Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Wednesday, Feb. 21, 2018

Кому заважав художник?

Автор:

|

Жовтень 25, 2012

|

Рубрика:

Кому заважав художник?

Згадувати про Михайла Бойчука та представників його школи забороняли майже півстоліття. Відомий художник розділив трагічну долю багатьох представників Розстріляного Відродження української культури 1920-1930-х років. Однак місцем його кончини став не табірний барак у якомусь ведмежому закутку Країни Рад, а спецкорпус в’язниці НКВС у Києві. Саме там 1937-го завершився життєвий шлях Майстра…

Талант із провінції
Михайло Бойчук народився 30 жовтня 1882 року в селі Романівці нинішньої Тернопільської області. Здобув вищу освіту в Краківській академії мистецтв. Талант самородка з глибинки підтримало стипендією знамените Наукове товариство імені Тараса Шевченка у Львові (НТШ), яке стало своєрідним прототипом Національної академії наук в умовах територіального розчленування українських земель. Тоді ж молодий художник познайомився з головою НТШ професором Михайлом Грушевським.
На творчість Бойчука звернув увагу й духовний лідер українців Галичини, меценат митрополит Андрей Шептицький. Знавець світового мистецтва, владика не тільки фінансово забезпечив навчання художника в Парижі, художніх академіях Відня і Мюнхена, але дав йому змогу заробити, доручивши розписати власну домашню молитовню.
Роки життя за кордоном збагатили Бойчука спілкуванням з національно свідомими діячами культури, у тому числі письменником, ідеологом українських соціал-демократів Володимиром Винниченком, який був змушений емігрувати через поліцейських переслідувань.

Новаторство «бойчукістів»
Падіння царизму й національне відродження України привели Бойчука до Києва, де він став професором і одним із засновників Академії мистецтв. Урочисте відкриття обителі муз відбулося в листопаді 1917-го, невдовзі після жовтневого перевороту в Санкт-Петербурзі й проголошення Української Народної Республіки.
Поступово формувався новаторський творчий метод самобутнього художника, що ґрунтувався на синтезі візантійського живопису, традицій раннього Ренесансу, княжого періоду Русі, іконопису та портрету ХVII-XVIII століть, українського народного орнаменту. В історію національної культури ввійшов термін «бойчукізм» – самобутня школа, що вплинула на розвиток живопису, мистецтва фрески, графіки, кераміки, різьблення й навіть килимарства.
Творчість «бойчукістів» засвідчила спроможність національного мистецтва до саморозвитку, збагачення за рахунок елементів культур інших народів та епох, її відповідність європейському рівню.
Михайло Бойчук був революціонером не тільки в прикладній творчості. Він відкинув консервативні засади академічного навчання, обравши формою передачі неофітам художніх навичок майстерню з колективним фактором навчання.

Лихоліття та злети
У роки громадянської війни, коли влада в Києві багаторазово змінювалася, пристановищем школи Бойчука став його особнячок із запущеним садом на Куренівці. Жили комуною, згадували учні майстра, спільно малювали й ходили по музеях, вивчали літературу й дбали про хліб насущний у голодні роки лихоліття. Навколо Бойчука панував дух новаторства, творчості.
1924 року він став професором Київського художнього інституту. Протегував Бойчуку один із «батьків» політики українізації, народний комісар освіти УРСР Микола Скрипник. 1927 року по лінії цього відомства художник і його послідовники В. Седляр і А. Таран були скеровані в тривале закордонне відрядження. У Франції їм довелося спілкуватися з активістами «Союзу українських громадян» художником Миколою Глущенком (відомий як чудовий живописець і патріот-антифашист) і колишнім дипломатом УНР Олександром Севрюком.
Того ж року Бойчук відвідав у Львові митрополита Андрея Шептицького. Той цікавився становищем у «підрадянській» Україні й особливо політикою українізації. Відбулася зустріч і з директором Львівського національного музею Іларіоном Свєнціцьким. Закордонні контакти художника пізніше зіграють фатальну роль у його долі…

Фальшива справа
Із настанням «великого перелому» й «культурної революції» як його невід’ємного атрибута в мистецтві насаджувався диктат соціального замовлення. Компартія ставила питання руба: «Із ким ви, майстри мистецтв?» Розпускалися творчі об’єднання, на їх місце приходили уніфіковані та підконтрольні агітпропу «Спілки…» Потім почалися відкриті гоніння на «бойчукістів» за ??розмитими звинуваченнями у формалізмі й націоналістичних тенденціях. Українізація до кінця 1932-го була остаточно згорнута.
…За Бойчуком прийшли 25 жовтня 1936-го. Справу по звинуваченню художника в керівництві так званою націонал-фашистською терористичною організацією сфабрикував начальник відділення Секретно-політичного відділу УДБ НКВС УРСР Микола Грушевський.
Коли майстер іще перебував під слідством, було здійснено його «професійну страту». У березні 1937 року офіціозні «Вісті ЦВК УСРР» вибухнули статтею якогось Соломонова. У ній Бойчука та «бойчукістів» Седляра, Падалку й інших прямо називали ворогами народу, які у «своїх роботах спотворювали нашу радянську дійсність і всіляко гальмували розвиток радянського образотворчого мистецтва». Автор закликав ліквідувати наслідки їхньої підривної діяльності. Це означало, що суспільство відторгнуло їх від себе.

Вирок
Сценаристи з НКВД приписували фігурантам справи «бойчукістів» участь у підготовці разом із «польсько-німецькими фашистами» збройного повстання з метою відходу України від СРСР і створення «української націонал-фашистської держави». Основними напрямками здійснення таких злочинних планів змовники, зрозуміло, обрали «шкідництво у сфері образотворчого мистецтва», підбір до ВНЗ націоналістичних кадрів, висунення націоналістів на керівні посади на культурному фронті, антирадянську пропаганду й, звісно ж, індивідуальний терор. При цьому «бойчукісти» створювали антирадянські групи в кіно, літературі, театрі та живописі…
Свідчення проти «змовників» давали, зокрема, студенти Київського художнього інституту, які звинувачували професора Михайла Бойчука навіть у… навмисному залишенні на другий рік громадської активістки.
Суворий вирок був ухвалено 13 липня 1937-го. Художника розстріляли. Твори Михайла Бойчука, які не були знищені «за гарячими слідами», надовго заховали в сховища спецфонду Художнього музею. Самого ж Майстра було реабілітовано рішенням Верховного суду СРСР у часи хрущовської відлиги – 1 лютого 1958 року.

Доброслава Хміль

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...