Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Friday, Nov. 17, 2017

Його найбільше щастя

Автор:

|

Березень 08, 2012

|

Рубрика:

Його найбільше щастя

Дорогою уздовж Стрипи, тоді — ліворуч від вулиці Колійової, містком через потічок, біля ксьондзового будинку, де добродійка Володимира Ілевич проводила уроки гри на фортепіано, трохи під гору — і до гімназії. Якою ж то радістю було йому туди ходити, бо там, окрім загальних предметів, він навчався ще й гри на музичних інструментах! Не раз і не два згадував ті шляхи-дороги Кирило Цепенда — відомий дириґент, музичний критик, радіокоментатор, церковний і громадський діяч. І летіли ті думки з Детройта до Бучача через моря й океани, і не могли завадити їм ні води широкі, ні гори високі.

Кирило Цепенда з’явився на світ 24 грудня 1914 року в селі Джурині (тепер Чортківського району Тернопільської області). З дитячих років він ріс допитливим і заповзятим. «Відчувши потяг і любов до української пісні, — писав маестро, — я почав працювати над собою в цьому напрямку, а 1934 року став керівником струнного оркестру. Рівночасно, під час канікул і свят у родинному селі при читальні «Просвіта» я провадив свій перший хор».

1929-го, провчившись кілька років у Джурині, Кирило продовжив навчання в Бучацькій гімназії, де одразу ж почав відвідувати заняття оркестру при Маріїнській дружині. Музика давалася йому легко, і невдовзі він уже досить добре грав на гітарі, банджо, мандоліні, фортепіано, бандурі й став настільки успішним музикою, що 1934-го його призначили керівником цього оркестру. Та керувати ним довелося недовго, бо того ж року батьки перевели його до гімназії в Теребовлі. Але й тут хлопець відразу ж узявся до створення оркестру, і то чималенького, бо кількість його оркестрантів налічувала 30 осіб. Примножилося успіхів і на ниві хорового мистецтва. Керований ним у рідному Джурині хор «Трембіта» 1937-го став переможцем повітового конкурсу хорів у Чорткові. Того ж року гімназію було закінчено, і Кирило виїхав до Львова, де вступив до Вищого музичного інституту імені М. Лисенка. Хорового дириґування він навчався в Миколи Колесси, співу — у Романа Любинецького, а теоретичних предметів — у Зіновія Лиська, Романа Кудрика та Василя Витвицького. А щоби мати кошти для оплати науки, керував хорами Ремісничої бурси, товариства «Зоря» та «Народної торгівлі». Так і йшли поряд навчання й практика, тим більше що невдовзі його запросили до керівництва хором Української академічної гімназії. І саме із цим хоровим колективом він виборов перше місце на одному з конкурсів шкільних хорів Західної України.

1940 року п. Цепенда став керівником хору Інституту народної творчості. Там він настільки добре зарекомендував себе, що 1942-го виборов стипендію товариства КОДУС. Це дало йому змогу виїхати на навчання до Відня, що було досить вчасно, бо саме в цей час відомий композитор і дириґент Андрій Гнатишин, який від’їжджав до Берліна, шукав собі на заміну дириґента хору при церкві Св. Варвари. Окрім церковного хору, Кирило очолив ще й студентський хор товариства «Віденська січ», проявивши при цьому неабиякі організаторські здібності та залучивши до спів­праці відомих українських співаків Мирослава Скалу-Старицького, Василя Матіяша, Мирослава Антоновича, Романа Кухара, Любомира й Ію Мацюків, Івана Задорожного, композитора Ігоря Соневицького та скрипаля Аристида Вирсту.

Відзначаючи творчу активність мистця, українська преса писала, що, завдяки праці невтомного дириґента Кирила Цепенди, цей хор став дисциплінованою одиницею, не гіршою за професійну. Саме із цим колективом 1943-го маестро здійснив концертний тур містами Ґрац, Данцинґ, Ґдиня, Нуедорф, Ґоттенґафен і Кенінгсберґ. Небувалу атракцію пережив Відень 11 травня 1944-го, коли на інтернаціональному конкурсі хорів змагалися 22 колективи, а перемогу здобула саме «Віденська січ».

1945 року до Відня повернувся Андрій Гнатишин, і Кирило, щоби не створювати конкуренції приятелеві, перебрався до Мюнхена. Але виїжджав він уже не сам, бо незадовго перед тим одружився з Ромою Гулин — донькою українського католицького священика. Там їх і захопив кінець війни, а згодом Кирило приступив до організації нового хору, який знову назвав «Трембітою». Чимало виступів було здійснено цим колективом. Пізніше, пригадуючи ті роки, маестро розповідав, що мав із ним понад 250 концертів. Це були виступи перед інтернаціональною публікою, вояками 8-ї американської армії й українцями, які перебували на території американської зони. Багатьом серцям дарувала насолоду українська пісня, а кілька з виконуваних цим хором творів було записано на платівку, їх часто транслювало штутгартське радіо.

1949-го разом із дружиною Ромою, сином Ігорем і донькою Тетяною Кирило Цепенда еміґрував до США й оселився в Аксонії, що поблизу Нью-Йорка, де при українській католицькій церкві виконував обов’язки дяка та дириґента церковного хору. Так тривало три роки, після чого він виїхав до Рочестера, де ще протягом трьох років керував хором «Боян» при церкві Св. Йосафата, а тоді переїхав до Детройта й очолив хор церкви Св. Івана Хрестителя та працював учителем при парафіяльній школі. Ще через два роки маестро організував світський хор, який і цього разу назвав «Трембітою». Саме цей колектив додав слави українському Детройту, а його керівникові — шани й поваги.

Невипадково в інтер­в’ю з кореспондентом газети «Свобода» А. Заплітним (1962) маестро Цепенда казав: «Вершиною моєї праці вважаю діяльність при хорі «Трембіта» в Детройті. Жертовність і ідейність усіх членів хору, їхня любов до української пісні, спільне почуття обов’язку перед Батьківщиною додавали мені сили й охоти до тяжкої праці, що стала змістом мого життя. При великих зусиллях і труднощах, які пов’язані з веденням хорів, я вдячний Божому Провидінню, що дало мені нагоду розвивати діяльність у такій шляхетній ділянці. Я вдячний усім моїм теперішнім хористам за співпрацю та взаємодопомогу. Завдяки їхній довірі я зумів докласти й свою скромну частку до плекання української пісні».

Окрім «Трембіти», Кирило Цепенда керував ще й дівочою капелою бандуристок і оркестром мандолін «Веселка», які заснував при Спілці української молоді. До репертуару цих колективів маестро сміливо включав нові пісні, написані в Україні. Цікаво, що «Веселка» виконувала й маловідомі твори «Схід сонця» М. Ярре та «Моя любов» Дж. Бока. Роботу в цих колективах їхній керівник провадив досить наповнено, а «Трембіту» музичні критики визнавали одним із найкращих хорових колективів Америки. Українцям Чикаґо надовго запам’ятався його виступ у січні 1960 року в залі Технічної школи Лейн. У журналі «Овид» про це писалося: «Думок напрошувалося багато, коли ми бачили перед собою півсотні «висмокінґованих» тенорів і басів та півсотні співачок у барвистих гуцульських ношах, а нарешті стоголосий хор, що вже своїм зовнішнім виглядом справляв враження чогось імпозантного й гідного уваги».

Пам’ятним для шанувальників музики був виступ «Трембіти» в Торонто, який відбувся 2 квітня 1960 року. Цікаво, що перед початком концерту з привітальним словом виступила мер Детройта Маруся Бек, а в залі були присутні Лев Туркевич, Михайло Голинський, Володимир Жолкевич і Оленка Глібович. По закінченні виступу відбулася зустріч хористів із цими відомими мистцями.

Варто наголосити, що з керованими Кирилом Цепендою колективами часто співпрацювали оперна співачка Христина Липецька, піаніст Борис Максимович, співак-баритон із Каліфорнії Анатолій Валюх.

