Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Thursday, Jun. 22, 2017

Колекціонер скарбів мистецьких: до сотої річниці смерті Богдана Ханенка

Автор:

|

Травень 25, 2017

|

Рубрика:

Колекціонер скарбів мистецьких: до сотої річниці смерті Богдана Ханенка

Богдан Ханенко, український колекціонер, промисловець, меценат та археолог, помер 26 травня (8 червня) 1917 року. Є підстави, що він хворів на хронічний дифузний бронхіт із переходом в емфізему легень, через що і не стало його серед живих. Чотири роки перед смертю, його ім’я та прізвище було записане до «Золотої книги Російської імперії», до котрої ввійшло тоді лише 60 імен діячів. Величезною заслугою Ханенка є те, що він залишив велетенські колекції пам’яток української старовини, а також світової культури, зібрані для України.
Син Івана Івановича Ханенка та праправнук Миколи Даниловича, державного діяча часів Гетьманщини, народився 23 січня (5 лютого) 1849-го в родовому маєтку Ханенків на Чернігівщині в селі Лотоки, а вже 22-річним закінчив навчання на юридичному факультеті Московського університету з ступенем кандидата права, що дало йому можливість працювати на посаді мирового судді в Петербурзі, а згодом, бути членом Варшавського окружного суду. Але 1881 року його успішна кар’єра закінчилася.
Богдан Ханенко вийшов у відставку, переїхав до Києва, де збудував для себе прекрасний дім на вул. Терещенківській, в якому розмістив свою колекцію картин. Він побрався з українкою Варварою Терещенко, батько котрої був одним із найбільших землевласників імперії і найбільшим виробником цукру в світі. Вочевидь, Варвара, ставши дружиною Богдана, збагатила колекцію чоловіка, додавши до неї й своє майно.
Богдан Ханенко став головою Всеросійського союзу промисловців. Під час російсько-японської війни 1877-1878 рр. він завідував усім постачанням російській армії. Також Богдан Іванович подорожував Західною Європою. Італійська галерея «Вілла Борґезе» понад сто років вважала за честь друкувати ім’я Богдана Ханенка у списку своїх найвидатніших покупців.
Спадщина ханенівської збірки після проголошення України республікою, декретом Раднаркому від 1 квітня 1919 року стала державною власністю. Тоді ця численна колекція чи не найбільшою в світі. На жаль, її спіткала ще трагічна доля. Церковні дзвони й інші предмети церковного вжитку, самовари, старовинні металеві вироби та багато мідяних матеріалів потрапили до ливарних цехів, оскільки мідь вважалася в СРСР дефіцитом.
Дім Ханенків містив і пам’ятки неєвропейських народів. Тож колекція Богдана складалася із творів із Індії, Китаю, Тибету, Персії, Туреччини й Японії та начислювала кількасот предметів.
Наприкінці ХІХ ст. серед освіченої української інтелігенції поширився інтерес до археологічних пам’яток. Видатний український дослідник археологічних пам’яток в Україні Вікентій Хвойка, отримуючи матеріальну допомогу від Б. Ханенка на розкопки, відкривав цікаві речі, а найцікавіші зі знахідок, віддавав меценатові та землевласникові до його приватної колекції. Зрештою, розкопки проводилися на його землеволодіннях. До колекції Б. Ханенка надходили археологічні предмети історичної цінності, переважно з території Київщини, що зайняли своє належне місце в репродукціях у серії книжкових видань Ханенків під назвою «Древності Придніпров’я» (Київ, 1899-1907. — Т. 1-6). Діяльність Ханенків у справі збереження українських старожитностей з далекого минулого була спрямована саме на створення музеїв.
