Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Saturday, Dec. 16, 2017

Картина «Дума про козака Голоту» й її автор

Автор:

|

Травень 21, 2015

|

Рубрика:

Картина «Дума про козака Голоту» й її автор

Козак Голота

Чи не кожен мистець-маляр-художник має на гадці велич свого звання — артист. І це — зрозуміло, бо всі вони не тільки мріють стати відомими, визначними, а й принести користь суспільству своїми майстерними образотворчими картинами. Але не тільки творцем прекрасних пейзажів, портретів, сюжетних образів, живописних полотен, графічних офортів тощо захотів бути Михайло Дерегус, а й просвітителем радянської людини. І тодішня комуністична влада в Україні зробила Дерегуса діяльним пропагандистом соціалістичного реалізму в українському мистецтві ХХ ст. Радянська система виховала з Михайла Гордійовича слугу Комуністичної партії, яка наказала славити її ідеали та героїчні подвиги у побудові «комуністичного раю» в Україні.

Чільне місце в радянському мистецтві 1920-1930-х рр., та й навіть після Другої світової війни, посідала тема оспівування людини праці та її історичного минулого. Мистець, отримавши добру освіту в Харківському художньому інституті (1923-1930), був великим оптимістом, він повірив у сили народу та його світле майбутнє якраз після обкрадення та розстрілу України в жорстокі роки терору.
Коли з’явилося полотно «Кодня», присвячене відважним синам українського народу, котрі повстали проти польської шляхти, і картина «Хмельниччина», офіційна Москва «пригрозила пальцем» художникові, після чого той зрозумів, що доведеться малювати не за покликом власного серця, а радше за вказівками та диктатом «старшого брата». Намалював Дерегус картини «Відпочинок», «Зруйнований Київ», «Шляхами війни», «Декабристи в Кам’янці», «Золота осінь» і багато інших про життя радянських народів і носіїв «радянської культури, розповсюдженої з Кремля по всьому СРСР».
Наприкінці 1950 року мистець виконав графічну серію «Українські народні думи й історичні пісні». В них було зображено персонажів із дум: «Козак нетяга Фесько Ганджа Андибер», «Дума про Данила Нечая», «Думи про братів Азовських», «Смерть козака-бандуриста», «Дума про Марусю Богуславку», «Втеча трьох братів з города Азова», «Дума про Щорса», «Дума про Леніна», «Дума про козака Голоту», про які сам художник висловився так: «Думи і пісні — мій улюблений фольклорний жанр, що завжди приваблював глибиною філософських роздумів. Я захоплювався їх гуманістичним духом, їх поетичним багатством. У моїй уяві народжувались образи, навіяні їх рядками, то велично-урочистими, то ліричними».
1960-го він створив триптих «Дума про козака Голоту». Саме про ці три картини, на яких зображено постать козака Голоти в роки громадянської війни (1918-1920), мова піде нижче. Вона варта великої уваги, бо читач набагато більше дізнається про відомого фальсифікатора постаті в українській історії — національного героя козака Голоту.
Михайло Дерегус, здійснивши свій задум, намалював козака Голоту таким, що аж ніяк не відповідає ні своїм змістом, ні ідеєю тій постаті, про яку в далекому минулому в народі склали справжню думу. Адже в кожній із народних дум було оспівано борців за права та свободу українського народу, мужніх захисників рідної землі, охоронців своєї Вітчизни, карателів, всіляких багатіїв і гнобителів селянства.
У лівій частині триптиху Михайла Дерегуса бачимо героя на коні, могутньому, із чорною хвилястою гривою та похиленою головою. Голота — молодик без шапки, з рушницею за спиною. Праву руку він поклав на плече матері, котра притулила обличчя до стремена й, напевно, плаче, бо виряджає свого сина на війну воювати проти армійців Української Народної Республіки (УНР). Мати зодягнена у полотняну білу сорочку і чорну спідницю, стоїть боса на горбку, порослому колючим будяччям. Це — типовий образ матері, нещасливої у своїй страдницькій долі, вона прощалася не з одним сином, рекрутованим до чужого війська.
Праворуч від трьох головних героїв можна помітити ще новобранців у ранковому тумані над рікою, також верхи на конях. Видно, що ця подія відбувається перед сходом сонця, бо далеко і високо над горизонтом ще світить місяченько.
Найбільше звертає на себе увагу центральна картина триптиха. Козак Голота — не козак, а солдат радянської держави, у мундирі Червоної армії, створеної для розгрому військ УНР. Він бадьоро осідлав переляканого коня, зі збентеженими, витріщеними очима та широко, по-звірячому відкритим писком. У «хороброго воїна» — рушниця, що тримається на ремінці, і на голові в нього замість козацької баранячої шапки-кучми — будьонівка з червоною зіркою. Його обличчя має гидкий, оскаженілий вираз як вияв ненависті до своєї жертви. А жертва, що загинула від руки цього будьонівця, лежить під передніми копитами коня. Її голову розтято шаблюкою кіннотника, котрий тримає зброю у правій руці. Козак Голота в цій картині — доброволець, мобілізований для розгрому українця — історичного ворога більшовиків, що набув нових комуністичних рис, близьких до ленінських диктатів.
Але на цьому драма в картині не закінчується. Глядач цікавиться жертвою і задає собі запитання: «Хто це?» Очі шукають відповіді і знаходять її. Крізь порослі будяки з-під правої руки жертви вирисовується жовтий колір українського національного прапора, а її ліве рамено оповите синьо-жовтою стрічкою. Отже, обличчям до землі лежить січовий стрілець, воїн Армії УНР або повстанець будь-якої військової формації, котрий вийшов на поле бою з більшовицькою червоною Москвою, а може, й один із вояків-галичан, які так масово тоді зголошувалися до лав УСС. Та ким би не був той воїн, котрий упав на чорнозем, він був ще й українцем.
Так гинули лицарі українських степів, умирали українські патріоти, котрі виступали проти червоного окупанта. І до тих колоніальних російських поневолювачів України долучився Михайло Дерегус з його козаком Голотою, намальованим у третій частині триптиху. Художнику вдалося здійснити «великий задум», написавши цю композицію. Силою не так свого таланту, як диктату згори мистець досяг мети так званого соціалістичного реалізму в мистецтві, що вимагав від кожного мистця свідомо служити комуністичним ідеалам і обмежував творчу свободу художників. «Совєтський» козак у червоних штанах і гімнастерці, перев’язаний у поясі ременем, стоїть біля того самого коня. Він повернувся додому. Кінь, схиливши низько голову, кланяється рідній землі та хліборобам, що сивенькими волами орють ріллю. Попереду одної пари воликів іде жінка у червоній спідниці і білій сорочці. Земля ця — українська, чорна – була врожайна ще до того, як на ній стали орати тракторами й ще не було в Україні запроваджено колгоспів, радгоспів, а українські селяни були землевласниками та вільно обробляли свої ниви.
Герой картини — яничар у кремлівському мундирі. Він, поклавши одну руку на гриву коня, вдивляється в широкі простори, на яких йому доведеться розбудовувати «комуністичний рай», позбавлений ворогів радянського суспільства.
Ще за життя Михайла Дерегуса (1904-1997), члена КПРС із 1951 року, було удостоєно званням народного художника України, дійсного члена Aкадемії мистецтв СРСР. І тому немає чого дивуватися й самому Михайлові Дерегусові, і тій «країні», яка «будувала» людське щастя та добро, вірило величезне число поетів, письменників і письменниць, мистців, художників, скульпторів, синів і доньок, комсомольців і комуністів, трудящих, інтелігенції, спортовців і безлічі діячів «совєтської культури».

Павло Лопата

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...