Роботи вистачало, а маестро все ще шукав нових шляхів для пропаґанди української пісні. 13 березня 1973 року він заснував у Детройті радіостудію «Гомін України» і кожного тижня вів годинну програму українською мовою. Звучав тоді його лагідний барвистий баритон в інтерв’ю з відомими релігійними й культурно-мистецькими діячами, а підібрані для ефіру пісні завжди відзначалися високою якістю. На той час радіо було потужною силою пропаґанди. Обізнаний докладно з музичним надбанням нашого народу, Кирило Цепенда завжди складав програму цілеспрямовано й стильно, особливо старанно готуючи передачі до національних свят і історичних подій, про що з приводу десятилітнього ювілею «Гомону України» відомий громадський діяч Володимир Баран казав: «Керівникові радіопрограми Кирилові Цепенді, усім співпрацівникам, спонсорам і жертводавцям щиро ґратулюємо й бажаємо ще кращих успіхів на майбутнє. Безперечно, у нашому загальному інтересі, щоби радіопрограма «Гомін України» й далі гомоніла на хвилях етеру». Нагадаємо, що маестро був одним з ініціаторів збору коштів для будівництва української католицької церкви в чудотворному Люрді (Франція). Українська громада Детройта зібрала тоді 15 тис. USD.

Окрім хормейстерства, Кирило Цепенда мав ще й талант музичного критика. Відомі його статті, дописи та рецензії висвітлювали сторінки творчості композиторів і дириґентів Мирона Федоріва, Олександра Кошиця, Дмитра Котка, співаків Лева Рейнаровича, Люби Німців, Галини Андреадіс, Василя Мельничини, Христини Липецької, вокального квартету «Караван» і інших.

Працюючи з хорами, він умів підтримувати в колективах доброзичливі приятельські стосунки та взаємоповагу. «Бувало, що якась із нових пісень не йшла, не звучала, — розповідав К. Кавка, — а він лише зауважить: «Любі мої приятелі, чому ви так холодно співаєте? Я вас прошу, зберіться, зосередьте увагу на тому, про що ми співаємо». Цього було досить, щоби твір зазвучав з іскринкою».

Про Кирила Цепенду писали, що «це — людина доброї вдачі, високої культури та великої любові до української пісні». Загалом із керованими ним хорами та мандоліновим оркестром він видав десять платівок. В останні роки життя маестро працював над упорядкуванням співаника з власними обробками українських народних пісень.

Українська громадськість Детройта неод­норазово відзначала ювілейні дати маестро. Так, в інформації газети «Свобода» від 21 червня 1986 року писалося: «У неділю 29 червня ц. р. у Детройті відбудеться празник Івана Хрестителя, під час якого буде влаштовано бенкет, призначений 30-літній службі на благо церкви професора й дириґента хору «Боян» Кирила Цепенди. Із доповіддю виступить відомий церковний діяч Михайло Добош, який розповість присутнім про ювіляра від початку його діяльності й дотепер. На концерті виступить хор «Боян», який виконає «Сей день» Д. Бортнянського, «Широкий луг» М. Вербицького та «Де гори Карпати» І. Шамо. Під час бенкету Кирилові Цепенді буде вручено грамоти від церковної управи й хору».

До 85-річного віку маестро Кирило Цепенда справно виконував обов’язки дяка в церкві Св. Івана Хрестителя й керівника хору «Ватра» у Воррені. Незадовго перед відходом у вічність він сказав: «Я робив те, що вмів і любив, і в цьому було моє найбільше щастя!» Півстоліття віддав він праці на ниві хорового мистецтва, тридцять років пропрацював у Детройті, де його знав кожен українець.

Помер маестро 2 жовт­ня 2003 року на 89-му році життя, залишивши в глибокому смутку сина Ігоря з дружиною й онука Тому. Зі сльозами на очах і піснею на вустах прощався з ним хор «Боян».

На закінчення слід сказати, що це був дириґент від Бога, який тримав партитуру в голові, а не голову в партитурі й умів працювати з хором, як із живим інструментом, видобуваючи з нього такі чарівні й правдиві тони, що вони просто сяяли гранями досконалості хорового співу. Його діяння заслуговують на довготривалу пам’ять у людських серцях і на почесне місце в сторінках історії української музичної культури.

 Анатолій Житкевич

About Author

MiCT

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...