Хоча більшу частину свого життя Богдан провів за межами України, він усе одно з любов’ю повертався до неї, до Києва, до свого шикарного дому, в якому зберігалися неабиякі мистецькі коштовності, навіть бойові клейноди Запорізької Січі. Крім дорогоцінних предметів для особистого щоденного вжитку, в будинку колекціонера було встановлено кахляні печі історичної цінності. На поодиноких кахлях було зображено біблійні сюжети — «Яків та Ісак», «Молитва», «Приготування їжі». На відміну від синього пігменту плиток, що так часто використовувався у побудові печей, наприклад, на Чернігівщині, у Музеї мистецтв ім. Ханенків, зберігалися майолічні кахлі монохромних коричневих тонів. Вони є пам’ятками важливого періоду в історії культури Києва, який охоплює кінець XVIII ст. Якраз тоді зароджувалися виробництва, а згодом і ремісничі національні школи.
За життя Варвари Миколівни та Богдана Івановича Ханенків, 30 грудня 1904 року, відбулося офіційне посвячення в Києві по вул. Олександрівській (зараз — Грушевського), новобудови, що отримала назву Київський художньо-промисловий та науковий музей ім. імператора Миколи Олександровича. На спорудження першого в Україні громадського музею кошти збирала вся культурна та національно свідома громада, перш за все інтелігенція. За намовою Б. Ханенка, голови Товариства старожитностей і мистецтв, імператор Микола ІІ, під час відвідин Києва, пожертвував на будівництво музею досить поважну суму грошей. Велику заслугу у розбудові музею мали мистецтвознавці Микола Біляшівський і Данило Щербаківський. Під час їхньої праці в музеї у період національно-визвольних змагань 1917-1920 рр. усю його колекцію було передано у власність держави у червні 1919-го. В УРСР київські музеї об’єднали в Перший державний музей. Багато ж речей передали до інших українських і російських музеїв. Найдорожчі і найкращі потрапили до петербурзького Ермітажу. Музейна справа в Україні щойно починала набирати свого розвитку. Тому не дивно, що саме Ермітаж збагатили цінні пам’ятки античного мистецтва, знайдені на узбережжі Чорного моря.
Як вже було зазначено, Ханенко помер 1917 року. Юрій Лукомський, дослідник українського мистецтва, переїхавши з Петербургу до Києва 1919-го, став опікуном колекції Ханенків, і пробував, згідно зі заповітом Богдана Івановича, створити музей у Києві. Варвара Миколівна погоджувалася з планами свого чоловіка. На початку 1920-х рр. наглядач збірки виїхав на лікування до Німеччини та Франції. Незабаром померла і Варвара. Київ переходив із рук до рук. Коли його остаточно захопила більшовицька влада, то «націоналізувала» власність капіталістів. Навіть два заповіти не помогли. Відтак, намагалися знищила пам’ять про Ханенків. Щоб затерти сліди власників, їхню збірку, як і сам будинок перейменували у Київський музей західного та східного мистецтва. Пам’ятки російського мистецтва стали власністю Музею російського мистецтва. Археологічну частину колекції періоду стародавнього Києва, скитського та ранньослов’янського часу перенесли до Київського історичного музею, де ті стали другорядними експонатами. Візантійські предмети потрапили до Києво-Печерської Лаври, доля їх і досі невідома. Ймовірно, що неабияке число різних пам’яток із колекції Ханенків було загублено. Подати повний перелік їхнього спадку, крім власного майна, зараз не можливо. Унікальна збірка втратила багато своїх перлин. Під час Другої світової війни німці вивезли з неї 350 малярських полотен, 2 тис. гравюр, близько півсотні творів декоративного мистецтва, а в інші роки і за різних обставин експонати продавалися та навіть знищувалися. Радянська влада, вважаючи найменування Музею мистецтв імені Ханенка або Музею мистецтв при УВАН негодящими з огляду на відсутність у Ханенка революційних заслуг. Шкода, що так сталося, дуже шкода і те, що лицаря української культури Богдана Ханенка було «ув’язнено» впродовж майже 70 років.
Заслуги подружжя Ханенків перед українським народом справді величезні. Варто було б усім українцям, зокрема киянам, подбати про могилу Ханенків під стінами Видубицького монастиря, які зараз занедбані. Не зберігся й дерев’яний хрест, який довгими роками стояв із написом «Ханенкам від Дуні», вірної, довголітньої та справжньої служниці.

Павло Лопата

 

About Author

Meest-Online

Loading...