Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Wednesday, Nov. 14, 2018

Корнило Устиянович. До 175-річчя від дня народження

Автор:

|

Жовтень 02, 2014

|

Рубрика:

Корнило Устиянович. До 175-річчя від дня народження
Корнило Устиянович. Мазепа на переправі через Дніпро (1883)

Корнило Устиянович. Мазепа на переправі через Дніпро (1883)

Образотворче мистецтво західної України розвивалось повільніше, порівняно зі східною. Інтенсивніше розвиток художнього процесу проявився у другій половині ХІХ ст. Перебування Галичини, Буковини та Закарпаття під владою Австро-Угорщини з 1772-го мало негативний вплив на всі сфери життя місцевого населення. Відчувався брак шкіл, мистецьких угруповань і товариств, культурних заходів, зокрема виставок.

Здібна українська молодь, щоб здобути мистецьку освіту, була змушена виїжджати за межі Батьківщини. У таких Академіях мистецтв, як у Кракові, Варшаві, Празі, Мюнхені, Відні та деінде, навчалося понад сотню українців. По завершенні своїх студій вони присвятили себе мистецтву й усі свої знання та сили вклали в українську культуру.
Правдою є те, що левова частка художників, хоч і працювала творчо, жила бідно. Замовлень від селян не можна було очікувати. Єдиним замовником тоді була Церква, яка вимагала від мистців високої професійності у візантійському мистецтві. Українські художники, попри всілякі труднощі, уміли жити ощадно та переборювати найгірші часи. Місцева тематика, етнографічні мотиви та рідний пленер і пейзаж карпатських гір, мальовнича природа, а також видатні особистості надихали художників до творчої праці та збагачення української мистецьку скарбниці. Велика народна книга – «Кобзар» Тараса Шевченка,- в яку поет вклав дуже глибокі думки та слова, також була джерелом натхнення для безлічі мистців.
Корнило Устиянович, син українського письменника та громадського діяча Миколи Устияновича, котрий пропагував ідею єдності Галичини з наддніпрянською Україною, через свого батька та його бібліотечну збірку книг ознайомився з поетичною та художньою творчістю Шевченка. Він став першим художником у західній Україні, що звернувся до шевченківської тематики. У його картині «Тарас Шевченко на засланні» (1880) поєднано портретне зображення Кобзаря з пейзажем. Поет сидить на пласкому камені, накритий військовою шинеллю, а навколо нього прочитується сувора місцевість, поросла колючими будяками й очеретом над берегами Аральського моря. На правому коліні поет тримає розгорнуту книгу. З-під брів він немов дивиться у далечінь пустелі, у порожнечу горизонтально розлогого степу. Верхня частина полотна наповнена монохромною блакиттю неба, а нижня – має контрастні коричнево-брунатні відтінки кольорів, характерні для степових кам’яних формацій. Праворуч від постаті поета видніється два надгробки на казахському кладовищі. Також пензлю Устияновича належить «Портрет Тараса Шевченка». Обидві ці роботи ставлять художника в один ряд із глибоко мислячими майстрами пензля.
Корнило Миколайович Устиянович народився у с. Вовкові на Львівщині 1839-го. Мистецьку освіту здобув у Віденській академії мистецтв, де навчався у 1858-1863 рр. Після закінчення цього навчального закладу повернувся в Галичину й, ставши свідомим та активним українським патріотом, розгорнув свою малярську працю. Оселився в Славську, де був парохом його батько.
Батько — священик, поет і письменник – мав великий вплив на формування світогляду й ідейних переконань мистця. Корнило скоро став широко відомим художником у царині церковного малярства. Його перші самостійні твори відзначаються рисами реалістичного академізму. Мандруючи галицькими селами та містечками зі своїм мистецьким реманентом на плечах, він пропонував малярські послуги зі словами: «Розмалюю вам церкву». Хоч оплата була мізерною, але вона додавала молодому мистцеві наснаги працювати та творити іконописні твори. Для понад 50 церков у таких селах, як Андріїв, Варвар, Катерин, Михайлів та інших, Устиянович як справжній художник, спрагнений гаряче працювати, створив ексклюзивні ікони, дуже професійні й оригінальні за сюжетами. З-під пензля доброго майстра виходили святі апостоли сільського типу, основною їх рисою був аскетизм.
Мандрувати західноукраїнськими селами художник не переставав. На загал він розписав 15 іконостасів, 11 стінописів та намалював відомі композиції біблійного змісту «Христос перед Пілатом» і «Мойсей», обидві — для Преображенської церкви у Львові. Сама постать Христа у білих шатах, на думку самого маляра, мала символізувати вирішальне протистояння світла темряві чи добра – злу. Мистець сподівався, що на цю ікону віруючі прихожани не будуть мати можливостей нарікати. На тлі масивної колони стоїть Христос попереду юрби людей, але Він їх не бачить, бо сміливо дивиться вперед. Цим художник підкреслив важливість ролі Ісуса для майбутнього світу християнства. А для церкви у с. Вістовій на Калущині маляр створив кілька ікон, до числа яких належать «Хрещення Русі», «Володимир Великий», «Св. Ольга» й інші.
