Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Sunday, May. 26, 2019

Котра дівка файна…

Автор:

|

Лютий 09, 2012

|

Рубрика:

Котра дівка файна…

Кажуть, що діти вміють усе те саме, що й дорослі, але значно краще. Переконатися в цьому могли українці Торонто й околиць, які в неділю 29 січня 2012 року були присутні на прем’єрі вистави «Котра дівка файна, вийти заміж мусить». Це веселе й ориґінальне дійство відбулося в домівці «Пласту», придбаній і подарованій українській громаді міста родиною Гуцуляків. А представив його на суд глядачів колектив дитячої театрально-музичної студії імені Леоніда Олійника, керівниками якого є Лариса Баюс і Галина Цеховська, випускниці Київського театрального інституту імені І. Карпенка-Карого. Обидві вони — досить відомі активістки культурно-мистецького життя української громади Торонто. Лариса — провідна актриса драматичного театру «Заграва» й ведуча багатьох мистецьких імпрез і фестивалів, а Галина — солістка вокального ансамблю «Під облачком». Окрім них, у роботі театру були задіяні Михайло Романюк (музичний керівник) і Олена Тернова (хореограф).

Нагадаємо, що театрально-музичну студію імені Л. Олійника було засновано в жовтні 2010 року. За цей час його силами на сцені було здійснено показ вистав «Різдвяна казка» (23 січня 2011-го), «Політ журавлів над нетолоченими травами» за мотивами оповідання Катерини Мотрич до 25-х роковин Чорнобильської катастрофи (17 квітня 2011-го) і мюзикл «Бродвей по-українськи» (12 червня 2011-го).

Головною метою організації такого колективу було не тільки намагання згуртувати обдарованих українських дітей, але й сформувати в кожного з них за допомогою театрального дійства відповідний естетичний смак, пробудити почуття любові до рідного слова й виховати національну свідомість українця. Так, в інтерв’ю, записаному Інною Кручек, редактором тижневика «Міст», ще у квітні минулого року, Лариса Баюс розповідала: «Кожна дитина приходить до нас зі своєю метою. Ті, що раніше вважалися сором’язливими та скутими, — розкриваються й почуваються впевненіше. Вони азартніше імпровізують, активізуючи власну фантазію й дотепність. А непосиди знаходять гідне застосування своїй енерґії, що б’є з них через край. Може, не всі учасники студії будуть професійними артистами, але неординарними, творчими, мислячими особистостями виростуть усі без винятку!»

Ще безсмертний Микола Гоголь писав, що ніщо не характеризує суспільного життя так красномовно, як театр. І це — справді так. Театр просто необхідний людям, а тим більше дітям, які свої дії підпорядковують законам внутрішнього чуття краси. Ось і цього разу, цієї зимової пори, на сцені панувала аура веселого настрою. Цьому сприяли гарні пісні, художньо-мистецьке слово, запальний танець і молодечий азарт. Усе це було відображено дітьми так емоційно та правдиво, що краще й не могло бути. Самих лише пісень зі сцени прозвучало понад десяток — починаючи від народних перлин «Ходить гарбуз по городу», «Ой, під вишнею», «Казав мені батько», «Із сиром пироги» й закінчуючи популярними «Висить ябко, висить», «Горіла сосна», «Смерека». І як приємно було глянути на цих веселих білявок і чорнявок та впіймати в їхніх блакитних, сірих, карих і світло-зелених очах іскринку задоволення!

«Котра дівка файна, вийти заміж мусить» — побутова вистава з українського життя. В її основу покладено сюжет п’єси Г. Квітки-Основ’яненка «Сватання на Гончарівці», суттєво осучаснений і пристосований до виконання юними обдаруваннями. Діти люблять відображати дорослих і часом можуть так зобразити їхні звички, що тільки дивуєшся. А таких правдивих, чесних і благородних, які палали бажанням прикрасити своїм талантом цю виставу, ми побачили на сцені. Це — Адріана Туз (Уляна), Марко Баюс (Стецько), Олена Гриньків (мати Уляни), Любомир Валенюк (батько Уляни), Микола Вуйтович (Микола), Дарія Баюс (кума), Валентина Бутейко (друга кума), Юрій Гірка й Роман Бутейко (свати), Нікі Дупак і Анна Петросеняк (гарбузи), Вікторія Римар, Лідія Бінас, Інеса Воркун, Софія Воркун, Вікторія Дупак, Ганнуся Танчак, Христина Тимчина, Павло Бохнак, Андрій Ковбель (учасники масових сцен).

Декого здивує вибір п’єси. Однак зауважимо, що дітям і молоді подобається бачити себе в ролях у старих побутових сценах із давно усталеними традиціями, а тим більше — з елементами сучасності. Усім нам давно відомі так звані котячі весілля, де виступають не лише діти шкільного віку, а й дошкільнята. Що ж до організації роботи над цією виставою, то й на пробах вона вимагала цілковитої віддачі й неабияких зусиль у навчанні дикції, співу, відточенні ритму, темпу, динаміки звуків і скоромовок.

Зрозуміло, що робота колективу велася в тісному контакті з батьками, які не тільки забезпечили участь своїх дітей, але також є великими шанувальниками мистецтва та справжніми патріотами всього українського. Таких би нам побільше, бо не є таємницею той факт, що в нашій громаді з року в рік зменшується кількість виховних заходів і, навпаки, збільшується — імпрез розважального напрямку. А звідси — висновок, що не так уже й часто нашим дітям, що зростають у еміґрантських умовах, щастить побувати на подібних дійствах.

І приємно було бачити в залі цілі родини українців, на яких ця вистава справила велике емоційне враження. Сприяли цьому й чудові костюми всіх учасників спектаклю, декорації та гарна погода. І зрозуміло, що коли є коріння, то будуть і паростки, а за ними — і ягоди. Від цього виграють усі без винятку, а в тих очах дитячих, у тих серцях гарячих, які ми бачили й чиє биття відчували, правдиво відобразиться наше спільне з ними життя. Такі дії творчості є гарним прикладом для інших дітей і вимагають наслідування, що є корисним для майбутніх здобутків нашої нації. Дія вистави відбувалася настільки динамічно, що, як казала одна з учасниць: «Ми й утомитися не встигли».

Слід сказати, що в особі Лариси Баюс маємо обдарованого режисера. Це спостерігається не тільки в її енерґії й ентузіазмі, а й у постійному пошуку нових мистецьких засобів сучасної драматургії, а це — ґарантія того, що наші Ганнусі, Софії, Дарії, Вікторії й Андрії можуть стати гарними театральними акторами — продовжувачами слави українського театру в Торонто. Дай Боже усім їм здоров’я міцного, поля квітучого, долі співучої й подальшого замилування українським мистецтвом!

Згідно з планом роботи театрально-музичної студії, такі вистави мають відбуватися що три місяці. Тож до нових зустрічей із прекрасним! І хочеться вірити, що, хоча цього разу концертна зала була заповнена ледь-ледь більше за половину, наступного разу вона буде переповнена, бо як на родину, то вона — велика, а як на ціле Торонто — мала. І так хай буде завжди!

Фото Маркіяна Радомського

Анатолій Житкевич

About Author

MiCT

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...