й ніколи не забувала про рідні українські народні пісні. Нерідко співачка виступала як піаністка, пропагуючи фортепіанну творчість Шопена, Чайковського, Барвінського й інших композиторів. Її виступи публіка сприймала дуже тепло, особливо в рідному Львові. І не було в місті Лева жодної помітної імпрези, у якій би вона не брала участі.
А життя будувало для Іванни Шмериковської-Прийми свої цикли, наповнені радощами та болями. Радістю для сім’ї Приймів було народження донечки Роми, яка з’явилася на світ 3 березня 1927 року в Перемишлі. Додавали їй наснаги й ті пам’ятні вечори, коли в розкішному будинку доктора Остапа й Іванки Приймів збирався весь цвіт галицької інтелігенції та своєю шляхетністю, і високою культурою господиня завжди створювала тут сприятливу атмосферу для обміну думками та вільної дискусії з музичних питань.
Але були й болісні події. 1937-го несподівано помер Остап Прийма, після чого Іванка два роки жила та працювала в Перемишлі. Коли ж 1939-го вона повернулася до Львова, то викладала вокал у консерваторії імені К. Шимановського, а в 1940-1944 рр. була музичним редактором і співачкою Львівського радіо. У ці ж роки Іванна працювала концертмейстером театру опери та балету, а на початку літа 1944-го разом із 17-річною донькою Ромою, тоді вже перспективною балериною, назавжди залишила рідний край і виїхала в еміґрацію до Австрії, Німеччини, а 1948 року — до Канади.
Після прибуття до Галіфакса Прийми вирушили до Едмонтона, де мешкав брат Остапа Осип Прийма, який прибув до Канади ще далекого 1924-го. Зупинившись у Вінніпезі, вони відвідали редакцію українського часопису «Наш шлях», і там їх умовили виступити з концертом, на що американська газета «Свобода» від 2 лютого 1949 року відгукнулася повідомленням: «Канадська преса широко розписується про надзвичайно успішні виступи нової української мистецької зірки Роми Прийми. Ця українська артистка-танцюристка тільки недавно приїхала до Канади з європейської скитальщини, та вже здобула собі широку славу».
Цікавий відгук про той концерт подав часопис «Український голос» від 23 березня 1949 року, де сповіщалося, що у вінніпезькому театрі «Плейгавз» 28 березня відбудеться концертний виступ прибулих із Європи українських артистів високого класу, серед яких – Антоніна Піддубна, оперна співачка з Харкова, сопрано Галина Галій, Рома Прийма, балерина, Іванка Прийма (мати й концертмейстер балерини) і бас-баритон Остап Радіона». Українську громаду Вінніпеґа запевняли, що склад артистів у запланованому концерті може задовольнити найвибагливішу публіку. А 6 квітня той же «Український голос» у статті «Балерина Рома Прийма» писав: «За своїми щоденними турботами українські громадяни Вінніпега, мабуть, і не подумали про те, кого вони мають в особі Роми Прийми». Далі автор, що підписався літерами Н. Н., зауважує, що той, хто бував у великих містах США й бачив там балетні вистави, одразу зрозуміє, що Рома є великою артисткою, а виконані нею характерні танці «Бог золота», «Козацький сон» і «Страхіття війни» мають високохудожнє обрамлення».
У тому ж числі газети повідомлялося, що невдовзі балерина прибуде до Східної Канади й танцюватиме в «Ітонс Аудиторіумі» в Торонто 25 квітня 1949-го. Окрім Роми в цьому концерті виступав співак (баритон) Михайло Гамула. Після Торонто Прийми виїхали до Монреаля, де Рома танцювала в театрі знаменитої балерини Рут Сорель, а мати в приміщенні японського пансіонату Хріст де Руа давала приватні уроки вокалу й гри на фортепіано.
У Монреалі Прийми довго не затрималися, бо вже було заплановано виступ у Філадельфії, після якого вони виїхали до Нью-Йорка й залишилися там назавжди. І якщо Рома невдовзі здійснили великий концертний тур містами США, то мати Іванна відрізу ж розпочала там педагогічну практику, а 1952 року ввійшла до штату професорів Українського музичного інституту, директором якого був її добрий приятель Роман Савицький.
У Нью-Йорку в Іванни знову відновилося захоплення малярством, і вона стала відвідувати секцію живопису при Літературно-мистецькому клубі, де цього мистецтва навчали такі відомі малярі, як Бутович, Радиш, Мацюла, Литвиненко. Особливо продуктивними були практичні заняття в школі художника, скульптора й різьбяра Олександра Архипенка. Саме тут вона по-справжньому навчилася таємниць малюнку й навіть влаштовувала виставки своїх картин у Нью-Йорку й Торонто. Тут народилися її картини «Акорди», «Родина» й інші.
Але музики п. Іванна не облишила. І навіть більше, у неї з’явилися ще й композиторські навички. Вона створила кілька досить пристойних пісень, які охоче виконували її знайомі та друзі, зокрема такі з них, як «Молюсь Тобі, мій Боже», «Глянь на хрест святий», а «Колискова пісня» часто звучала на місцевому радіо.
Життя приносило мисткині нові радощі й не тільки на шляху творчості, але й від доньки й онуків. Наприкінці свого наповненого подіями життя Іванна Шмериковська-Прийма вела клас фортепіано в коледжі Eskers School у курортному містечку Палм-Бічі (штат Флорида), після чого повернулася до Нью-Йорка, де й померла 19 січня 1982 року.

Анатолій Житкевич

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply