Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Saturday, Oct. 20, 2018

Її пісня, як та ватра, що ніколи не згаса: незабутня Рената Бабак

Автор:

|

Вересень 19, 2018

|

Рубрика:

Її пісня, як та ватра, що ніколи не згаса: незабутня Рената Бабак

Рената Бабак у партії Даліли з опери «Самсон і Даліла»

Восени 1973 року в знаменитому Міланському театрі «Ла Скала» гастролювала оперна трупа Великого театру з Москви. І саме в цей час до канадського представництва в Італії звернулася з проханням про політичний притулок провідна солістка трупи (мецо-сопрано) Рената Бабак. Причиною такого рішення вона назвала приниження керівниками театру її національного походження.
І досі залишається дивуватися та радіти з того, якою сміливою була ця українка, котра з-за ущемлення її національної гідності відмовилася від кар’єри ведучої оперної співачки Великого театру в Москві.
Рената Володимирівна Бабак народилася 4 лютого 1934 року в Києві. Уже змалечку в неї проявилися неабиякі музикальні здібності та голос. Однак, нелегкі то були роки. Її батько був кадровим офіцером, котрому довелося нести військову службу в найвіддаленіших місцевостях Радянської імперії, а згодом пройти через жерло Другої світової війни. Не легше було й дружині з трьома дітьми в евакуації неподалік від Красноярська. Після повернення з війни важкопораненого батька родина поселилася на Луганщині.
1955 року, після закінчення загальноосвітньої та музичної школи, Рената, подолавши відбір абітурієнтів у кількості 160 осіб, вступила до Ленінградської консерваторії імені М. Римського-Корсакова, де навчалася в класі проф. Ольги Мшанської, а 1958-го дебютувала на сцені, успішно виконавши партію Княгині з опери «Русалка» О. Даргомижського. Можна було б виступати й далі, але Рената вирішила продовжити навчання та вступила до Київської консерваторії (клас В. Чарушникова).
1961 року консерваторію було закінчено й співачка отримала десять пропозицій праці, а вибрала Львів і вже осінній сезон виступала в місті Лева. Саме у Львові Рената відчула себе справжньою донькою свого народу. Тут усі артисти та керівники ставилися до неї коректно й без заздрощів, а особливо їй добре працювалося з дириґентом Степаном Турчаком і солістом опери Зіновієм Бабієм. Львівська опера стала для неї справжнім надбанням досвіду мистця оперного співу. Так, за короткий час Рената Бабак опанувала і виконувала тут оперні партії Кармен із однойменної опери Ж. Бізе, Оксани («Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського), Еболі («Дон Карлос» Дж. Верді), Шарлотти («Вертер» Ж. Массне), Ортруд («Лоенгрін» Р. Ваґнера), Марини («Борис Годунов» М. Мусоргського). Успіх співачки був настільки помітний, що 1964-го її перевели до Великого театру в Москві. І знову — нові партії, нові здобутки. Це партії Любаші («Царева наречена» М. Римського-Корсакова), Марфи («Хованщина» М. Мусоргського), Любові, Ольги, Поліни («Мазепа», «Євгеній Онєгін», «Пікова дама» П. Чайковського), Амнеріс («Аїда») Д. Верді тощо. Дев’ять років Рената Бабак була примадонною Великого театру. За цей час побувала з гастролями в Болгарії, Польщі, Угорщині та Східній Німеччині.
Здобутки множилися. Збільшувалося й шанувальників її таланту, лише вперто не помічало цього партійне керівництво театру. І ніяково ставало бачити поряд неї співаків значно нижчих за рангом, але з високими званнями заслужених і народних.
1973 року колектив Великого театру виїхав на гастролі до Італії. Саме там і сталося те, про що йшла мова раніше. Варто сказати, що й Рената проявила себе першокласною артисткою. Щоб обвести навколо пальця агентів КДБ, їй довелося дещо змінити свій зовнішній вигляд, одягнувши перуку та чорні окуляри. Саме в такому вигляді вона з’явилася в консульстві Канади в Мілані. І почався з того часу в житті Ренати Бабак новий відлік часу. Щоправда, в Канаді вона ще впродовж двох років провадила прихований триб життя. Дотепер невідомо, де саме вона перебувала. А вперше з концертом виступила в знаменитому «Карнеґі-гол» у Нью-Йорку. Так, у газеті «Свобода» від 15 квітня 1975 року, повідомлялося: «Ентуазіастичні оплески майже трьох тисяч осіб, що до останнього місця заповнили «Карнеґі-гол» в неділю, 13 квітня, були довготривалими після кожного твору, виконуваного Ренатою Бабак». Подальші концертні виступи співачки відбулися в Бостоні, Вашингтоні, Чикаґо, Детройті, Клівленді, Гарфорді й інших містах США.
Українська спільнота гаряче вітала співачку, але не обходилося й без нашіптувань прокомуністичних функціонерів. Були спроби представити її як російську співачку, що вона, тут же на сцені категорично заперечувала. «Я — українка! І не всі ще перетворилися в росіян. Ще не всі!», — гордо звучало зі сцени. А невдовзі співачка виступила в операх «Аїда» та «Сила долі» Дж. Верді, «Кармен» Ж. Бізе та «Сільська честь» П. Масканьї. Цьому сприяв Джордж Лондон, дириґент і директор Вашинґтонської опери, котрий вважав Ренату «однією з найвеличніших артисток світу» і додавав, що «така особистість може зустрітися тільки раз у житті». Мабуть, ще довго могла б продовжуватися її музична кар’єра у Вашинґтонській опері, але несподівано від крововиливу в мозок помирає її покровитель і, на жаль, все пішло іншим шляхом.
