Новини для українців всього свту

Saturday, Sep. 26, 2020

Куля, що вбила мене

Автор:

|

Червень 04, 2015

|

Рубрика:

Куля, що вбила мене

Анатолій і Леся Падалко

Так ми назвали наш першій альбом патріотичних пісень. Тоді, після Майдану, ми всі сподівалися, що цей жахливий сон швидко скінчиться. Не вірилося, що все це відбувається в нашій рідній Україні. Не вірилося, що влада стріляла по своїх людях. До якого ж відчаю треба було довести людей, щоби вони не сахнулися, а пішли в атаку? Слава героям! Зараз чи ніколи.
На Майдані загинуло багато героїв, і всі ми були шоковані. Відразу після кривавих подій мені написалася пісня «Соловійко», який у важкій битві подолав лютого Беркута. Хотілось вірити, що найстрашніше — позаду. Проте ніхто не знав, що очікує багатостраждальну Україну. Що вбитих буде не сотня, а багато тисяч.
Якось мій чоловік Анатолій розмовляв зі сестрою телефоном і відчув якусь її відчуженість від розмови. Вона розповіла, що по телевізору показують, як ховають вісімнадцятирічного хлопця. Він був на Майдані, а після того — в армії. Менш ніж місяць відслужив і загинув. Кілька днів чоловік думав про це, а потім за раз написав пісню «Куля, що вбила мене»:
Я би міг і вдома сидіти,
Нехай другий хвор ту жене,
Але пізно, зі стволу злетіла
Та куля, що вбила мене…
Дуже чутлива пісня вийшла. Спробували заспівати разом. Звісно, спочатку нічого не виходило, 20 років спільно прожили, писали завжди, а думки разом заспівати ніколи не було. Але якось ми записали вдома цю і ще кілька пісень і в грудні минулого року взяли їх із собою у подорож до Києва.
Давно ми не були у рідному місті. Бувало, що взагалі не хотілося читати новини з Батьківщини: здавалося, що темні часи прийшли на рідну землю назавжди й немає їй шляху до свободи. З Майданом усе змінилося. Через біль і непомірні втрати Україна проголосила на весь світ, що не хоче більше так жити! А коли ми побачили на власні очі Майдан, Інститутську, де матері приходять порозмовляти зі своїми загиблими дітьми, де живі квіти лежать уздовж вулиці, то не могли стримати сліз. Ми стали наче свідками тих жахливих подій.
Тиждень, проведений на Батьківщині, багато змінив у нашому розміреному житті. І якщо раніше писалося про любов, то зараз інші пісні полилися з душі. Друзі наші, котрі послухали пісню «Куля…», були дуже зворушені і сказали, що таких пісень майже немає. І взагалі, побільше би зараз писали патріотичний пісень, аби підтримати бійців та поранених.
Але була ще одна причина того, чому ми почали писати патріотичні пісні. Поряд із самовідданістю одних ми побачили байдужість інших. І не тільки в Україні, а й тут, у Канаді. А скільки їх, зазомбованих антиукраїнською пропагандою людей?
На зміну розправам бандитської влади на Майдані прийшла добре спланована гібридна війна. Якщо кількість тих, хто постраждав від мін і снарядів, ми можемо приблизно назвати, то число жертв інформаційної війни, жорстокої та безсоромної, — ні. Вона — наче стригучий лишай, гірша за чуму, тому що не відчуваєш, як брехня починає вповзати в думки і перетворювати людину на зомбі. Через телебачення, через ганебні виступи колись улюблених митців та акторів, Інтернет, перекручені новини. З полунично-ностальгічним за радянськими часами соусом у їдальнях на кшталт «Катюша» у Києві. З псевдо-ветеранами, котрі осквернили пам’ять загиблих у Другій світовій війні. І доки ми не випалимо цей лишай, не буде спокою в Україні. Не буде мирного неба!
Ворог застосовує всі засоби, щоби полонити нашу землю та душі. Без згуртованості нам не вистояти. Якщо доля рідної неньки України нам не байдужа, то не за келихом вина, не балачками, не перепостами фотографій гарних дівчаток в українських віночках у Facebook, а реальною справою, кожен із нас має підтримати Україну! Не залежно від того, де живемо – в Україні чи на американському континенті.
Ми пишаємося самовідданою роботою волонтерських організацій в Україні. Поки великі гуманітарні фонди міркують, поки отримані гроші розповзаються по кишенях товстосумів, волонтери по копійці збирають допомогу, одяг, їжу та моментально реагують на потреби воїнів Антитерористичної операції (АТО). З однією з таких організацій у Сумах ми вже почали співпрацювати. Перші гроші, одержані від продажу нашого альбому були відправлені їм. Хочемо допомогти Білоцерківській організації волонтерів.
Неймовірно, що можуть зробити прості люди, охоплені однією метою — перемогти ворога та відстояти рідну землю. Коли Україна переможе, а ми віримо, що так воно і буде, це станеться завдяки волонтерам і патріотам України!
Ми також почали працювати з програмою «Український інформаційний простір», яку очолює письменник Вадим Карпенко. Частина грошей від продажу нашого альбому буде спрямована на друк і розповсюдження підручників для шкіл Донбасу, відповідної літератури, флаєрів та на агітаційну роботу проти гебельсько-путінсько-ернстовської пропаганди, яка, ніби гієна, намагається задушити вільну думку та правду.

