Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Monday, Dec. 11, 2017

Класична п’єса зі своєю драматургією

Автор:

|

Травень 28, 2015

|

Рубрика:

Класична п’єса зі своєю драматургією

Лариса Денисенко

Як поєднувати в житті різні професії? Що досвід правника дає письменнику? Хто з відомих авторів кинув професію юриста, аби розповідати казки чи писати пригодницькі історії? Про це розповіла адвокат, письменник і телеведуча Лариса Денисенко.

Про емоції від писання
Творчість має тебе поглинати. Якщо не поглинає, якщо це — просто механістичний процес писання, тоді це вже не творчість. Творчість змінює. Вона емоційно насичує й емоційно виховує. Це — процеси, енергетично дуже відчутні. Коли закінчую писати текст, коли його виписала повністю так, як хотіла, то на мить є порожнеча дуже дзвінка. Але цей момент спустошення не є жахливим. Потім починаєш знову наповнюватись якимись звуками, словами, емоціями та сенсами.

Про здібності
Людина містить у собі все. Це — моя теорія, і вона має кілька тисяч, а може і мільйонів емпіричних підтверджень. Як ілюзіоніст витягує з рукава хустинки, троянди чи інші предмети, так само ми можемо із себе витягнути будь-що. Творчі амбіції, здібності, можливості в рукавах і кишенях точно є, їх у нас закладено, просто дехто цього у собі не помічає.

Суд як рольова гра
Адвокатура — також творча професія. А судове засідання — класична п’єса зі своєю драматургією, типова рольова гра. Тут є свої герої й амплуа, є «гарні», «погані» та «мішані». Репліки дуже часто прописані. Суддя — це фактично режисер або центральний персонаж.
Адвокати й клієнти, прокурори і треті сторони в певному сенсі є маріонетками судді, бо він надає слово, позбавляє слова, регулює процес, встановлює динаміку й темп. Завдяки письменництву я чудово розписую дебатні схеми в процесах. Насправді така схема дуже схожа на поепізодник у серіалі. Це — дія, репліки, діалоги, моделювання ситуацій залежно від того, як тобі можуть відповісти.

Про «попередників»
Виявляється, дуже багато письменників було правниками чи, принаймні, починало свій шлях у цій галузі. Ось — лише кілька імен. Бальзак, котрий деякий час попрацював у нотаріальній конторі й немало історій звідти перекочувало в його твори. Казкар Шарль Перро, Проспер Меріме та Ґете. Вальтер Скотт серйозно займався адвокатською діяльністю. Російський драматург Островський кілька років працював писарем у суді й теж назбирав там сюжетів і людських доль. Фантаст Бєляєв довго був приватним повіреним. Ахматова навчалася на нотаріальних курсах. Із сучасників — Бернар Вербер закінчив юридичний факультет, Джон Грішем мав адвокатську практику, а Бернхард Шлінк і зараз дуже відомий у галузі конституційного права.

Що адвокатський досвід дає письменнику
Коли ти вислуховуєш купу історій, то починаєш бути уважним до людини й стаєш уважнішим до героя. Люди — дуже емоційні. Навіть коли вони опановують свої емоції, все одно все можна відчути, якщо будеш уважний. З дрібниць складається картина: ти бачиш вже не тільки те, що робить людина, а й те, про що вона думає, чого хоче. Мені це дуже допомагає розвивати спостережливість. Проте я у своїх творах не використовую приватних історій клієнтів, для мене це — табу.

Де межа між гобі та професією?
Як на мене, коли починаєш читати лекції та майстер-класи, то вже мусиш до цього ставитися не як аматор. Якщо берешся вчити інших, навіть просто розмовляючи з ними про, скажімо, літературу, то це є частина твоєї професії. Письменництво як професія — це далеко не лише саме письмо. Насправді, це — ще й постійні переїзди, виступи з лекціями, майстер-класи та презентації видань.

Процес писання
Я постійно і будь-де думаю про те, що пишу. Наразі одночасно пишу два романи, і це – трохи шизофренічне сприйняття дійсності. Якщо чую якісь фрази, одразу сортую, що з цього вписується до якого персонажу. Тобто, коли працюю, коли живу, коли не займаюся саме писанням, я все одно про це думаю.
Проблема будь-якої ідеї — в її реалізації. Це скрізь так — і в бізнесі, і в літературі. Процес фантазування та думання — такий легкий, приємний, ти навіть бачиш цілу книжку. Коли ж вже потрібно розписувати, це — робота, і робота важка.
Звісно, коли ти дозволяєш собі тільки думати, філософствувати, в тебе є робота, що забезпечує тебе, то можеш розбеститися і взагалі нічого не писати. Але лінь пожирає дуже швидко! Я просто змушую себе зрушити від процесу думання до виписування.

Про свободу
Не можна писати, почуваючись невільною людиною. Для мене творчість — це свобода. Крім іншого письменництво дало мені, як правнику, відчуття свободи й, водночас, відповідальності. До питання відповідальності, не карної, а ширшої, соціальної, мене наблизила саме література.

Критики та персонажі
Я не мріяла бути письменником. Але бажання писати завжди було. Любила писати твори, але більше на вільні теми. Бо в інших випадках треба було дотримуватись поглядів критиків. Пам’ятаю, якось я по-своєму виписала психологічний портрет Печоріна, і чимось він мені не сподобався. Тоді наша викладачка російської мови та літератури сказала: «Ти багато собі дозволяєш!» Така іконізація персонажів — це, взагалі, цікавий процес.

Про державну службу
Я побувала на державній службі у два заходи. І ті спостереження за державниками, за Кабміном, за Адміністрацією Президента, обурення тим, що там відбувається, — усе вилилось у книжку «Корпорація ідіотів». Та зараз я б її писала інакше — набагато гостріше і сатиричніше, ніж 2005-го. Але тоді я була такою, і книжка є такою. Коли буду писати «Корпорацію ідіотів-2» про судову систему, ось тоді буду вже іншою.

Про трагічні та щасливі історії
Трагічні історії пишуться легше, ніж щасливі. Щастя надзвичайно складно описати так, аби це було не занадто солодко, без штучності. Насправді його можна лише побачити в очах людини.

Наталія Хананова, УП

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...