Усі свої сили вокалістка спрямувала на виконання концертно-камерного репертуару. Співала разом із солістами «Метрополітен-опери» Андрієм Добрянським, Стефаном Шкафаровським, Павлом Плішкою, співаком українського оперного ансамблю Богданом Чаплинським, солістом Канадської оперної компанії Йосипом Гошуляком.
На концертах Рената Бабак полюбляла виконувати арію Гальки з однойменної опери С. Монюшка, арію Аїди з «Аїди» та арію Леонори з «Сила долі» Дж. Верді, солоспіви «Соловейко» М. Кропивницького, «Солов’їний романс» А. Кос-Анатольського, «Айстри» М. Лисенка, твори С. Людкевича, Д. Задора, В. Івасюка, Л. Дичко, П. Сениці тощо. На запитання, що вона співає українського, відповідала: «Ми, українці, що живемо тут, на Заході, є тільки маленькою частиною української нації, й якщо ми не будемо тут пропагувати творчості сучасних українських композиторів, які працюють у тяжких умовах диктатури в Україні, і, незважаючи на це, створюють національну українську музику, зберігаючи і розвиваючи традиції нашої культури, то ми обкрадатимемо самі себе і не дамо впізнати вповні західному світові української культури».
Від 1980 року Рената Бабак — професор і декан оперного відділення Вашинґтонської консерваторії. Того ж року здійснила концертний тур Європою, про що в листі до Й. Гошуляка Богдан Шарко писав: «Мала в нас концерт Бабак, подобалось людям. Представництво української еміґрації в Німеччині заплатило їй подорож і готель, і дало гонорар».
А в Америці, хоч вона й виконувала багатий репертуар із творчості зарубіжних композиторів і виступала в супроводі багатьох американських симфонічних оркестрів, завжди турбувалася своїм рідним мистецтвом. Із цього й почала випуск своїх перших платівок. Про одну з них проф. М. Михайловський у журналі «Нові дні» за березень місяць 1986-го писав: «Про нову платівку видатної української співачки Ренати Бабак читаємо багато захоплених слів. І це не випадково. Платівка стала, так би мовити, документальним свідоцтвом творчої природи співачки й її високої майстерності. Той, хто слухатиме цю чудову платівку, може глибоко пережити силу незвичайного таланту та красу її золотого голосу». А композитор Андрій Гнатишин, прослухавши записи цієї платівки, був від них у такому захопленні та присвятив Ренаті дует «Богородице діво».
Навіть працюючи деканом Вашингтонської консерваторії та керівником оперної студії, з вихованцями якої ставила опери «Запорожець за Дунаєм», «Кармен», «Євгеній Онєгін», «Генсель і Ґретель», вона все ще виступала з концертами, про що кореспондент газети «Вашинґтон пост» Джозеф Мак-Леллан писав: «Рената Бабак — бувша солістка Великого театру, тепер — викладач консерваторії у Вашинґтоні, володіє одним із найблискучіших голосів світу, одним із фономенальних голосів нашого часу».
До кінця життя вона зустрічалася зі земляками. Не раз виступала в Торонто, Монреалі, Вінніпеґу, Едмонтоні, Ванкувері. Останній із концертів, організований невеличкою групою шанувальників її таланту, відбувся в Торонто 21 жовтня 1984-го. Музичний супровід на фортепіано їй забезпечила Тетяна Ткаченко. На початку концерту співачка оголосила, що присвячує свій виступ довголітньому політв’язневі Миколі Руденку, щоб, як вона казала, «нагадати моїм братам і сестрам, за яку святу справу він карається в таборах». У програму концерту було включено «Під твою милість» Д. Бортнянського, «Садок вишневий коло хати» Т. Шевченка, «Нічка тиха і темна була», «Надія», «Слово» та «Хотіла б я піснею стати» Лесі Українки, «Де ти бродиш, моя доле» М. Кропивницького, твори європейської класики та пісні сучасних українських композиторів. На закінчення концерту співачка виконала пісню зі словами «Зовуть тебе мої Карпати, смерек нев’януча краса, бо я для тебе, наче ватра, яка ніколи не згаса».
Зі сімейного життя Ренати Бабак відомо, що була заміжня за Сергієм Дорошенком і мала з ним доньку Наталку. Більшу частину життя в еміґрації прожила у Вашинґтоні й, на жаль, рано відійшла у вічність, про що в газеті «Свобода» від 23 січня 2003-го сповіщалося: «У Сілвер-Спрінг, Меріленд, 31 грудня 2003 року у власному домі на 69-му році життя померла широковідома співачка (мецо-сопрано) Рената Бабак. Її життя й кар’єра оперової співачки були виняткові та загальновідомі для музичної громадськості в США. Народжена в Києві». Останньою з опер, в якій 1997-го співала, стала «Іоланта» П. Чайковського. Її донька Наталка Кузьміна також стала співачкою. Внука Катя, бабусю просто обожнювала. Після панахиди в річницю смерті Ренати, вона сказала: «Я хочу висловити мою найвищу повагу до прекрасної співачки Ренати Бабак, яка є моєю бабусею. Я засмучена тим фактом, що вона відійшла назавжди, а я її все любила й любитиму».

Анатолій Житкевич

About Author

Meest-Online

Loading...