Новини для українців всього свту

Tuesday, Oct. 15, 2019

Їхні серця дзвеніли в унісон

Автор:

|

Березень 06, 2014

|

Рубрика:

Їхні серця дзвеніли в унісон

Коли навесні 1928 року в Станіславові відкрив свою практику молодий адвокат Леонтій Крушельницький, його сусідом виявився суддя Сильвестр Каратницький, котрий щойно переселився туди з дружиною Стефанією та 13-літньою донькою Лідою з гуцульського села Кутів. 

Але Леонтій не мав часу на розмови із сусідами, бо після роботи відразу біг на репетиції популярного тріо братів «Льоньо, Пусьо та Юзьо», а насправді — Леонтія, Павла й Осипа Крушельницьких. Усі вони були фанатами української пісні та справжніми талантами. А Леонтій ще й керував чоловічим хором «Думка».
«Із приїздом Леонтія до Станіславова, — занотував у своїх спогадах «Щоби слава не пропала» Роман Чорнобіль, — хор став дуже скоро розвиватися. Уже по перших своїх виступах цей колектив здобув собі дуже добру опінію й славу, а особливо після концерту на честь гетьмана Мазепи. Від того часу хор почав виступати з концертами в містах і селах Галичини, здобуваючи признання фахових рецензентів і музикологів. На проби «Думки» приїздили до Станіславова відомі мистці Дмитро Котко та Станіслав Людкевич».
Невдовзі братів Крушельницьких запросили до праці в театрі імені І. Тобілевича, де, поповнившись ще одним співаком, тріо стало квартетом, чи, як його називали, «Хором ревелерсів». Виступи цього колективу, який виконував сучасні фокстроти й танго, зокрема популярні «Червоні маки» Івана Недільського та «Гуцулку Ксеню» Ярослава Барнича, збирали масу молоді.
Леонтій Крушельницький народився 27 жовтня 1905 року в Ягольниці Старій на Тернопільщині. Початкову освіту здобув у Чорткові, а гімназію закінчив 1923-го в Станіславові, куди було переведено на службу його батька о. Мар’яна.
У той час, коли Леонтій займався правничими справами та виспівував пісень із хором і квартетом, Лідія з родини Каратницьких, котра народилася 1 травня 1915 року в с. Кутах, була ще тільки ученицею дівочої гімназії «Рідна школа». А тоді, коли він, меткий, рішучий, упевнений у своїх силах, із своїми колективами брав участь у постановках опери «Галька» С. Монюшка й оперет «Чар вальсу», «Орфей у пеклі», «Циганське кохання», «Циганський барон», «Пригода в Черче», «Гуцулка Ксеня», «Шаріка», вона навчалася гри на фортепіано у філії Львівського вищого музичного інституту в Станіславові та брала участь у шкільних виставах.
1937-го Лідія виїхала до Львова, де навчалася в консерваторії імені К. Шимановського й була ученицею славетного Адама Дідура. Уже після року навчання вона виконала партії Зібрі в опері «Фауст» Ш. Гуно та Марини в «Янеку» В. Желенського. У вересні 1939 року Лідія повернулася до Станіславова.
І мало ж таке статися, що, зайнятий важливою справою в суді, Сильвестр Каратницький попросив сусіда зустріти доньку на вокзалі. І як же був вражений Леонтій, коли замість малого дівчиська побачив предивної вроди високу та струнку панну. Відтоді й задзвеніла в їхніх серцях та пісня в унісон. Через місяць після тієї зустрічі вони одружилися, а невдовзі в них народився син Любомир.
Навесні 1941-го Крушельницькі виїхали до Польщі й жили спочатку у Володаві на Холмщині, а пізніше — у Криниці на Лемківщині. Виконуючи обов’язки директора комерційного торговельного підприємства, Леонтій усе ж знаходив час для музики. Разом із Лідою вони організували театральну групу та спільно з місцевими аматорами поставили «Запорожця за Дунаєм», у якій Ліда виконала партію Одарки. Показ опери відбувся в Криниці та Сяноці.
Восени 1943 року родина Крушельницьких повернулася до Станіславова, але ненадовго, бо вже у квітні наступного року вони залишили рідний край, і як виявилося — назавжди. Цього разу їхній шлях проліг до Відня, де вони співпрацювали з театром Йосипа Гірняка, а згодом у місті Атканг-Пухгайм разом із піаністкою Іванкою Шмериковською-Приймою, її донькою Ромою й організованим Леонтієм мішаним хором «Думка» створили мистецьку групу «Муза». Особливо активною в цьому колективі була Лідія, котра виступала як артистка, декламатор і співачка. Понад 200 концертних виступів здійснила ця група в містах і містечках Австрії, після чого Крушельницькі перебралися до Зальцбурга. Там Ліда вступила до складу акторів драматичного таборового театру Ганни Совачевої й виступала в головних ролях у п’єсах «Ой, не ходи, Грицю», «Ясні зорі», «Морозенко», «Тітка Карла» й інших. Водночас вона ще й брала приватні уроки з вокалу у відомого педагога Сальваторе Сальватті та виступала в знаменитому «Моцартеумі».
Здавалося, на неї чекає кар’єра видатної співачки, та доля виявилася непередбачуваною. Після одного з концертів Ліда застудилася, і хвороба дала ускладнення на горло, що пошкодило голосові зв’язки. Від мрії здобути лаври на оперній сцені довелося відмовитися. Звісно, для неї це стало великою трагедією, але завдяки підтримці чоловіка, сина, друзів Лідія впоралася з проблемою. Потрібно було жити та дякувати Богові за те, що хвороба не призвела до повної втрати голосу.
1949-го родина Крушельницьких еміґрувала до США й оселилася в Нью-Йорку. Тут Леонтій майже одразу по приїзді взявся за створення чоловічого хору, який знову ж таки назвав «Думкою». І не минуло й кількох місяців, як цей колектив розпочав свої концерти. Про це в газеті «Свобода» від 5 грудня 1950 року писалося: «За короткий час свого існування український хор «Думка» мав уже кілька виступів. В українських і неукраїнських слухачів він здобув велике визнання й до того ж цілком заслужено, бо співаки й дириґент ставляться до хорового співу дуже серйозно. Тричі на тиждень вони збираються на проби та працюють допізна, хоч це дається їм нелегко, враховуючи те, що приходять на проби після виснажливої фізичної праці. А найбільше праці вкладає в цю справу дириґент Леонтій Крушельницький».
Слід нагадати, що велику підтримку в роботі хору він отримував від самих учасників колективу, а найбільше – від Осипа Боба, Володимира Богачевського, Романа Граба, Ярослава Гузара (батька владики Української греко-католицької церкви Любомира Гузара), відомого композитора та дириґента Івана Недільського й інших. Довгі роки солістами цього колективу були Андрій Добрянський, Шарлотта Ордассі-Баранська, Володимир Баранський, Марта Кокольська, Юрій Богачевський, а акомпаніаторами — Ольга Дмитрів і Роман Сцецура. У його репертуарі були хорові композиції Бетговена, Моцарта, Гуно, Россіні, Верді, Лисенка, Стеценка та Леонтовича.
Не марнувала часу й Лідія. Вона долучилася до роботи театральної студії Йосипа Гірняка й Олімпії Добровольської, де виступила в п’єсах «Лісова пісня», «Пошились у дурні» та «Бояриня», а від 1960-го розпочала режисерсько-педагогічну працю в дитячій театральній «Студії мистецького слова» й до того ж так активно, що це стало помітним у житті української спільноти та значно пожвавило розвиток дитячої художньої творчості.
Успішними були й мистецькі й організаторські досягнення Леонтія. Він дбайливо опрацьовував кожну пісню, кожен нюанс і кожне співзвуччя акордів. А це давало свої результати. Так, під час одного з виступів на конкурсі інтернаціональних хорів журі виявило сумнів щодо того, чи це – справді аматорський колектив. Особливо це стосувалося соліста «Думки» Андрія Добрянського, котрий невдовзі після того конкурсу став солістом відомої на весь світ «Метрополітен-опери».
А слава хорового колективу зростала й ширилася. Окрім самостійних концертних виступів хор брав участь у зведених хорах української діаспори, де разом із ним виступали відомі хорові колективи «Кобзар» із Філадельфії під орудою композитора Антіна Рудницького, Хор імені Т. Шевченка з Клівленда, керований Ярославом Барничем, мішаний хор «Боян» із Ньюарка, очолений Теодосієм Каськовим, й інші. Хор «Думка» часто здійснював свої виступи в знаменитому нью-йоркському репрезентаційному залі «Карнегі-гол».
Протягом довгих 20 років Л. Крушельницький був одним із найпомітніших мистців хорової справи на заокеанських берегах Америки. І тільки важке захворювання діабет, що призвів до ампутації ноги, стало причиною того, що він відійшов від дорогої для його серця справи. Леонтій Крушельницький помер 22 березня 1982 року, на 77-му році життя.
Майже всі хористи «Думки» прибули на його похороні, щоби востаннє заспівати йому «Прощай, наш батьку», «Святий Боже, святий кріпкий» і «Вічную память». Дириґував хором відомий оперний співак Андрій Добрянський. Маестро поховали на українському кладовищі Св. Андрія Первозванного в Бавнд-Бруку».
На 27 років пережила свого чоловіка Лідія Крушельницька. Вона ще зуміла не тільки здійснити великі справи для слави України, а й отримала за це відповідну шану та нагороди. 1965-го, очоливши «Студію мистецького слова», вона поставила вистави «Летючий корабель», «Голуба хустина», «У царстві Оха», «Снігова царівна», «Чорна пантера і білий ведмідь», «Троянові діти», «Казка старого млина». Завершенням довгого списку поставленого з дітьми музично-драматичного матеріалу стали імпозантні вистави «Ярослав Мудрий» Івана Кочерги, «Лісова пісня» Лесі Українки, «Патетична соната» Миколи Куліша й «Іконостас» Віри Вовк. Довгі роки вона співпрацювала з майстром хореографії Ромою Приймою-Богачевською, композиторами Іваном Недільським, Ігорем Соневицькиим і диригентом Юрієм Оранським.
За самовіддану працю Лідію Крушельницку було відзначено багатьма нагородами та грамотами Союзу українок Америки й Світового конґресу українців. Визнали її заслуги й у рідній Україні. 2005-го мисткиню було нагороджено Золотою медаллю Св. Володимира, а через два роки — орденом княгині Ольги ІІІ ступеня та присвоєно звання заслуженого діяча мистецтв України.
Померла Лідія Крушельницька 7 березня 2009 року в Нью-Йорку. Тепер спочиває біля чоловіка на кладовищі Св. Андрія Первозванного в Бавнд-Бруку.

Анатолій Житкевич

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...