Вадим Карпенко, керівник проекту «Украінський простір», підполковник Руслан Ткачук, речник АТО Луганської області, Олексій Карпенко, мистецтвознавець, координатор проекту. Рубіжне, травень 2015.

Ентузіасти, котрі працюють у цій організації, мають постійний зв’язок зі зоною АТО і розуміють, що майбутнє України залежить від того, яку інформацію отримають співвітчизники, які книжки вони читають, які пісні слухають. За їх допомогою наші патріотичні пісні поширюються безкоштовно серед бійців АТО, частина буде спрямована до шпиталів.
Звісно, для поранених повинна відправлятися найбільша частка зібраних коштів. Їм допомога потрібна вже зараз, цієї миті, а не тоді, коли фонди затвердять бюджети, а бюрократи зберуть всі документи та печатки.
Проект, який охоплює всю цю роботу, ми назвали «Майданівська січ» — боротьба не скінчилася, вона тільки почалася. Ми дякуємо всім, хто підтримав нас: Олега та Наталку Ковалів, Юрія Куся та радіо «Міст» у Торонто, Тараса Близнюка, на студії якого робили запис пісень, Українську кредитову спілку, Вадима Карпенка та родину Рекун у Києві. Наші пісні вже пролунали на радіо «Міст», а пісня «Надія», присвячена Надії Савченко, упродовж двох днів, 10 та 11 травня ц. р., звучала на Українському національному радіо.
А ще ми щиро дякуємо всім, хто підтримує проект своїми пожертвуваннями через Спілку та відгуками на Youtube! Проект тільки розпочався, а ми вже змогли відправити 55 кг одягу для дітей-біженців із окупаційної зони, гроші та диски з піснями для бійців АТО, кошти для друку агітаційних флаєрів, плануємо всі зібрані гроші до кінця тижня відправити до поранених.
Здавалося, а що ми можемо зробити, тут, у Канаді, ми — прості люди, без вигідних знайомств та без підтримки фондів? А виходить, що багато. І кожен із вас теж може! Звертаємося до вас, таких же простих людей, як і ми, — підтримайте проект! Якщо є ідеї, як можна розповсюджувати альбом, будь ласка, також дайте знати, це — також велика підтримка. Жодної бюрократії, всі зібрані кошти — для України! Слава Україні!
Щодо довідок звертайтесь: maidanivskasich@gmail.com. Наші відео можна подивитися на каналі «Майданівська січ» на Youtube.
Альбом «Куля, що вбила мене» можна придбати в Український кредитовій спілці, у відділенні «Будучністі» на 7077 Bathurst St., y магазиніі «Буква» (99 Six Point Rd.) та у крамничках на 99 Advance Rd. in Etobicoke і на 3878 Bloor St. in Toronto. Також будемо виступати 21 червня ц. р. у домі Івана Франка й 28 червня — на фестивалі «Золотий клен».

Леся Падалко

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply