Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Wednesday, Aug. 16, 2017

Кобзар у фраці

Автор:

|

Грудень 03, 2015

|

Рубрика:

Кобзар у фраці

Василь Ємець

Стрімкими потоками Карпатських гір неслися 2 лютого 1930 року зі сцени The Lyric Opera House в Чикаґо звуки українських наспівів. Це був день коронації української музики, виконаної на ще не баченому американцями музичному інструменті — бандурі. Вона звучала того вечора так монолітно, що здавалося, ніби грає цілий оркестр. Уже наступного дня в часописі «Січ» зазначалося: «Повіяло правдивою національною музикою, котра так тісно злучена з українським духом, як сама наша мова. У рокоті золотих струн нашої славної ліри відізвалася тисячолітня старовина, ожили тіні боянів, відчулися далекі тризни на славних могилах, гостинах княжих дружин, незрівняні красоти «Слова о полку Ігоревім», сколихнулися козацькі думи, що їх сліпці-кобзарі пронесли через пітьму неволі аж до сьогодення і переховували в народі славну традицію героїчних часів України, як найкращу запоруку її Воскресіння та Свободи».
А було це на концерті бандуриста-віртуоза Василя Ємця, виконавську майстерність котрого американська преса порівнювала зі здобутками піаніста Сергія Рахманінова, скрипаля Яші Хейфеця, співака Федора Шаляпіна та композитора Фріца Крейслера. Саме після цього концерту його назвали Кобзарем у фраці.
Василь Ємець з’явився на світ 15 грудня 1890 року в с. Жаборівці (тепер — Шарівка) Богодухівського повіту Харківської губернії в родині майстра місцевої гуральні Костянтина Ємця та Марії з роду Кураховичів. Музичні здібності та любов до української пісні передалися хлопцеві від батьків. В їхній оселі завжди на видному місці стояв фонограф випуску 1899-го. Та найбільше запали хлопчині в душу звуки бандури, які виконували запрошені батьком сліпі кобзарі. Уже тоді їхній спів про козацьке минуле справили на Василя велике враження, а невдовзі він і сам узяв до рук цей благородний інструмент.
Перший публічний виступ музиканта відбувся 6 грудня 1911 року в Охтирці, що на Слобожанщині. Саме тоді в супроводі бандури з уст виконавця провзучала шевченкова «Розрита могила». У своїй статті «Мій перший публичний виступ із бандурою» Василь писав: «Коли закінчував спів, відчуття трагедії так запанувало мною, що з гніву й великого жалю сльози закапали по струнах моєї кобзи, в залі зчинився неймовірний шквал оплесків, вигуки «браво» та тупотіння ніг. Люди плакали, бо ж публіка на 95-97 % складалася з нащадків слобожанського козацтва, тієї частини Полтавщини, де ще існував козацький стан».
Після закінчення гімназії 1911-го Василь уступив на природничий відділ фізико-математичного факультету Харківського університету, де відразу ж організував гурток бандуристів, а влітку наступного року вже опинився у Катеринодарі, столиці Кубанського козацького війська, де заснував кобзарську школу.
Успішний старт і легкий злет на ниві служіння українській музиці та пісні заохотили бандуриста до пошуків великих сцен. Це привело юнака до Москви, де восени 1914 року він став студентом університету, а водночас навчався співу в італійця Максиміліяна Поллі. У ці роки Василь часто виступав на великих концертах. Улітку 1916-го відбувся виступ у Великому імператорському театрі. Московська газета «Русскоє слово» назвала його тоді бандуристом-віртуозом.
Але так тривало не довго. Восени 1917-го Василь повернувся в Україну, а в січні наступного року вже був у складі бойового куреня, який стримував натиск військ Муравйова. Якийсь час бандурист служив у полку ім. гетьмана Петра Дорошенка. Тоді ж за наказом гетьмана Павла Скоропадського заснував «Першу капелю кобзарів», дебют якої відбувся 3 листопада 1918-го в переповненому театрі Берґоньє (тепер — театр ім. Лесі Українки).
Після занепаду гетьманату Василь Ємець увійшов до складу армії Української народної республіки. Його діяльність полягала у виступах із концертами вздовж бойових шляхів від Києва до Кам’янця-Подільського, де музиканта почув Іван Огієнко, міністр освіти уряду Директорії, та 25 листопада 1919 року відправив бандуриста в концертне турне Європою.
Так, уздовж Поділля, Галичини та Закарпаття Василь Ємець прибув до Праги, де продовжив своє навчання, а 1923-го заснував там Другу капелу бандуристів. Його концерти відбулися й у Польщі, Німеччині, Бельгії, Нідерландах, Литві та Франції.