Подорож Устияновича до Петербурга, де мистець мав змогу побачити різні картини на євангельські теми, зокрема твір Івана Крамського «Христос у пустелі» (1872), підштовхнула маляра до рішення зобразити Христа по-своєму. А під впливом побаченого у Києві багатства церковного й іншого малярства Корнило визначив себе монументальність поліхромії.
Він став творцем картин, присвячених життю селян Гуцульщини та Буковини. Такі його жанрові твори, як «Гуцул», «Гуцулка», «Гуцулка біля джерела», «Гуцулка біля криниці», «Бойківська пара» та низка інших, вказують на те, що карпатські верховинці вміли гармонійно жити з навколишньою природою. Устиянович бачив для себе джерело мистецького натхнення в карпатському краю, де були красиві гірські ландшафти, збереглися народні традиції та звичаї місцевих жителів. Це — атрибути зовнішньої привабливості землі, яку маляр сходив своїми ногами. Вона давала Корнилові духовну снагу та віру у свої сили. Через те й не сидів він на одному місці, вивчав етнографічне багатство краю.
Відразу після закінчення студій художник почав малювати портрети. У цьому жанрі він був продовжувачем попередньої доби, яка відзначалася видатними діячами української культури й особистостями, котрі боролися за краще майбутнє свого народу. Зображав обличчя та жести портретованих із найтоншим моделюванням. Виконуючи невеликі за розмірами, майже погрудні, портрети, Корнило малював відомих людей докладно та з великою зовнішньою схожістю. Портретним полотнам надавав статичності, стійкості та легко розв’язував проблеми освітлення моделей. Що ж до манери художника, то вона – стримана, позбавлена емоційності та внутрішньої схвильованості.
До перших портретних творів маляра належить «Портрет молодого судді Тита Реваковича», громадського діяча, засновника НТШ та правного радника товариства «Просвіта» у Львові. Надзвичайно гарно намальоване подружжя Бажанських. Порфирія Івановича, священика УГКЦ, композитора, музикознавця й фольклориста, і його дружину зображено м’яко, з округлими обличчями на темнуватому тлі. Комірець священнослужителя ледь помітний, а на жіночому портреті чітко прописано деталі сукні та золотий ланцюжок та сережку.
До визначних діячів української культури в Галичині належав письменник і композитор Анатоль Вахнянин (1841-1908). Його портрет художник намалював 1895-го, зобразивши у спокійній позі, обличчя – осяяне світлом з усіх боків.
До шереги відомих композиторів, українських католицьких священиків і дириґентів належав Іван Лаврівський (1822-1873). У серії портретів, виконаних Устияновичем, є й зображення цього пароха церкви в Кракові та віце-ректора духовної семінарії в Холмі. А своєму батькові художник присвятив невелику картину «Портрет священика Миколи Устияновича», підкресливши в ній духовність людини та її вагомість у суспільному житті галицького народу.
У доробку художника є й кілька жіночих портретів. Композиційно вони близькі до чоловічих і аналогічні за колоритом. Слід згадати про портрети дружини Івана Гушалевича, катехита в Академічній гімназії у Львові, і дружини о. Григорія Савчинського (1804-1888), а також «Портрет брата Савина» та «Портрет братаниці Марії».
Пензлеві Устияновича належать живописні полотна, присвячені славній минувшині отчої землі, — «Василь Требовлянський», «Літописець Нестор», «Плач Ярославни», «Козацька битва», «Козак на чатах», «Семен Палій», «Скасування панщини», «Мазепа на переправі через Дніпро». Корнило мріяв створювати великі полотна, але реалізувати цей задум йому не вдалося. Мріяв він і про власний будинок, та жив на квартирах у Львові, Тернополі, Дрогобичі чи деінде. Мріяв він малювати без зупину й до останньої днини. І 22 липня 1903-го, на 64-му році життя художник ще малював, але останній його витвір залишився незавершеним.
У його спадку збереглися нечисленні пейзажі – «Морський залив», «Кавказький пейзаж», «Пейзаж з хрестом», «Краєвид із Кавказу», «Дзвіниця», «Чорне море», «Ранок», «Захід сонця», «Скит Манявський» та інші, а також багато сатирично-гумористичних ілюстрацій, які збагачували сторінки львівського двотижневого журналу «Дзеркало». Смерть застала Корнила Устияновича у с. Довгому Теребовлянського району, де його й поховали на місцевому цвинтарі.

Павло Лопата

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...