Восени 1929 року Василь еміґрував до США й одразу ж розпочав тривале концертне турне містами й містечками, де проживали українські поселенці. Він радів кожній зустрічі зі земляками та дивувався, що за довгі роки життя на чужині вони не змінили ні старокрайового вбрання, ні побуту, ні туги за рідними піснями. А виконував тих пісень багато.
Навесні 1930-го бандурист уже був у Канаді. Свій концертний тур розпочав із Торонто, де мав виступ перед українською й інтернаціональною публікою. А невдовзі його шлях проліг містами та містечками Манітоби, Альберти, Саскачевані та Британської Колумбії. Бували на цих концертах й індіанці.
Улітку 1938 року, коли він уже втретє здійснював гастрольну поїздку Канадою, бандурист узяв шлюб із Марією Готрою-Дорошенко з Міннеаполіса. Їхнє вінчання відбулося 30 серпня у вестибюлі готелю «Расел» Еверсона (провінція Манітоба). Свідками були відомий дириґент і музикознавець Павло Маценко з дружиною Стефанією. Обряд вінчання здійснив православний священик Павло Корсуновський, котрий задля цього прибув із Міннеаполіса.
Упродовж трьох років молода сім’я жила в батьків, а 1940-го перебралася до Голлівуду. У своїх спогадах бандурист напише: «Уперше в історії Голлівуду, в час Другої світової війни, пролунали звуки української бандури й української музики, а з тим і дороге нам імення Україна».
Йому не раз доводилося переконувати чужинців, що він — не рашен, а українець і виконує не російську, а українську музику. Якось, послухавши Ємця, американський гітарист Левінгстон сказав: «Ви бачили мої сльози. Вони витиснені чорівною грою Василя Ємця на кобзі-бандурі. Яким би я був щасливим, коли б міг бути українцем!»
Обгортав Василь бандуру не тільки руками, а й серцем і душею. Так у книзі «Живі струни: бандура і бандуристи», виданій у Детройті 1976 року, відомий письменник Улас Самчук зазначив, що у Голлівуді Ємець не тільки грає, пише, організовує, вчить, а й теше свої бандури. Він власними руками змайстрував так звану подвійну бандуру на 62 струни, бо замовлені ним у найкращих майстернях Голлівуда інструменти швидно тріскалися.
І де б бандурист не бував, він розповідав людям про свій рідний край. Дотримувався цього й друкованому слові, зокрема в статях «Відродження бандури» (Харків, 1912), «Шануймо старих співців» (Київ, 1913), «Кобза та кобзарі» (Берлін, 1923), «Перша кобзарська капела» (Варшава, 1925), «Українські думи» (Вінніпеґ, 1925), «Кобзар Остап Вересай» (Скрентон, 1926), «Відродження кобзи» (Париж, 1927), «На добру славу Україні» (Торонто, 1950) й інших.
45 років віддав Василь Ємець служінню рідному мистецтву. Півсвіту пройшов бандурист із своєю улюбленою кобзою, виготовленою в Києві майстром Антонієм Лаплинським. З нею на американських берегах здійснив близько 200 виступів. Це був шлях самовідданої вірності та любові до улюбленого інструмента, звуками якого він зачарував мільйони людських сердець. Тож ясними та зрозумілими стають слова вдячності, висловлені в його честь у бельгійському щоденнику «Л’Експресс»: «Ми вдячні Василеві Ємцеві за ті хвилини солодкого забуття наповненого великої та чаруючої краси!». Слід також згадати слова дириґента й музикознавця Павла Маценка, котрий писав: «Сказати, що бандура в руках василя Ємця грає — замало. Вона плаче, сміється, співає».
1930 року музикант записав платівку з композицією «В степах України» й історичну пісню «Максим, козак Залізняк». 1952-го голлівудська компанія Capital видала його довгограючу платівку, куди увійшли композиції «В горах України», «Передзвін», «Танцюючі сніжинки», «Аркан» і кілька класичних транскрипцій. Звуки його бандури звучать у кількох кінофільмах.
На схилі віку бандурист працював над завершенням видання своїх спогадів і брав участь у громадському житті Голлівуду. Тут його знали як педагога та бандурних справ майстра. Зусиллями мухиканта з’явилася велична бандура на 62 струни та п’ять повних хроматичних октав.
Василя Ємця не стало 6 січня 1982 року в Лос-Анжелесі. Одне лише його бажання залишилося нездійсненим — виступити з концертом на сцені Київського театру опери та балету. «Хай буде світ у ваших ніг», — захоплено писали артистові слухачі. Так воно й було. Залишається лише підсумувати його ж словами: «Усе, що я зробив у своєму житті, було присвячено Україні й тільки їй!»

Анатолій Житкевич

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...